Східні казки Івана Франка. Частина ІІ. «Коваль Бассім»

Східні казки Івана Франка. Частина ІІ. «Коваль Бассім»
© ІНСТИТУТ ФРАНКОЗНАВСТВА
Східні казки Івана Франка. Частина ІІ. «Коваль Бассім»
© ІНСТИТУТ ФРАНКОЗНАВСТВА
Східні казки Івана Франка. Частина ІІ. «Коваль Бассім»
© ІНСТИТУТ ФРАНКОЗНАВСТВА
Східні казки Івана Франка. Частина ІІ. «Коваль Бассім»
Східні казки Івана Франка. Частина ІІ. «Коваль Бассім»
Східні казки Івана Франка. Частина ІІ. «Коваль Бассім»
28.09.2017
Оцініть статтю: 
(14 оцінки)
Соломія Вівчар
Зображення користувача Соломія Вівчар.

Казка-поема Івана Франка «Коваль Бассім» написана наприкінці 1890-х років і вперше надрукована у тижневику «Свобода» 1900 року. Практично відразу вона стала широковідомовою серед читацької публіки і вже через рік з деякими редакторськими виправленнями була видана автором окремою книжечкою у Львові.

Починається поема знаменитим привітанням, яке останніми роками набуло особливої популярності:

З Новим роком браття милі,
В новім щасті, в новій силі,
Радісно вітаю вас
І бажаю, щоб в здоров’ю,
В мирі, з братньою любов’ю
Відтепер ішов нам час.

Як й «Абу Касимові капці», казка «Коваль Бассім» також заснована на арабському сюжеті, запозиченому з німецькомовного видання «Тисяча і один день». Франко використав лише сюжет, створивши свій власний літературний твір — казку-поему.

«Коваль Бассім» складається з прологу, 12 пісень та епілогу. До основного тексту І. Франко додав невелике переднє слово, у якому пояснив походження сюжету — «темою поеми послужила справжня арабська казка, видана разом з французьким перекладом, здається, 1892 р. в Лейдені». До першої публікації казки письменник також подав великий за обсягом текст під назвою «Примітка до казки про Коваля Бассіма», у якому висвітлив історичне тло подій і надав відомості про історичних персонажів свого твору.

Головний герой казки — багдадський коваль на ім’я Бассім. Антагоністом Бассіма виступає Гарун ер-Рашид — п’ятий халіф Аббасидського халіфату, який жив у 763–809 роках і часто згадується у «Казках тисяча і однієї ночі». Ім’я Гарун ер-Рашида оповите легендами, одна з яких стверджує, що він любив перевдягатися в одяг звичайного городянина і блукати вулицями Багдада, щоб знайомитися з життям своїх підданих. Саме на цій легенді І. Франко будує весь сюжет своєї казки.

Перша пісня повністю присвячена розповіді про самого Гарун ер-Рашида, спочатку він показаний нібито справедливим правителем, який мав чуттєве серце і боровся з кривдниками простого люду, ходив поміж своїх підданих:

…щоб життя людей пізнати,
Заходив у бідні хати,
На базари і на суд,
Де купці людей здирають,
Де судді галь-паль карають
І на кривду право гнуть.

Але з розвитком сюжету І. Франко розкриває його образ, який виявляється зовсім не таким ідеальним, як оспіваний у легенді. Навпаки, український письменник зображує Гарун ер-Рашида як примхливого хазяїна, який задля власного задоволення грається долями своїх підданих. Вдаючись до такого прийому, Франко демонструє свою налаштованість проти будь-якої форми монархічного правління і водночас порушує тему прав і свобод людини, яка є однією з найголовніших у поемі.

Про самого халіфа у коментарі до поеми митець написав детальне пояснення: «Халіфами називалися ті арабські володарі тому, що яко наступники Магомета, були рівночасно світськими володарями і головами мусульманської церкви, найвищими суддями і законодавцями в світських і духовних справах. Гарун був сином халіфа Ель-Марді, родився в 763, а вмер у 809 по Христі… Його 23-літнє панування над величезною державою, що розтяглась від берегів Іспанії до Індії і Китаю, було досить спокійне, хоча зовсім не таке блискуче, як про се говориться в казках. Також і вдача сього володаря не була така гарна, як славлять арабські списателі; новіші історики доказують, що се був взірець азіатського деспота, примхуватий і змінний у своїх уподобаннях… У Європі слава про Гаруна йшла ще з того часу, як він у 807 р. прислав своє блискуче посольство до Кароля Великого. Арабські письменники і поети, котрих Гарун — і сам незгірший поет — удержував при своїм дворі і щедро обдаровував, зробили його героєм багатьох казок і поем. Одну з них, може, найкращу, хочу оце переповісти нашою мовою».

