«ТАЙМЕР», 26.12.2009
У високочолих соціологів існує такий термін - стигматизація. Українською це означає навішування ярликів. Це коли суспільство формує у відношенні якоїсь своєї групи (або іншого суспільства) якийсь стереотип, який потім активно використовує. У більшості випадків ні до чого хорошого це не приводить.
...Візьмемо один з найстійкіших стереотипів. Іслам, ісламська культура, ісламські народи. З чим це у нас асоціюється? Агресія і повна закритість від зовнішнього світу, крайній консерватизм і, одночасно, прозелітизм. Нетерпимість до інакомислячих. Сувора регламентація внутрішнього, насамперед сімейного життя. Гареми, чадри, паранджі і хіджаби; негайна вендета за не той погляд, вбивство дівчаток та інші пристрасті. Правда чи перегини на місцях?
«ТАЙМЕР» вирішив прояснити ситуацію, тим більше, що жінок-мусульманок в Одесі не так вже й мало і з кожним роком стає все більше.
Вуаль - європейська паранджа
Одеситка Дерія Казанжі, виходячи на вулицю, обов'язково вдягає хіджаб, хустку, що не закриває обличчя, лише волосся. Це самий ліберальний для мусульманок варіант.
На батьківщині чоловіка - у Королівстві Саудівська Аравія - порядки суворіші. Там Дерії доводиться ховатися під іншим головним убором - нікабом. Це така чорна штука, що повністю закриває обличчя, з вузьким прорізом для очей. Втім, за словами дівчини, ніяких незручностей у зв'язку з цим вона не відчуває, більше того, у недоступності для поглядів сторонніх є й свої плюси.
- Одяг не повинен бути відкритим, ось і всі заборони, - говорить вона. - Але це лише для вулиці, дома можна носити що завгодно.
Мусульманки носять багато прикрас, золота, дома красиво одягаються в ненудний, яскравий, стильний одяг, джинси, європейські марки.
До речі, про хіджаби, нікаби і в цілому - про табу на демонстрацію окремих частин тіла. І в європейській, і в нашій, східнослов'янській, православній, культурі є прямі аналоги подібним заборонам - наприклад, на Русі здавна вважалося, що заміжній жінці ніяк не можна показувати навіть пасма волосся. А вийти на люди без головного убору, хустки або косинки, простоволосій, вважалося страшною ганьбою. У «цивілізованій» Європі до XX-го століття таку ж роль грала вуаль (voilet). Прозора тканина, що закривала обличчя, означала, що жінка недоступна і не треба проявляти до неї зайвий інтерес. Чим не варіант хіджабу? Так що, президент Франції Ніколя Саркозі, який різко висловлюється проти ісламських традицій у жіночому одязі, - звичайний неосвічений ксенофоб.
Але повернемося до нашої героїні. На відміну від багатьох українок, які приймають іслам, вийшовши заміж за іноземного громадянина, Дерія (по паспорту вона, до речі, Дар'я) - мусульманкою стала будучи ще підлітком, в 12 років. Як і чому, воліє не говорити. Національність свою одеситка визначає як «помісь гагаузів з п'ятьма-десятьма іншими націями».
- По батьку визначити мою національність ще складніше, ніж по матері. Прізвище у мене турецьке, батько смаглявий, я світла. Моя родина неповна, батько з матір'ю у розлучені 20 років, тому виховання лежало на матері, - розповідає Дерія. - Вона, як і вся родина: бабусі, дідусі, тітки й дядьки, - виходець із Узбекистану. Там росіяни й узбеки, татари, таджики, люди різних вір і конфесій завжди жили разом. Тому родина спокійно поставилася до мого вибору. До того ж це не було фанатичним ривком, я не закуталася відразу в “мішок” і майже не змінила свій спосіб життя.
Дерія-Дар’я - живе спростування стереотипу про забиту і безправну ісламську жінку. Вона активна, сучасна, освічена, культурна і комунікабельна. Не європейка, але ж світ не зійшовся клином на Європі... Та що там казати, у неї навіть є сторінки у соціальних мережах!
Дівчина якийсь час навчалася на факультеті міжнародних економічних відносин в ОНУ імені Мечникова, але добровільно покинула навчання ще до заміжжя.
- Ніяких заборон! Просто зрозуміла, що складні закони економіки не для мене, - розповідає мусульманка. - Потім закінчила курси дизайну і з головою поринула у роботу. Працювала у невеликому рекламному агентстві, потім дома. Навіть на початку нашого спільного життя я продовжувала працювати, чоловік був не проти. Але у Рамадан стало важко тримати піст і з ранку до вечора знаходитися в офісі, тому я зробила перерву, але на роботу так і не повернулася...
Ставши з власної волі безробітною, Дерія захопилася рукоділлям: вишивкою і плетінням бісером, шиттям, роботою по металу і з дротом, створенням біжутерії і кулінарією. Багато часу витрачає на створення стильних сімейних альбомів.
- Навіть не розумію, як час може так швидко летіти, - говорить вона. - Якби я працювала, точно б нічого не встигала. Зараз вирішила вперше виставити свої «шедеври» на продаж. Подивимося, що з цього вийде. У Саудівській Аравії хочу відкрити свою студію, де я змогла б шити ексклюзивний одяг, аксесуари, взуття, прикраси. Але поки це мрія.
У планах у неї – вступити повторно в інститут, правда, на іншу спеціальність: або шаріат, арабська мова і філософія, або дизайн і прикладні мистецтва.
Ісламська родина: «Як мама скаже, так по-татовому й буде»
Мусульманська родина, за словами Дерії, теж зовсім не така, як прийнято у нас вважати. Вона просто інша, не гірша і не краща...
