Ібн Фарис: філолог між знанням і вірою
Яскравий представник куфійської філологічної школи Абу ал-Хусейн Ахмад ібн Фарис ібн Закарійа (пом. 1005 р.) створив значну кількість праць із лексикографії, лексикології, етимології, граматики та інших аспектів класичної арабської мови. Переважна більшість з них присвячена спостереженням над текстом і змістом Корана і хадисів. Сюди ж органічно примикають і роботи з принципових догматів і методик мусульманської юриспруденції, розглянуті Ібн Фарисом, насамперед, крізь призму філології.
Крім знаменитих словників "ал-Муджмал", "ал-Макайіс" та "Мутахаййір ал-алфаз", до найважливіших концептуальних праць Ібн Фариса відноситься його трактат "Фікх ал-луга" ("Законоукладення мови"). Ця праця через п'ять століть стала прототипом і зразком для мусульманського полігістора ас-Суйути (пом. 1505 р.) у створенні ним свого роду філологічної енциклопедії всього середньовіччя - трактату "ал-Музхір фі 'улум ал-луга ва 'анва'іга" ("Світильник наук із лексикології, лексикографії та їхніх різновидів").
Саме науковий авторитет Ібн Фариса остаточно і міцно закріпив термін "фікх ал-луга" в арабській філологічній традиції, а нині - це окрема дисципліна сучасної лінгвоарабістики. Дисципліна ця, у розумінні Ібн Фариса, покликана була синтезувати концепції, прийоми та інструментарій мусульманської юриспруденції із системою понять і поглядів мовознавчих.
Розмірковуючи про факти і явища мови, Ібн Фарис апелює, у першу чергу, до Корана, а користується при цьому логікою і послідовністю доказів, що використовуються у фікху. Мова, арабська писемність, граматична система, в основі якої лежить концепція і'раба, аруд та багато іншого - все це, на думку Ібн Фариса, ниспослано людству Аллахом, але тезу цю філолог хоч і приймає на віру як аксіому, все-таки вважає потрібним і обов'язковим розкривати через систему аргументованих положень і викладень із Корану. Факти мови Ібн Фарис також надійно документує посиланнями на хадиси і висловлення мусульманських авторитетів, підкріплюючи наведені цитати, як це прийнято і в теології, достовірними існадами.
Трактат Ібн Фариса, про який іде мова, розглядає питання допустимих границь варіювання у "найчистішій" арабській мові, розмаїтість її діалектів, деривації у контексті аналогії, конкретні положення і'раба, приводить розгорнутий перелік елементів, які впливають на флексію і т.п.
Авторський виклад кожного з названих явищ ставить при цьому за мету зайвий раз переконати "учених, факіхів, усіх, хто пов'язаний знанням Корана, сунні і фетви.., так само як і тих, хто прагне наблизитися до цього знання", серйозно вивчати арабську мову, без глибокого знання якої неможливе розуміння істинного значення Священного Писання, існує небезпека відходу від справжньої Віри.
В.С. РИБАЛКІН, канд. філол. н., доц.,
заст. директора Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України
За матеріалами IslamNews
Посилання на тему:
