У другій половині  VIII століття тюркські племена булгар переселилися з Приазов’я в регіон Середнього Поволжя. Ця подія поклала початок створення Волзької Булгарії. На той час у Східній Європі вже існувала тюркська держава хозар, яка вела тривалі війни зі своїми сусідами — Візантійською імперією та Арабським халіфатом.

У 737 році арабська армія під командуванням Мохаммада ібн Марвана завдала поразки хозарам, змусивши кагана прийняти іслам. Ця подія могла б залишитися лише епізодом в історії Хозарії, особливо з огляду на той факт, що правителі держави незабаром після відходу арабів відмовилися від нової релігії. Однак саме прихід мусульманської армії на землі хозар докорінно змінив історію всієї Східної Європи.

Як виявилося згодом, іслам серйозно вплинув на життя народів Хозарського каганату. Очевидно, ще проживаючи на території нинішньої України, частина булгар прийняла мусульманську релігію. І хоча це явище навряд чи було масовим, проте, завдяки тісним економічним зв’язкам з Хорезмом, булгари все тісніше інтегрувалися в ісламський світ.

У 922 році Волзька Булгарія, яка перебувала у васальній залежності від Хозарії, офіційно прийняла іслам як державну релігію. Варто сказати, що і в самому Хозарському каганаті частка мусульман у цей історичний період безперервно зростала, що врешті-решт призвело до того, що останні хозарські кагани змушені були відмовитися від юдаїзму і прийняти іслам.

Виникнення мусульманських держав у Східній Європі стало можливим завдяки сильним арміям, основу яких становила тюркська кіннота. Завоювавши великі території, тюркські народи змушені були їх захищати від зазіхань сусідів. Саме тому хозари, а згодом і булгари, почали будувати на своїх кордонах оборонні фортифікаційні споруди.

Якими були укріплення хозар і булгар? Тюркські народи грамотно враховували природні умови, в яких їм доводилося жити. Для будівництва укріплень вони використовували грунт і дерево. Найчастіше тюрки знаходили підвищене місце, навколо якого викопували рів, створювали штучний вал, насип, при цьому максимально використовуючи складки місцевості. Нагорі валу ставили або частокіл із загострених колод, або огорожу тинового типу. Як правило, висота дерев’яно-земляного укріплення не перевищувала десяти метрів, що було цілком достатньо для захисту від нападу як кочових, так і землеробських племен.

Такий тип військово-оборонних споруд був добре відомий в Київській Русі. Цілком ймовірно, що тюрки саме у слов’ян перейняли технологію будівництва укріплень в лісовій і лісостеповій місцевості. Середньовічні будівельники добре розбиралися в технології земляних робіт, завдяки чому багато валыв, побудованих у VIII–IX століттях, збереглися до наших днів.

Основа валу робилася з глини, а для верхніх шарів використовувався більш легкий суглинок. У низці випадків суглинок закладався в основу земляного валу, а вже зверху він зміцнювався глиною. Саме такий тип споруди був виявлений під час розкопок фортеці Булгар.

Для того, щоб земляне укріплення було міцним і грунт не «плив» після дощів, кожен шар валу утрамбовували спеціальним інструментом, який представляв собою відпиляний шматок колоди з прибитими до нього ручками. Крім цього, вал зміцнювався дерном або гратами з дерев’яних кілків. Найбільш вразливі місця спорудження могли бути укріплені каменем.

Тюркські будівельники укріплень використовували два типи профілю рову: трикутний і трапецієподібний. Трикутний рів був найбільш ефективний під час облоги і штурму фортеці, оскільки противнику було тяжче його подолати. Його недоліком було те, що нападникам було простіше засипати такий рів. Що стосується трапецієподібного рову, то його засипати було набагато складніше, але при цьому з нього легше було піднятися на вал. Найчастіше тюрки під час спорудження своїх укріплень використовували обидва типи рову.

Разом з земляними укріпленнями хозари споруджували і кам’яні. У деяких випадках вони запрошували для цього будівельників з Візантії, але найчастіше спиралися на власні сили, використовуючи підручні матеріали і місцевих умільців.

Значна частина укріплених поселень періоду Хозарського каганату знаходиться на території сучасної східної України. Найзначнішим спорудженням Хозарії в цьому регіоні було городище Салтів. Його площа становила близько 120 гектарів. Цитадель фортеці в Салтові була побудована з каменю. Її висота складала 12 метрів, а товщина стін сягала 4 метрів. Стіни були складені з місцевого, слабо обробленого, пісковика. Цитадель захищали земляні вали, які, по суті, були зовнішнім периметром оборони Салтова.

Поруч з укріпленням був знайдений могильник, на якому, на думку вчених, поховано не менше 30 тис. осіб. Населення міста займалося переважно ремеслом: ткацтвом, гончарним виробництвом, обробкою металу тощо.

Недалеко від фортеці археологами були знайдені великі землеробські поселення, які разом з Салтівським городищем були таким собі середньовічним конгломератом сільської та міської культури.

Археологічні розкопки дозволили дізнатися, що в цитаделі знаходилося житло хозарського намісника. Там жили його слуги й воїни, за національністю переважно тюрки. За межами цитаделі основним населенням були алани і булгари. Як саме називалося Салтівське городище, точно не відомо.

Існує припущення, що це місто Сарате, про яке є згадки середньовічних арабських мандрівників. Салтів проіснував аж до середини Х століття. Він згасав разом з міццю Хозарського каганату, відрізаний печенігами від основних центрів держави.

У другій половині Х століття держава хозар розпалася. Земляні укріплення були покинуті назавжди. Що ж до Волзької Булгарії, то вона остаточно вийшла з підпорядкування каганів, ставши найпівнічнішою у світі ісламською державою.

Олександр Степанченко