У другій половині XIII століття значна частина тюрксько-монгольських груп Північного Причорномор’я прийняла Іслам. Усі новонавернені були сунітами і визнавали ханафітський масхаб. Це було пов’язано з тим, що ханафітський масхаб домінував у Хорезмі і Волзькій Булгарії — двох мусульманських державах, підкорених монголами та увійшовших до складу Золотої Орди.

У Хорезмі особливо популярною була поезія Ходжі Йасаві, засновника суфійського тарикату Йасавійя. Сеййід Сари Салтук, який зіграв велику роль в ісламізації Криму та Північного Причорномор’я в цілому, був послідовником саме цього тарікату.

Турецький письменник і мандрівник Евлія Челебі, що побував у Добруджі, де після Криму проповідував Сари Салтук, залишив докладний опис міста Бабадаг і його суфійських текке. «Місто це називається Бабадаг, тому що там Салтук бий похований… Замок тамтешній лежить в руїнах, і стіни його впали. Сталося це тому, що козаки в човнах запливали Дунаєм до місцевості, званої Енісала, і кілька разів на місто Бабадаг нападали».

Челебі склав докладний опис всіх мечетей Бабадага, а також тодішніх медресе, що свідчить про те, що у XVII столітті місто було значно більшим, ніж зараз. «До прибуття в місто Сари Салтука мечеть Улу Джамі, що знаходиться там, перебувала у повному занепаді. Описати це жодна мова не здатна. На базарі знаходиться мечеть Червоного паші. Далі між будинками підноситься світла мечеть дефтердара Дервіша паші з невеликим мінаретом, недалеко від неї є ще кілька мечетей. У Бабадазі є аж три медресе і два десятки шкіл… Там є вісім текке (суфійські обителі). Серед них особливо виділяються текке Салтук бея Мехмеда з Бухари і текке Узун Імама».

У середньовічний період суфіїв дуже шанували, при цьому головні подвижники ставали в очах народу святими. Про це неодноразово згадує Евлія Челебі, розповідаючи про служіння Сари Салтука. Він також повідомляє про те, що життєпис Салтук бея був складений таким собі Язіджіоглу з Галліполі. Цей трактат називався «Мухаммедіджі». Крім цього твору, про який Евлія залишив захоплений відгук, він також згадує трактат Кенана паші під назвою «Книга про Салтука». Ці життєписи до нас не дійшли.

Серед інших творів про Сари Салтука варто виділити «Салтук-наме», автором якого є Ебу-ль-Хайром Румі. Повний рукопис цього твору зберігся в єдиному екземплярі і знаходиться в бібліотеці палацу Топкапи (Стамбул). «Салтук-наме» є сумішшю героїчного епосу з життєписом суфійського святого. Події, описані Ебу-ль-Хайром Румі, відбуваються в Португалії, Русі, Ірані, Китаї і Північній Африці, що робить Сари Салтука воістину билинним героєм.

До образу суфійського проповідника зверталися не тільки письменники османської епохи, вивченням його біографії займалося і багато європейських учених. На думку французького історика Ж. Дені, проповідник Сара Салтук не тільки сприяв наверненню в Іслам кочівників Криму та Північного Причорномор’я, він також зробив вирішальний вплив на формування гагаузького народу.

П. Віттек пішов ще далі, згідно з його припущенням сам етнонім гагаузи походить від імені сельджуцького султана Кей-Кавуса II, який був соратником і покровителем Салтук бея.

«Салтук-наме» зберегло генеалогію Сари Салтука, за її автором, суфій походив з роду Сейіда Баттала Газі, який жив в Анатолії. Його батька звали Сейід Хасан, а мати Рабія. Ебу-ль-Хайром Румі вважає, що Сари Салтук був нащадком Пророка, причому з боку батька він був нащадком Аль-Хусейна ібн Алі аль-Курайши, другого сина Алі ібн Абу Таліба і Фатіми. Однак повністю прийняти на віру ці відомості не можна, оскільки у низці інших середньовічних джерел існує ще кілька взаємовиключних версій походження Сари Салтука.

У життєписах сказано, що Салтук бей мав незвичайний дар переконання. Він проповідував Іслам не тільки серед язичників, але і серед християн, часом проникаючи навіть за стіни монастирів, де вступав у дискусії з ченцями, з яких незмінно виходив переможцем. Очевидно, Сари Салтук володів артистичним даром. Під час своїх проповідей він перевтілювався в тих людей, про яких розповідав, чим доводив присутніх до сліз.

Значна частина подій з життя Сари Салтука відбувається в Північному Причорномор’ї. Згідно з однією з легенд, дервіш приїхав в Добруджу, де навернув в Іслам одного з місцевих правителів, давши йому ім’я Ісхак. У зв’язку з цим цікаво відзначити, що в цій місцевості існує місто Ісакча (Сакча). У XIII столітті там знаходилася ставка золотоординського беклярбека Ногая і його монетний двір. Згідно з іншою легендою, в місті було текке одного з соратників Сари Салтука, який носив ім’я Ісхак-баба.

Про смерть суфійського проповідника в «Салтук наме» говориться, що він був убитий кафірами отруєним кинджалом і похований в Бабадазі. В іншій біографічній оповіді про Салтука «Вілайєт-наме і Хаджі Бекташ» сказано, що знаменитий суфій був похований у фортеці Калігра. На думку Евлія Челебі, версія, викладена в «Вілайєт-наме», малоймовірна.

Знаменитий арабський мандрівник Ібн Батутта вважав, що багато розповідей про чудеса Сари Салтука не сумісні з шаріатом. Однак з ним складно погодитися, оскільки насправді неможливо відокремити справжні вчинки проповідника від тих, які йому приписали середньовічні автори.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»