Кримськотатарський військовослужбовець ЗСУ Ісмаїл Халіков дав інтерв'ю інформагентству QIRIM.News. 

Ісмаїлу 36 років, він народився у Криму, його батьки одними з перших повернулися на батьківщину з депортації. В Ісмаїла три вищі освіти, він одружений, має доньку та сина.

На питання, як він зустрів початок війни 2014 року та в лютому 2022-го, Халіков відповів, що був активним учасником Майдану 2014-го та займався волонтерською діяльністю:

— Коли ми всі розуміли, що відбувається анексія, коли російські війська захоплювали адміністративні будівлі, ми зібрали ініціативну групу та намагалися повідомити про це нашим державним органам. Згодом небайдужі люди створили «КримSOS».Так у 2014 році почалась моя державна служба в цьому відділі. <…> 24 лютого [2022 року] зустрів, прокинувшись о 5-й ранку. Я чекав на це, тому все вже було готово: тривожна валіза, повний бак дизелю тощо. Пам’ятаю, як пішов в АТБ, скупився та спостерігав паніку. Згодом ми зібралися зі знайомими, вирішили, хто які ролі буде виконувати. Сім'я виїхала в безпечне місце. Дочекався моменту, коли спав ажіотаж з заторами та поїхав. Потім я поїхав у військкомат, щоб вступити в ЗСУ й через декілька годин, 25 лютого, я вже був біля Чернігова. Були там до відступу російських військ. Згодом  вирушили на Донбас.

За словами військовослужбовця, він командує автомобільним відділенням взводу матеріального забезпечення:

— Моя роль — забезпечення, в найширшому розумінні цього слова. Від продуктів до боєприпасів: питна вода, технічна вода, продукти, боєзапаси. Забезпечую людей, хто на першій лінії, хто на нулі. Матзабезпечення — це важливо. Якщо є солдат в окопі, який беззаперечно приймає всі тяготи війни на себе, то повинен бути той, хто привезе йому сухпай, патрони тощо. Якщо вони будуть без забезпечення, то думайте самі, що буде. Військові з матеріального забезпечення теж гинуть. Особливо неприємно, коли це не розуміють цивільні, які тільки й пишуть щось у соцмережах. З нещодавнього, що бачив: «Злочинця — на Бахмут, в окопи». Фронт — це не виправна колонія.

Халіков зауважив, що останні півтора року повномасштабного вторгнення не дуже змінили його, проте чоловік побоюється настання посттравматичного синдрому:

— Не сказав би, що я сильно змінився, бо мені вже 36 років. Сподіваюся, що мене не настигне посттравматичний синдром, як деяких військових. Я намагаюся бути спокійним, тримати здорову комунікацію зі своїми побратимами, бути командою. Коли ти знаєш, що твоя спина захищена, це допомагає тримати себе.

Наприкінці інтерв’ю військовослужбовець поділився своєю мрією та планами. Ісмаїл каже, що є проблеми, які заганяють його в депресивний настрій:

— Мрію про кримськотатарську національну автономію у складі України. Мрію відпочити, але мені не віриться, що в Криму це вдасться. Як показує історія, москалі ніколи нормально не йшли з Криму. Можливо, нас буде чекати там випалена земля: отруєні свердловини, розтяжки в лісах, екологічна катастрофа… Я розумію деяких людей у рожевих окулярах, бо їм не доведеться це розгрібати. Я розумію, з чим принаймні доведеться стикнутись. Корупція, наприклад… І це тільки одна проблема. Я розумію, що багато людей у нашій країні не вчаться, та все ще беруть хабарі… Це дуже сильно мене пригнічує. І я розумію, що у Криму після перемоги може бути та сама історія.

Повна версія інтерв’ю доступна за посиланням.