У будь-якому навчальному закладі (чи то школа, чи ліцей, чи гімназія), окрім знань та навичок, педагоги повинні дати учням те, без чого ні в дитячому чи підлітковому середовищі, ні в майбутньому дорослому житті їм буде важко реалізуватися, досягти успіхів, — самоповагу. Без неї нема поваги до інших, не буде й добрих споминів про шкільні роки, бо все, що стається в цей період, забарвлює подальше життя в певні кольори, задає тон відчуттю себе в соціумі.

Тож не лише на заняттях із будь-якої дисципліни чи спілкуючися з учнем педагог має ставитися до свого вихованця як до особистості. Позашкільна робота, різноманітні заходи мають підкреслювати, що кожен учень цінний для закладу. Але й учень має відчувати, що заклад цінний для нього, що це велика честь — належати до його колективу. Це добре розуміють і в гімназії «Наше майбутнє», що офіційно діє при Ісламському культурному центрі Києва. Тим-то невипадково розвели в часі урочистості на честь початку навчального року 1 вересня і традиційну посвяту в гімназисти, що відбулася 13 жовтня. Зробили так зовсім не для того, щоб подарувати дітям ще одне, хай маленьке, але свято. За цей час (майже півтора місяця) учні, готуючись до врочистостей, могли переконатися, що батьки зробили найкращий вибір, дозволивши їм учитися саме тут. Що ця можливість — ще й велика відповідальність і честь, що звання гімназиста «Нашого майбутнього» дається не просто так: вони мусять докласти певних зусиль, щоб отримати значок із гербом гімназії. І як же раділи 13 жовтня новоспечені гімназисти цим значкам, що було вручено на церемонії посвяти п’ятикласників!

Як сказали, звертаючись до своїх молодших товаришів ведучі, старшокласниці Сюзанна та Ясміна, посвята в гімназисти свідчить не тільки про те, що претенденти на це звання готові штурмувати другий рівень освіти. Ця традиція — для того, щоб усім нам познайомитися, щоб у наступні шкільні роки жити в мирі, злагоді, дружньою родиною та не губитися в подальшому, дорослому, житті!

Перед тим, як прийняти п’ятикласників до кола гімназистів, не тільки ведучі, а й компетентне журі — дев’ятикласниці Далья, Суад і Вероніка — влаштували їм коло випробувань, поставивши кілька завдань і перепон. Малі мали довести, що за півтора місяця навчання вони здружилися, дізналися й вивчили інтереси одне одного. А ще 5 клас продемонстрував, що вони справді сприймають гімназію не просто як заклад, де якийсь період часу їм надають певну інформацію, а як щось близьке, цікаве, що хочеться вивчати, де комфортно й затишно.

П’ятикласники здивували: і прості запитання, і несподівані не заскочили їх зненацька — відповіді були правильні! Діти не просто назвали адресу чи кількість учителів, що викладають у їхньому класі — вони знали, скільки класів і паралелей у гімназії, відповіли, що зображено на гербі гімназії, не вагаючись, назвали імена секретаря та медсестри. Навіть скільки сходинок і вікон у приміщенні гімназії не було для них секретом.

Але випробування на цьому не закінчилися: треба було назвати імена вчителів лише за словесним описом, а потім виявити всі логічні здібності в загадках, а після цього ще й спритність та фізичну вправність в одному з конкурсів.

Змагалися діти і в читанні напам’ять сур із Корану — і з цим завданням вони впоралися гідно.

Суворе журі дійшло висновку, що п’ятикласники заслужили горде звання гімназистів, і їм дозволилили виголосити присягу: діти обіцяли здобувати знання, не шкодуючи сил, щоб стати гідними людьми, берегти добре ім’я та честь гімназії, шанувати батьків, учителів, дорожити друзями та завжди жити за законами доброти.