Комітет ЮНЕСКО додав до Списку світової спадщини ще низку нових об’єктів. Як повідомляє прес-служба організації, відтепер у ньому значиться історичне місто Єзд в Ірані, священний острів Окіносіма в Японії, оборонні споруди XVI–XVII століть Венеційської республіки, що розляглися на тисячу кілометрів у сучасних Італії, Хорватії й Чорногорії, місцевість Куята в данській Гренландії, місцевість Тапутапуатеа на острові Раіатеа у французькій Полінезії з комплексом політично-церемонійно-поховальних споруд, печери і мистецтво льодовикового періоду у Швабських Альпах, де люди жили 40–30 тис. років тому (Німеччина), свинцеві, срібні і цинкові шахти в місцевості Тарновське-Ґури (Верхня Силезія, Польща), Успенський собор і монастир острова-села Свіязьк на Волзі (Росія).

Також рішенням комітету до списків внесли археологічний об’єкт стародавнього міста Афродісіас у сучасній Туреччині з сусіднім мармуровим кар’єром, Англійський острівний район із мальовничими краєвидами на північному заході Англії та археологічний об’єкт порту Валонґо в центрі Ріо-де-Жанейро у Бразилії — через цей колишній порт у XIX столітті колонізатори доставили до Латинської Америки близько 900 тис. рабів-африканців.

Крім того, були розширені межі вже наявних об’єктів культурної спадщини у французькому Страсбурзі, а також у німецьких містах Веймар, Дессау і Бернау, відомих модерністською архітектурою «школи Баухаусу» початку XX століття.

Попередніми днями комітет ЮНЕСКО вніс до переліків світової спадщини ще низку об’єктів. Серед них — храмова зона Самбор-Прей-Кук у сучасній Камбоджі на археологічному об’єкті Ішанапура, столиці давньої імперії Ченла кінця VI — початку VII століть, історичне міжнародне селище Кулансу в Китаї, що на початку XX століття стало важливим центром зв’язків Китаю з зовнішнім світом, Старе місто в Ахмедабаді в Індії, у штаті Ґуджарат, із його багатою архітектурною спадщиною часів Ґуджаратського султанату XV століття.

Також до списків додали містечко Мбанза-Конґо в сучасній Анголі, колишню столицю Королівства Конго, що існувало в південній частині Африки в XIV–XIX століттях, столицю Еритреї Асмеру, значну частину якої збудували в модерністському стилі італійські колонізатори в першій половині XX століття, культурний ландшафт Чхомані на півночі Південної Африки.

У перебігу засідання комітету до об’єктів спадщини ЮНЕСКО були внесені, крім того, плато Хох-Шил (Кукушилі) на краю Тибетського плато в китайській провінції Цінхай — найбільше і найвисокогірніше плато у світі з його альпійськими луками і степами, ландшафти степів Даурії на межі східної Монголії і російського Сибіру, національний парк Лос-Алерсес в Андах в Аргентині чи букові праліси Карпат та інших регіонів Європи — цей об’єкт охоплює території у 12 країнах: Україні, а також Албанії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Іспанії, Італії, Німеччині, Румунії, Словаччині, Словенії і Хорватії. Це значне розширення попередньо визначених 2007 року букових пралісів українських і словацьких Карпат і доданих 2011 року букових пралісів Німеччини.

Крім того, до списків ЮНЕСКО внесли Старе місто в Хевроні на Західному березі Йордану, відомому арабською як Аль-Халіл — у ньому розташована Печера патріархів, як її називають юдеї чи Святиня Авраама (мечеть Аль-Ібрагімі), як її називають араби — там, за легендою, поховані біблійні патріархи, починаючи з Авраама, і це місце є другим найсвятішим для юдеїв, четвертим найсвятішим для мусульман, для яких Авраам (Ібрагім) був одним із головних пророків Аллага, а також святинею для християн. Іще один новий об’єкт — комплекс національних парків W-Арлі-Пенджарі в Беніні й Буркіна-Фасо.

До списку спадщини додають видатні культурні і природні цінності, що вважаються надбанням усього людства. Статус об’єкта світової спадщини надає, серед іншого, додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів, сприяє популяризації об’єктів, а також забезпечує пріоритетність у залученні коштів для підтримки об’єктів світової культурної і природної спадщини, насамперед, з Фонду світової спадщини.

Джерело: Крим. Реалії