30 жовтня, у День пам’яті жертв політичних репресій у Росії, активісти Let My People Go закликають провести акцію солідарності з «українськими політв’язнями Кремля».

Закликаючи всіх охочих влаштувати марафон написання листів, організатори нагадують, що наразі принаймні 28 українців перебувають за російськими гратами з політичних мотивів.

— Їх безпідставно судять за злочини, які вони не скоювали. Вони об’єднані у список #LetMyPeopleGo, — пишуть активісти. — Це і відомий кінорежисер Олег Сенцов, який встав на захист Криму від російської окупації, й Олександр Кольченко та Олексій Чирній, які Кремлем були записані в його «терористичну бригаду „Правого сектору“», і Віктор Шур та Валентин Вигівський, у яких Кремль побачив міфічних «шпигунів», і Сергій Литвинов, з якого зробили «карателя» і якого Дмітрій Кісельов звинувачував у вбивсті 30 осіб і гвалтуванні 8 жінок. А Микола Карпюк та Станіслав Клих, як виявилося, «воювали» в Чечні 20 років тому разом із Арсенієм Яценюком (і це не жарт!). Від тортур у в’язниці Станіслав вже втрачає розум…

Як підкреслюють активісти, в російських застінках перебуває чимало кримських татар.

— Кримська окупаційна влада наразі штабелями записує кримських татар у «терористи», відносячи їх без жодних підстав в організацію «Хізб ут-Тахрір», яка вважається екстремістською чи не лише в Росії.

Серед заручників — Руслан Зейтуллаєв, Нурі Прімов, Ферат Сайфуллаєв, Рустем Ваітов, Енвер Бекіров, Емір-Усеін Куку, Вадим Сірук, Муслім Алієв, Арсен Джеппаров, Рефат Алімов, Енвер Мамутов, Ремзі Меметов, Зеврі Абсеітов, Рустем Альбітаров. Хайсер Джемілєв став заручником через свого батька — кримськотатарського лідера Мустафи Джемілєва.

Переслідує кримська окупаційна влада і одного з лідерів кримськотатарського Меджлісу — Ахтема Чийгоза та двох учасників антиросійського мітингу Мустафу Дегерменджі та Алі Асанова (на мітингу, що відбувся 26 лютого 2014 до невизнаного референдуму, кримські татари намагалися перешкодити захопленню силовиками органів влади у Сімферополі).

Організатори зазначають, що «вершиною абсурду є переслідування кримською владою двох активістів Євромайдану за дії, буцімто вчинені ними проти „Беркуту“ в Києві під час подій зими 2013–2014 рр. — справи Олександра Костенко та Андрія Коломийця виглядають звичайнісінькою розправою».

— Як і їх радянських попередників, сучасних українських в’язнів Кремля позбавляють незалежного юриста, засуджують за розповідями «анонімних» свідків і засекречують матеріали слідства, суд не враховує матеріали захисту, які би ясно довели, що людина невинувата. Їх піддають тортурам, і людина погоджується на все, лиш би це спинити. Їм інкримінують злочини, які вони не скоювали, і на десятки років відправляють в сучасний ГУЛАГ, — стверджують активісти.

Більше про українських в’язнів Кремля читайте у розділі «В’язні».

Загалом в Росії, відповідно до російського правозахисного центру «Меморіал», статус політв’язня надано 87 особам. «Меморіал» визнає політичними в’язнями і чимало українців зі списку #LetMyPeopleGo.

Як написати листа заручникам Кремля? Передусім приєднуйтеся до події у соцмережі Facebook і запрошуйте своїх друзів.

Повні інструкції щодо написання листів розміщено на сайті Let My People Go. Якщо коротко, то:

Листи повинні бути написані російською мовою.

Текст листа має бути політично нейтральним.

На конверті важливо вказувати рік народження і повне ПІБ ув’язненого.

Крім того, якщо Ви хочете, щоб ув’язнений Вам відповів, покладіть до листа чистий аркуш паперу і конверт. Навіть якщо Ви не очікуєте відповіді, все одно папір і конверти їм пригодяться — у в’язниці навіть вони в дефіциті.

Також можна писати через РосУзник.

На сайті у матеріалі «Підтримай заручників Кремля!» наводиться таблиця з адресами місць позбавлення волі, де утримують політв’язнів.

Довідка:

30 жовтня 1974 року з ініціативи дисидента Кроніда Любарського та інших в’язнів мордовських і пермських таборів вперше був відзначений «День політв’язня» — загальним голодуванням і запалюванням свічок в пам’ять про невинно убитих. У той же день Сергій Ковальов зібрав у квартирі Андрія Сахарова у Москві прес-конференцію, на якій було оголошено про поточну акцію, продемонстровані документи з таборів і пролунали заяви московських дисидентів, а також показано свіжий випуск «Хроніки поточних подій» — підпільного правозахисного бюлетня, що виходив у 1968–1983 роках.

Після цього щорічно 30 жовтня проходили голодування політв’язнів, а з 1987 року — демонстрації у Москві, Ленінграді, Львові, Тбілісі та інших містах. 30 жовтня 1989 року близько 3 тис. людей зі свічками створили «живий ланцюг» навколо будівлі КДБ СРСР. Після того, як вони вирушили на Пушкінську площу для проведення мітингу, їх розігнав ОМОН.

В Україні День пам’яті жертв політичних репресій спочатку з’явився у національному календарі країни в кінці 90-х років і мав назву «День пам’яті жертв Голодомору» та відзначався в останню суботу листопада. Пізніше День пам’яті жертв політичних репресій відокремили від Дня пам’яті жертв Голодомору і почали відзначати у травні.