На початку березня кримській татарці Селіме-біта Сейтумер-кизи виповнилося 103 роки. Вона двічі пережила висилку з Криму − вперше у 1929 році на Урал, у 1934-му жінка змогла повернутися на батьківщину, але в 1944 році їй знову довелося прощатися із землею предків разом з усім депортованим кримськотатарським народом.

Селіме-ханум Сейтумер-кизи народилася в 1913 році. Її батько, Сейтумер Сейтасан-оглу, родом з Коклуза (Багата Ущелина), був імамом у селі Байдари (нині Орлине, село в Балаклавському районі міста федерального значення Севастополя). У сім’ї було восьмеро дітей.

− Старші сестри з 5 років вчили мене читання Корану. У 12 я вже знала всю Священну книгу напам’ять і робила намаз. А тато привчив нас до дисципліни. Коран, який я читаю досі (йому понад 200 років), дістався мені теж від мого батька, − згадує вона у бесіді з журналістами видання Avdet.

У радянські роки, роки боротьби з релігією і винищення духовенства, сім’ю Селіме-ханум (незважаючи на те, що в її власності була лише корова і кінь) розкуркулили, а 19 лютого 1929 року разом з кількома іншими кримськотатарськими сім’ями повантажили у вагони і відправили на Урал.

− Ми нічого не змогли з собою взяти − тільки те, у що були одягнені, і Коран, з яким я не розлучалася, − розповідає Селіме-біта.

Незабаром вона осиротіла, а її вихованням зайнялися родичі − дядьки Асан та Усеін. Вийшовши заміж, у 1934 році зі своєю новою сім’єю і з пошарпаним Кораном (який і був усім її багатством), Селіме-ханум повернулася із заслання до Криму. Тут у неї народилися три дочки.

− А в 1944 році моя сім’я з села Гавр Бахчисарайського району вирушила з усім народом в депортацію − в Узбекистан. Я пошила чохол для Корану і, вклавши в нього мою дорогоцінну Книгу, повісила його на шию молодшої дочки. Ми рушили з усім моїм багатостраждальним народом у нове заслання. Нас вивантажили в Самарканді, − не стримуючи сльози, розповідає Селіме-біта.

Сьогодні, незважаючи на більш ніж поважний вік, пам’ять Селіме-ханум така ж гостра − жінка пам’ятає кожну деталь і момент свого нелегкого життя, ділиться спогадами. Вона не пропускає намаз, як і раніше акуратна та обов’язкова. Привчила молитися й онуків.

− Кожен повинен читати Коран сам. Купувати Корани, які за нас хтось читав, як це зараз прийнято у багатьох наших співвітчизників, − неправильно. Треба дотримуватися Ісламу, не можна без молитви до їжі торкатися. А зараз з горілкою проводять заклання тварин, − нарікає Селіме-ханум.

Вона не дозволяє своїм дітям та онукам ображатися.

− Потрібно спрямовуватися до Аллага, допомагати бідним, хворим і ніколи не віддалятися від Аллага, − впевнена довгожителька.
Редакція нашого сайту приєднується до всіх добрих побажань, які звучать на адресу Селіме-ханум.