Насильницькі зникнення проукраїнських активістів, що почалися від перших днів окупації та тривають дотепер, свавільні арешти активістів, журналістів, національних і релігійних лідерів, тиск на суддів та адвокатів, масове застосування російського антитерористичного та антиекстремістського законодавства для боротьби з проукраїнським рухом проти окупації, утиски мусульманської релігійної громади, Православної Церкви України та інших релігійних організацій у Криму, фактична ліквідація свободи слова на півострові, критичне обмеження права на свободу об’єднань і мирних зібрань, примусовий призов громадян України до російської армії — це далеко не повний перелік негативних подій та явищ, що характеризують реальний стан громадянських і політичних прав за сім років окупації. 

Про це йдеться в аналітичній доповіді «Ситуація з правами людини в Криму за сім років окупації», презентованої 15 червня в агентстві «Укрінформ».

Документ висвітлює в динаміці ситуацію в регіоні за основними групами прав людини — громадянські й політичні права, економічні, соціальні та культурні права — та підбиває підсумок 7 років російської окупації. Його підготували «Дім прав людини «Крим», що до нього входять Кримська правозахисна група, Регіональний центр прав людини, Центр громадянської просвіти «Альменда», Центр прав людини ZMINA.

Доповідь містить аналіз дій Російської Федерації як держави-окупанта щодо її зобов’язань з охорони, дотримання та забезпечення прав людини на окупованій нею території.

Правозахисники наголошують?

«Попри всебічну та майже одностайну підтримку України в її боротьбі проти окупації Криму з боку міжнародної спільноти, на превеликий жаль, станом на сьогодні всі злочини проти прав людини в Криму залишаються нерозслідуваними, а винні в їх скоєнні не притягнуті до відповідальности. Судові скарги, подані урядом і громадянами до різних міжнародних судових органів майже з найперших років окупації Криму, лишаються нерозглянутими. Росія не допускає міжнародні моніторингові місії на територію Криму».

За умов катастрофічного звуження громадського й політичного простору на півострові шансів на повноцінну реалізацію економічних, соціальних і культурних прав у жителів окупованого Криму майже немає. Основний наступ у цій сфері держава-окупант здійснила на реалізацію права власности українських громадян у Криму, на освітній процес, що за умов окупації перетворився на інструмент пропагандистської політики окупанта й засіб викорінення зв’язків Криму з усім українським; на екологію, порушивши баланс екосфери регіону внаслідок використання всіх без винятку унікальних і важко відновлювальних природних ресурсів півострова; на охорону здоров’я, знехтувавши потрібними заходами для боротьби з COVID-19, а також на культуру, заборонивши майже всі не проросійські прояви культури. Наступ іде й на культурну, історичну спадщину: держава-окупант за злочинним умислом або через недбальство знищує найцінніші об’єкти культурної спадщини Криму.