Кримське ханство 1-ї половини XVII століття було однією з найсильніших і грізних для сусідів держав. Його економіка могла забезпечувати численні воєнні походи й досить високий, за мірками пізнього середньовіччя, рівень життя населення.

Про те, як жив Крим у цей історичний період, відомо не дуже багато. Головне джерело інформації — фундаментальна праця османського мандрівника Евлії Челебі «Сеяхат-наме» («Книга подорожей»), що охоплює, зокрема, період від 1641 до 1667 року. Ця праця — фактично «тюркський погляд» на Кримське ханство та сусідні країни.

Утім, до нашого часу дійшла зовсім незначна кількість писемних джерел, що проливають світло на те, який був Крим на початку XVII століття. Поміж авторів, що лишили звіти про перебування на півострові, особливо вирізняється італієць Еміддіо Дортеллі д’Асколі, що написав 1634 року невелику книжку «Опис Чорного моря й Татарії».

Про д’Асколі відомо лише те, що він сам повідомив у своїй праці. Ймовірно, він був уродженцем невеликого містечка Асколі в регіоні Апулія. Ще замолоду став католицьким ченцем Домініканського ордену й дуже швидко досяг високого становища. 1624 року Еміддіо поставили на чолі домініканської місії в Кафі (Кефе, Феодосія). Відомо, що Еміддіо був високоосвіченою людиною, знав грецьку, османську, вірменську та латину. За роки перебування у Криму він добре опанував кримськотатарську мову, що давало йому змогу легко спілкуватися з місцевою людністю, пізнаючи культуру й побут жителів півострова та навколишніх територій, що входили до складу Османської імперії.

Історія публікації цієї книжки заслуговує на окрему згадку. Український дослідник, історик і публіцист Микола Дашкевич виявив давніше невідомий рукопис домініканського ченця Еміддіо Дортеллі д’Асколі, датований 1634 роком. Він увів його до наукового обігу, опублікувавши 1891 року в київському журналі «Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца» зі своїми коментарями. Працю видано мовою оригіналу.

З огляду на її наукову значущість 1902 року рукопис д’Асколі переклав російською мовою Микола Пименов. Переклад вийшов у т. XXIV «Записок Одесского общества истории и древностей». Трохи згодом його видали в Одесі окремою книжкою з передмовою видатного історика Олександра Львовича Бертьє-Делагарда, невеликим накладом. Відтоді цю працю жодного разу не перевидавали, й досі вона майже невідома європейським дослідникам, бо після ніколи не друкувалася мовою оригіналу. У нашій країні про неї знає лише невелике коло фахівців з історії Криму.

Оцінюючи працю д’Асколі, Бертьє-Делагард у своїй передмові зазначав:

«Опис, складений спостережливим і вченим домініканцем Дортеллі д’Асколі, що прожив понад десять років у Криму на початку XVII ст. і, що буває нечасто, знав місцеві мови (турецьку, грецьку та вірменську), має надзвичайно велике значення для історії краю, подаючи докладні й цікаві відомості про татар, черкесів, козаків, їхніх сусідів та взаємини між ними, а особливо про сам Крим у глуху й темну, маловідому пору його життя. За багатством наведених відомостей, їхньою точністю, докладністю та правдивістю щодо Криму, такого бідного на документи про його історичну долю, цей опис посяде визначне місце, не лише не поступаючись, а й багато в чому перевершуючи найкращі, найповніші відомості таких уславлених і всім нам знайомих Броневського та Боплана».

На самому початку своєї праці італійський чернець намагається пояснити її мету і значення не тільки для звичайного читача, а й для тих, хто використовуватиме її в історичних дослідженнях у майбутньому:

«Допитливість і жага знань притаманні людині, як усім відомо. Арістотель сказав на початку своєї „Метафізики“: „Omnis homo natura scire desiderat“ (Кожна людина від природи прагне знання), бо людина обізнана говорить, а говорячи — сама вдосконалюється, а інших навчає і тішить. Кожен, за природною схильністю, якщо він не заздрісний, спрямовує свої думки на те, щоб представляти іншим власні знання...

