Аміна та Мадіна — 17-річні художниці, що разом з батьками переселилися на материкову Україну після окупації Криму. На полотнах дівчат — кримські пейзажі, що вони мріють побачити знову. 

Як розповідає «Суспільне», Аміна та Мадіна Кадирови — близнята. Загалом у родині п’ятеро дітей. Сьогодні дівчат знають у Голій Пристані як художниць. 

— Малювати почали з малих років, — розповідає Аміна. — Коли ми були маленькі, у нас була дитяча кімната, і ми її всю обмалювали. Ми малювали на стінах, усюди. Потім, коли нам було по 12 чи 13 років, тьотя побачила це й вирішила відправити нас учитися малювати до художньої школи. Насправді я помилково туди потрапила. Я поїхала туди підтримати сестру, бути для неї опорою, а вона малювала, у неї добре виходило. А потім якось так вийшло, що ми разом почали малювати. Наша перша техніка була — гуаш, потім якось перейшли на акварель, тому що там більше водички.

— Потім ми перейшли на гуаш і на акрил, — каже Мадіна. — Ми різні місця у Криму об’їхали. Ми тоді були ще маленькі й добре вже всього не пам’ятаємо. Але зараз іноді згадуємо й переносимо це на полотно. Я хочу й далі розвиватися в малюванні. 

Цього року дівчата скінчили школу і свої шляхи у майбутньому бачать по-різному. Мадіна мріє стати художницею та обрала для себе навчальний заклад. Аміна каже, що хоче стати ветеринаркою, вдома під її опікою багато домашніх тварин:

— Я дуже люблю тварин. Я хочу їм допомагати. Мені шкода, коли бачу, що їм потрібна допомога, а ти не знаєш, як це зробити. А малювання, думаю, залишиться як хобі. Іноді я буду заходити до Мадіни й запитувати, чим допомогти. Взагалі, коли я малюю, я відчуваю спокій, нема ніякого напруження.

Деякі картини дівчата створюють разом, наприклад «Блакитну Мечеть» сестри писали по черзі.

— Написати цю картину нас надихнув друг наших батьків з Туреччини, його звати Кенан. Він багато нам розповідав про це місце, й ми захотіли написати цю картину, — каже Аміна.

— Хочу знову побувати в Криму. Я дуже сумую, стільки спогадів з ним пов’язано щасливих, — каже Мадіна.

Після переселення з Криму родина жила на Західній Україні, та згодом переїхала на Херсонщину, — розповідає батько дівчат, ландшафтний дизайнер та правозахисник Енвер Кадиров:

— 14-го року ми переїхали до Чернівецької области, в місто Хотин. Там дівчата пішли до першого класу. Викладачі сказали, що в них є певні таланти до малювання, і дали рекомендації, щоб ми займалися. Намагалися їх мотивувати, тим паче там досить мальовнича місцевість. Вона сприяла тому, щоб у них формувалися художні смаки. А 15-го року ми сюди переїхали, ближче до Криму, і перевели їх сюди — в Голопристанську художню школу. Вони почали займатися. Представляли Голу Пристань на обласних конкурсах.

Дівчата розказали, що завжди надихалися роботою батька. Енвер також малював з дитинства, а в Криму створював ландшафтні композиції та фонтани, що й тепер можна побачити на горі Ай-Петрі. Енвер каже, що хотів би, щоб доньки в майбутньому займалися художньою вишивкою та створенням національних орнаментів кримських татар і своїм мистецтвом допомогли зберегти культурну спадщину народу.