- У родині мого чоловіка, а він виходець із самої закритої ісламської країни, як мама скаже, так по-татовому й буде. Так, чоловік - добувач, стрижень родини і йому віддається багато пошани і поваги, але всім у родині заправляє жінка і видно це лише зсередини. Коли показують ісламські родини - у телевізорі або у книгах описують, - це як театр... Зрозуміти можна, тільки коли попадаєш за куліси. Турбота про дім, про побут лежить на жінці, чоловік у цьому ділі безпорадний. Жінка годує, прибирає, вдягає, вирішує багато сімейних питань, розпоряджається бюджетом. Вона - потужний тил. І чоловіки це цінують. Жінки або зовсім не працюють, або працюють мало. Але при цьому у них зовсім не нудне життя. Це не лише кухня, діти і магазини. Чоловіки часто проводять із ними вихідні, просто їздять містом, відвідують кафе, кіно, гуляють по набережній, як у Джидді, там вона дуже красива. Можна виїхати у піски і готувати м'ясо і чай на багатті або всю ніч їздити по нічному Ер-Ріяду, або піти на вечірній базар. Це те ще шоу...
Всі сім’ї родичів, як з боку чоловіка, так і з мого боку у принципі благополучні. Ми легко приймаємо їхні традиції, а вони - наші. Наприклад, якщо ми приходимо у гості до моїх родичів не-мусульман, на стіл ніколи не подають свинину. А чоловік навчився святкувати такі свята, як день народження і день студента.
Мені головне, що у нас залишається часточка особистої свободи. Він не пресує мене, а я - його. При цьому завжди знайдеться взаєморозуміння і дуже швидко вирішуються суперечки.
Можливо, і є родини, де все так страшно, як описують, але, слава Богу, мене це не торкнулося. Але такі сім’ї є скрізь, буває навіть гірше. Скільки в Одесі сімей, де жінка тягне непосильну ношу: робота, діти, чоловік-тиран. І терпить! Мені здається, все залежить від жінки. Як тут, так і там. Тим більше, що ні у християн, ні у мусульман ніхто силою у шлюбі не тримає. Жінка теж має право подати на розлучення...
«Ми приймаємо полігамію як норму релігії, але жодна не допустить цього у своїй родині»
І нарешті найцікавіше - полігамія. Як відомо, Коран дозволяє мусульманинові мати чотири дружини. В Україні ж, навпаки, законодавчо встановлена моногамія, хоча деякі політики і громадські діячі виступають проти цієї норми. Приміром, письменник і журналіст Олесь Бузина торік випустив книгу «Поверніть жінкам гареми». У ній він доводить, що лише полігамія може врятувати Україну від виродження. Інакше, переконаний наш колега, при такому алкоголізмі і негативній народжуваності, українців на світі незабаром взагалі не залишиться. Ми процитували Дерії кілька тез Бузини....
- Ви що! - обурилася вона. - Я категорично проти цього, як і більшість жінок-мусульманок, принаймні, з ким я спілкувалася. Ми приймаємо полігамію як норму релігії, але жодна не допустить цього у своїй родині. Та й чоловіки теж не особливо згадують про це. Те, що відбувається зараз у молодіжному середовищі, повірте, куди гірше гаремів. Загальне катастрофічне падіння моралі. Нація вироджується, а це сумно. Як би там не було, особисто я ніколи не уживусь із суперницею, хай навіть у неї буде свій дім... Не хочу ні з ким ділити чоловіка, сім’ю і дітей!
Дерія стверджує: крім відносно невеликого переліку заборон - на відкритий одяг, вживання алкоголю й так далі, - в цілому ісламська традиція досить ліберально ставляться до жіночих слабостей. Куди ліберальніше, ніж в ортодоксальних православних, наприклад. Арабські жінки дуже багато часу витрачають на догляд за тілом, користуються косметикою, відвідують салони краси.
- Правда, лаком нігті рідко красять, - сміється наша співрозмовниця. - Намаз читати з пофарбованими нігтями не можна (Справа у тому, що ритуальне обмивання перед молитвою, зроблене на покриті лаком нігті, буде недійсним, оскільки шар лаку перешкоджає обмиванню їх водою - прим. Ред.) Я особисто розрізаю лимон навпіл
і встромляю туди нігті, поки дивлюся фільм: і ростуть швидше, і мають гарний вигляд. А взагалі жінки в арабському світі знають тисячі рецептів для шкіри, волосся, губ.
- Звичайно, серед нас, мусульман, є й фанатики, і ортодокси, - говорить вона. - Як у принципі і в кожній релігії. Але я не вважаю ні себе, ні чоловіка, ні оточуючих нас мусульман ортодоксами або фанатиками. Це звичайні люди, з розміреним способом життя. У побуті теж майже немає відмінностей, хіба що більше уваги, ніж в атеїстів, приділяється духовній чистоті.
(Наводиться у скороченні)
Повна версія статті на сайті «ТАЙМЕР»
Інші публікації на тему в українських ЗМІ:
У столиці Ірану відкриваються два парки для жінок (mediaport.ua)
У Данії доведеться доплатити за паранджу в автобусі («Сегодня»)
За Конституцію в Саудівській Аравії — Коран, за карний кодекс — шаріат («20 хвилин»)
Як живеться у гарячих точках українським дружинам мусульман. Стаття у газеті «Сегодня»
Та, яка качає колиску правою рукою, лівою качає увесь світ («Голос Крыма»)
Саудівські консерватори вимагають заборонити показувати жінок по телевізору (1+1)
Біженка Олена Ель-Сабі: Життя немає ні у Газі, ні в Україні («Газета 24»)
Чергова провокація: Вперше в історії жінка-мусульманка виступила з проповіддю перед чоловіками («Газета по-українськи»)
