Хоча офіційною датою початку російської агресії в Криму 2014 року та початком окупації українського півострова вважають 20 лютого (Постанова ВР від 21 квітня 2015 року «Про Заяву Верховної Ради України „Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків“»), трагічною для України є й дата 18 березня. Саме цього дня 2014 року президент країни-агресора оформив де-юре загарбання українського півострова, підписавши договір з представниками самопроголошеної влади Криму. 

Підставою для легітимізації окупації (колаборанти в Криму вважають її „возвращением в родную гавань“, а дату 18 березня святкують у Росії як „День воссоединения Крыма с Россией“) Кремль називає псевдореферендум, проведений усупереч українській Конституції 16 березня. За його результатами миттєво, вже 17 березня, в односторонньому порядку проголошено незалежну «Республіку Крим». 

На думку абсолютної більшости країн світу, підсумки цього сумнівного плебісциту, що відбувся під пильною увагою чи то «вежливых людей», чи «зеленых человечков», є юридично нікчемні. 

Як сказано в коментарі МЗС України до сьомих роковин незаконного референдуму в Криму, так званий референдум мав на меті приховати відверту збройну агресію Російської Федерації проти Української держави, створити основу для протизаконної анексії півострова:

«Окупація Криму заклала фундамент для посиленої мілітаризації півострова й динамічного нарощування потенціалу, який генерує зростаючі загрози для безпеки та стабільності в Європі та Середземномор’ї».

Зауважмо, окупація українського півострова принесла горе та поневіряння передусім кримчанам, особливо тим, хто від початку був на проукраїнських позиціях. Етнічні українці, кримські татари, представники релігійних меншин, та й християни, що не є парафіянами РПЦ, першими зазнали утисків і репресій. Позасудові розправи, насильницькі зникнення, безпідставні обшуки та масові облави, арешти, ув’язнення громадян України, здебільшого кримських татар, за надуманими приводами стали буденним явищем на півострові, що за роки перебування в обіймах «русского мира» перетворився з перлини України на занедбані задвірки жахливої військової бази, де нема місця правам і свободам людини. 

Видання Obozrevatel пише, що змінилося за ці роки на півострові. Крім порушень прав людини, згадано катастрофічний стан екології, економічну кризу, стрімке зростання цін і падіння рівня життя. А одне з головних джерел надходжень, туристична галузь, наказала довго жити вже в перший рік окупації. 

З правами людини в регіоні справжня катастрофа: нині під вартою в Росії перебувають кілька тисяч громадян України, але точна кількість політв'язнів невідома, як і число їх на території окупованого Криму, а також тих громадян, яких перевезли до РФ.

Тим часом міністри закордонних справ країн «Великої сімки» заявили, що підтверджують свою непохитну підтримку незалежности, суверенітету й територіальної цілісности України. Ці держави закликають Росію припинити порушення прав людини на окупованому півострові.