Для Громадської спілки «Всеукраїнська асоціація «Альраід» практика організації дозвілля дітей та підлітків у період шкільних канікул не нова. Перерви у навчанні дітвора не проводить в неробстві, а завдяки ретельно продуманим програмам, поєднує відпочинок від уроків і домашніх завдань з пізнавальними екскурсіями, лекціями, розвивальними заняттями.

Цього року «Альраід» надала групі підлітків у віці від 12 до 17 років можливість перевірити себе у досить екстремальних умовах пішого походу в гори. Зрозуміло, дорослі супроводжували хлопців у більш ніж стокілометровому маршруті Карпатами, але побутові обов’язки — від збору хмизу для багать і приготування їжі, від розкладання наметів до миття посуду — з самого початку покладалися на учасників мандрівки.

Як розповів кореспонденту видання «Іслам в Україні» один з організаторів, який супроводжував підлітків, Ділявер Саідахметов, цей похід мав маршрут першої категорії складності, що дає право тим, хто його подужав, претендувати на III дорослий розряд з туризму.

— У чому новизна, в чому цікавість саме цього походу? Це був абсолютно новий формат як для «Альраіду», так і для учасників табору. Якщо раніше ми влаштовували такі табори на базах відпочинку або в пансіонатах, де у дітей все було: м’яке ліжко, тепла вода, ситна їжа, різні розваги плюс пізнавально-освітня програма у комфортних умовах, то в цьому поході ми підійшли зовсім по-іншому. Ми вирішили дати дітям можливість проявити свою самостійність — вони ночували в наметах, які самі встановлювали, самі шукали дрова, розводили багаття, самі готували їжу… Звичайно ж, ми підказували якісь базові речі, але діти все робили самі, і ми намагалися не втручатися, — розповідає Ділявер.

«Ми» — це троє дорослих, які взяли на себе величезну відповідальність за здоров’я і життя юних учасників походу: член молодіжного відділу Асоціації «Альраід» Ділявер Саідахметов, завідувач відділу «Ознайомлення з ісламською культурою» Тарік Сархан і гість з Білорусі, досвідчений турист та альпініст, муфтій одного з духовних управлінь Алі Воронович.

Результатом цікавої подорожі стало підкорення низки гір — Говерли, Петроса і вершин Близниці.

— На всі з вершин ми піднімалися, це було в останні два дні… Якщо під час підйому на Говерлу і Петрос ми дещо полегшили дітям завдання, розбивши біля підніжжя гір табори і залишивши там рюкзаки та іншу поклажу, то на Жандарм і Близницю ми йшли з рюкзаками. Діти були, звичайно, вже втомлені, але нагорі вони забули про все. І не тільки від тієї краси, яка відкрилася перед їхніми очима, а й від гордості за себе і групу, від усвідомлення того, що «Я — зміг!». Це дуже значуще досягнення для хлопців їхнього віку. Це дійсно дуже важливий досвід подолання себе.

Звичайно ж, організація походу була проведена за всіма правилами, група була зареєстрована, дорослі весь час перебували на зв’язку з рятувальниками, похідні аптечки були укомплектовані всіма необхідними медикаментами і перев’язочним матеріалом — реальної загрози життю і фізичному здоров’ю хлопчиків нічого не загрожувало. А той безцінний досвід, який юні підкорювачі вершин отримали під час походу, збагатив їх духовний світ і зміцнив здоров’я душевне. Погодьтеся, обмивання перед молитвою в найчистішому гірському струмку та й сама молитва під відкритим небом — це не просто екзотичний для міської дитини елемент подорожі. Це можливість відчути, усвідомити природність молитви, звернення одного з творінь до Творця.

Головне, що винесли хлопчаки з цього походу — це самоповага, уміння працювати в команді, взаємодіяти з навколишніми, підпорядковувати свої інтереси інтересам громади — те, без чого неможливо дорослішання, формування цілісної особистості.