Державний центр перекладу Азербайджану підготував відеоролик під назвою «Албанські храми — давні сліди нашої історії», в основу якого лягли документальні свідчення про стародавню історію албанів, їх багатовікове спільне проживання з тюрками-азербайджанцями та спільність культур, а також про передачу Албанської апостольської церкви в підпорядкування Вірмено-Григоріанській церкві відповідно до наказу імператора Миколи I від 11 березня 1836 року та наступні  вірменські фальсифікації.

Відеоролик, підготований англійською, російською, турецькою, перською, арабською, грузинською, французькою, українською, іспанською та німецькою мовами, надано акредитованим в Азербайджані посольствам і провідним закордонним ЗМІ.

Кавказька Албанія, що давно привертала увагу вчених цілого світу історією, самобутньою культурою та архітектурними пам’ятками — найдавніша християнська держава. Згідно з історичними джерелами, християнство з’явилося тут ще в I ст. н. е., коли до краю прибули християнські місіонери з Єрусалиму та Сирії. Тоді в Кавказькій Албанії вперше з’явилися християнські громади.

Історія Албанської апостольської церкви, на відміну від Вірменської церкви, сягає Єрусалимської церкви, а в наступні періоди — Єрусалимського патріархату. Докладно про це сказано в «Історії Албан» Мойсея Каланкатуйського, написаної за наказом албанського володаря Джаваншира. У творі, зокрема, зазначено, що учень апостола Фаддея, Святий Єлисей, під час будівництва церкви Кіш у Шекі вигукнув: «Це наш духовний центр і місце просвіти!» Єлисея, що став першим проповідником християнства в Албанії, убито й поховано в передмісті Шекі. Ще одним наочним доказом того, що християнство в Кавказькій Албанії існувало задовго перед виникненням Вірменської церкви, свідчить лист католикоса Авраама до албанів: «Престол Албанського патріархату,  що був давніше за наш, колись був нашим (вірмен) однодумцем».

Згідно з дослідженнями, у V–VIII століттях на території Кавказької Албанії існували 12 єпископств: Кабалака (Габала), Гашуа, Еута, Амарас, Црі, Баласакан (Шекі), Гірдіман, Мец-Когманк, Мец-Іранк, Хабанд, Партав (Барда) і Гандзасар (Кельбаджар). Після 552 року голова Албанської церкви св. Абас переніс свою резиденцію з Чола до Барди, й Бардинська церква стала великим монастирем.

За наказом імператора Миколи I від 11 березня 1836 року Албанську апостольську церкву передано в підпорядкування Вірмено-Григоріанській церкві. Таким чином автокефальну Албанську церкву скасовано.

Свідчення про спроби вірменізації албанських церков зустрічаються в наукових дослідженнях багатьох відомих істориків. Так, видатний російський історик, професор Ілля Павлович Петрушевський (1898–1977) відзначав, що вірмени всю свою історію цілеспрямовано й послідовно намагалися вірменізувати албанські землі й не лишали спросб видати албанську церкву за вірменську. Петрушевський у своїх дослідженнях підкреслював, що історичні пам’ятки в Карабасі ніколи не належали до вірменської культури.

Микола Адонц (1871–1942) у своїх дослідженнях зазначає, що вірменське населення ніколи не мало будь-якого авторитету в нагірній частині Карабаху.

Відомий сходознавець, академік Зія Буніятов, вивчавши праці арабського історика VII століття Аль-Вакі, виявив дуже примітний історичний факт. Перед навалою на Кавказьку Албанію арабський халіф Муавія (661-680) назазав вивчити склад тамтешнього населення й зібрати відомості розвідувального характеру. З’ясувалося, що на цих територіях переважали тюрки й мовою міжплемінного спілкування був тюркська мова.

У багатьох історичних джерелах зазначено, що престол албанського католикоса в IV–V ст. був у Чолському монастирі в Дербенті, у VI–VII ст. — у Бардінському монастирі, у VIII–IX ст. — у Свято-Єлисейському монастирі в Агдере, в X–XV ст. — у монастирі Худавенг у Кельбаджарі, у XV–XIX ст. — у Гандзасарському монастирі.

Археологічні, етнографічні, антропологічні науки відводять спільному проживанню з  албанами важливу роль у формуванні та етногенезі азербайджанського народу. Так, один із головних героїв знаменитого азербайджанського епосу «Кітабі Деде Горгуд» Салур Гасан названий «ватажком албан», що з огляду на давність самого сказання свідчить про віковічність азербайджано-албанських зв’язків.

Історичні документи повідомляють, що предки азербайджанського народу в стародавні часи сповідували християнство та поклонялися у храмах, церквах і монастирях, що донині збереглися в місцях перебування огузів, на історичних албано-азербайджанських землях.

Албанські християнські храми — Кішський (Шекі), Худавенгський, Гандзасарський (Кельбаджар), Гюрмукський, Лакітський, Гумський (Гах), Авейський (Газах), Джотаринський (Габала), — що існували в Азербайджані протягом тисячоліть, і нині шановані в народі та перебувають під охороною держави.