Але також буває іноді однаково бажано дізнатися про властивості і звичаї місцевостей і людей, і найбільше — якщо менш відомі й більше віддалені від нас. Нині я перебуваю у префектурі міста Кафи в Татарії вже десять років, тож не раз мав нагоду здійснювати плавання Чорним морем. Хоча моєму стану не властиво займатися історичними дослідженнями та описами місцевостей, я вже уклав розлогий словник із різноманітними іменами, дієсловами, прислівниками, висловами, описами обрядів…»

Із цього уривка видно, що значну частину часу у Криму д’Асколі присвятив науковій праці, не пов’язаній з виконанням своїх обов’язків релігійного адміністратора Домініканського ордену. Очевидно, й самих домініканців у Криму було зовсім небагато, й це давало ченцеві змогу займатися наукою. Для католицької церкви загалом Кримський півострів був хоч і важливою, але досить віддаленою територією. Після завоювання османами генуезьких володінь у Криму 1475 року вплив католиків різко пішов на спад. Багато італійців, що перед тим становили чималу частину населення, покинули півострів. Лишилися тільки купці, ремісники та члени їхніх родин.

Слід зазначити, що торгівля з Кримом і прилеглими до нього територіями давала вельми значні прибутки. Саме через це купці з Генуї та Венеції, не вважаючи на серйозні ризики, пов’язані з небезпеками від учасників численних конфліктів, що в них був утягнутий Крим, і далі приїздили до Кафи купувати товари, популярні в Європі.

Описуючи чорноморську торгівлю, д’Асколі приділяє велику увагу економічним питанням, що свідчить про його обізнаність у цій царині. Цікавий перелік товарів, що їх Кримське ханство постачало до європейських країн, а також до столиці Османської імперії, Стамбула:

«Риба, особливо білуга, подібна до осетра, ловиться на Дону, в Азаку (Азові) або Тані, але найбільше у Воспро (Керчі) та біля берегів Кафи, отже для самої лише Венеції щороку солять понад 200 бочок цієї риби під назвою пастарія; а ще виготовляють копчені частини, звані мідіє, що складаються з верхньої м’якоті тієї самої риби з найкращою частиною — спинною серцевиною (визиною), смачнішою за черевну частину. Сіль у великій кількості вантажать у Татарії для Константинополя (Стамбула) та всього Чорного моря. Масло, що його здебільшого вантажать у Тамані або Матризі, — головному порті Черкесії, підвладному турецькому падишахові й керованому кафським пашею. Це масло привозять зі скіфської Татарії, що межує з Азаком і Черкесією та лежить по той бік цієї Татарії. Ікра (caviar), що її виготовляють у Тумнеху, за день дороги від Тамані, у глибині Черкесії; але в Азаку або Тані ікра набагато смачніша. Цього продукту вистачає не лише для всіх місцевостей Татарії та Чорного моря, а й для Константинополя та островів Архіпелагу; хіосці приїздять її закуповувати. На всіх морських стоянках Татарії вантажать багато суден воловими й буйволячими шкурами, що їх звідти так само постачають до Італії, Фландрії, Англії та Франції».

Пишучи про чорноморську торгівлю, д’Асколі зазначає цікавий факт: якщо в Кафі та інших кримських портах торгівля відбувається цілком безпечно, то до порту Аббаза в Черкесії кораблі навіть не заходять, бо є ризик бути пограбованими. Щоб уникнути неприємностей, купці ставлять кораблі на рейді. Опісля до них човнами припливають місцеві купці, що самі привозять товар. Угоди укладають просто в морі. Водночас домініканський чернець відзначає чудову якість черкеських товарів, що мають незмінний попит як у турків, так і у кримських купців. Ідеться про мед, віск, хутра, а також холодну зброю (шаблі, кинджали). Багато товарів, придбаних в Аббазі, згодом із великим прибутком продавали на кримських базарах, сприяючи розквіту торгівлі.