Кримські татари мають дивовижний талант пристосуватися і виживати у будь-яких умовах. До депортації вони населяли, здавалося б, найбільш віддалені і непридатні райони півострова. Деякі з таких сіл зникли після еміграції кримських татар до Туреччини, ще більше населених пунктів перестало існувати після депортації.

Авджікой (Мисливське)

Зникле село Авджікой в ​​Бахчисарайському районі відоме тим, що було спалене фашистами під час окупації за допомогу місцевих жителів партизанам. Воно розташовувалося біля іншого спаленого, але нині існуючого Улу-сала (Синапне). Жителі Авджікоя встигли сховатися в лісах до початку каральної операції німців. Після депортації кримських татар у спорожнілий населений пункт заселили колгоспників з України. Село Авджікой було ліквідоване у зв’язку з будівництвом Загорського водосховища, оскільки знаходилося в санітарній зоні.

Бешуй (Дровянка)

Село Бешуй під Акмесджітом (Сімферополем) в усі часи вважалося великим. І населяли його, переважно, кримські татари. Відповідно до джерел, в XIX столітті тут було 5 мечетей. Під час війни Бешуй став ареною запеклих боїв. За допомогу населення партизанам німці розстрілювали жителів, а навесні 1944 року повністю спалили село. Після депортації воно фактично спорожніло і його заселили колгоспниками з різних регіонів Росії. Бешуй отримав нову назву — Дровянка, але незабаром село перестало існувати.

Кабарта (Бистра)

Невелике село Кабарта було досить відомим у передвоєнні та повоєнні роки як початок маршруту до печерних міст: Мангупа та Ескі-Кермена. Воно розташовувалося недалеко від села Буюк-Каралез (Червоний Мак) Бахчисарайського району. Кабарта спорожніло ще за часів анексії 1873 року внаслідок еміграції кримських татар до Туреччини. Після депортації 1944 село стало перейменували на Бистра, а до 1968 і зовсім зникло.

Буюк-Сунак (Чирки)

Зникле село Буюк-Сунак в Джанкойському районі відоме як місце народження кримськотатарського політика і громадського діяча Номана Челебіджіхана. Внаслідок еміграції кримських татар після Кримської війни село спорожніло. Тут значилося всього кілька дворів, які теж зникли після депортації. Буюк-Сунак заселили колгоспниками з України, а в 70-ті роки воно перестало існувати.
Будинок-музей Номана Челебіджіхана в сусідньому селі Кучук-Сунак (Мілководне) Джанкойського району. Будівля перебуває в запустінні.

Аджи-Менді (Федорівка)

Якщо подивитися на голий степ недалеко від Керчі, складно уявити, що колись в цих місцях було процвітаюче кримськотатарське село Аджи-Менді. Зараз про нього нагадує лише пам’ятна дошка, встановлена ​​вихідцями з села.

До слова, на Керченському півострові зникли без сліду безліч сіл: Сараймен, Аджи-Елі, Сиджеут. Очевидно, тільки кримські татари знали секрети виживання та успішного ведення господарства в цих суворих степових місцях.

Джерело: CRIMEAN TATARS