Гімназія «Наше майбутнє», як і всі українські навчальні заклади, розпочала новий навчальний рік.

Цього року, до речі, ця подія майже збіглася з Новим роком — 1441-м за Хіджрою! Тому гімназисти після канікул розпочинають двічі оновлений період життя, а першокласники роблять перший крок до дорослішання.

Напевно, тому наймолодші учасники урочистої лінійки, яка відбулася перед заняттями у дворі Ісламського культурного центру, намагалися не показувати хвилювання, виглядати дорослішими і впевненими, серйозно і зосереджено визираючи з-за пишних святкових букетів...

Більш старші учні гімназії жваво перемовляються, розповідають про враження від канікул. Над гомоном голосів і вигуків то тут, то там злітають феєрверками спалахи сміху...

І ось — звучать фанфари, затих радісно-збуджений шум голосів, і ведучі свята — гімназистки Назли Якубова і Жасмін Гмідане — запрошують до мікрофону учня 11-го класу Башира, який сьогодні удостоївся честі відкрити торжество читанням сур з Корану!

А далі у рамках невеликої концертної програми сестри Анфаль і Ансар Альхамад заспівали пісню «Школо, двері відчиняй!», під звучання якої першокласники вперше пройшлися подвір’ям Ісламського культурного центру як гімназисти, майже дорослі і відповідальні люди!

Приємно, що діти заздалегідь підготувалися до свята знань, Дня першого дзвоника. Першокласники читали вірші про школу. Навіть ті, яким до школи років зо два, теж підготували невеличкий концерт.

І коли, здавалося б, урочисту частину було завершено і можна було б зайти до класів, з'явилися «справжнісінькі пірати» і зізналися учням, що вони теж хочуть вчитися. Але для цього їм потрібні вчителі, тому вони планують їх викрасти і відвезти на свій піратський корабель, якщо, звичайно, діти не допоможуть своїм наставникам! Діти з задоволенням грали у цю гру, і, виконуючи умови «піратів», жваво змагалися у різних конкурсах. Після усіх випробувань вчителі благополучно повернулися до своїх вихованців.

Не обійшлося у цей день без подарунків! Папки з альбомами, зошитами, фарбами, ручками-ластиками-олівцями і різним канцелярським приладдям, необхідним для занять у школі.

І, мабуть, найзворушливішим моментом був ритуал першого дзвінка.

У гімназії «Наше майбутнє» не калькували традиційний сценарій, згідно з яким старшокласник і маленька першокласниця йдуть з дзвіночком уздовж ряду товаришів з навчання... Кожен першокласник відчув свою причетність до подій у цей момент: дзвіночок передавався з рук в руки. 

У цьому був якийсь символізм, певна посвята, ініціація, після якої з повним правом, вже як гімназисти, вчорашні дошкільнята побігли до класів на свій перший урок.