У часи майже повної відсутності в українському просторі інформації про східну культуру і про мусульманство зокрема, дані, зібрані І. Франком з різних джерел, були для українського читача на ціну золота. Звичайно, його казкова поема викликала щирий інтерес і зацікавлення у суспільстві.

У казці «Коваль Бассім» піддані Гарун ер-Рашида зображені як його іграшки-маріонетки, а сам халіф показаний як деспотичний і самолюбний повелитель, який, щоб розвіяти свою нудьгу, ходить вулицями нічного Багдаду і зазирає у вікна домів. Під час однієї з таких прогулянок його увагу привертає незвичний чоловік — коваль Бассім.

Халіф вирішує з ним розпочати лицемірну гру, однак його розвага з кожним днем стає все більше схожою на нестримне бажання загнати непокірного і хитрого Бассіма у пастку, позбавити його гідності і засобів до існування. Але щоразу ковалеві вдається викрутитися, незважаючи на усю могутність правителя. Головна риса Бассіма — незалежність і свобода, а халіф хоче позбавити його цієї свободи. Саме у цьому криється їх конфлікт.

Основною темою Бассіма, яка повторюється у кожній пісні поеми, є віршована строфа:

Там на небі честь Аллаху,
На землі ж не маю страху,
Ні гризоти, ні турбот;
Маю силу, — запрацюю,
З’їм і вип’ю, й потанцюю,
І сміюся з всіх пригод.

Це слова вільної людини, яка не боїться нічого і водночас в усьому покладається на Бога. Така позиція бентежить і зачіпає царя, адже він розуміє, що такий підданий не лише не визнає над собою жодної влади, крім Аллаха, але і є зовсім неконтрольованим, а, значить, небезпечним.

Саме у цьому і полягає одна з головних ідей твору — протест проти абсолютної влади монарха і прагнення до свободи і незалежності окремої особистості. Однак головний герой коваль Бассім мусить постійно боротися за свою незалежність.

Закінчення казки начебто оптимістичне — Бассім отримує нову престижну роботу, але при цьому він зазнає моральної поразки — халіф хитрощами заманює його до палацу і призначає своїм більдаром (слугою-посіпакою). Це престижна посада, наближена до правителя, з матеріальним багатством, однак ставши більдаром, Бассім втрачає свою свободу. Проте в епілозі твору стає зрозуміло, що коваль все-таки зміг себе визволити.

Ще однією історичною особою, яку І. Франко зробив персонажем своєї казки, є знаменитий візир Джафар (у Франка — Джіафар), який був постійним супутником Гарун ер-Рашида у його походах нічним Багдадом. У казці він зображений як друг і найближчий радник халіфа, хранитель його таємниць. Однак доля його трагічна — він був страчений в часи репресій халіфа задля утвердження свого правління. Про цю історичну подію І. Франко згадує і в казці «Коваль Бассім» і дає їй свою оцінку, називаючи її підступом і зрадою:

Був нещасний рік і місяць,
День, сотворений на страх,
Коли в серце Ер-Рашіду
Думку лютую без встиду
Положив був сам Аллах —
Думку люту та жорстоку!
Вислати від свого боку
Джіафара на той світ,
Йому голову відрізать
І з ним враз побить, повішать,
Потопить його весь рід.
Отоді були в Багдаді
Всі більдари дуже раді,
Бо їх меч не спочивав…

Однак саме ця трагічна подія стає приводом для коваля Бассіма визволитися з-під правління Гарун ер-Рашида. І тут І. Франко показує його як людину, яка не йде на компроміси із совістю. Він покидає службу більдаром у халіфа, а натомість заявляє, що

На розпуття йду я красти,
грабувать і розбивать.

Гарун ер-Рашидові він пояснює це тим, що служба у халіфа і є справжнім розбійницьким ремеслом:

Царю любий, правда гола!
Адже те, що тут було,
Що в більдарській службі взнав я,
Се — інакше б не назвав я —
Розбійницьке ремесло.

Єдиною різницею між розбійниками і більдарами є те, що ті, що грабують на шляху, «голь бездомна», яка, попавшися в руки закону, буде тяжко покарана, а більдари за розбій і грабунок отримують похвалу. Така промова сильно вразила халіфа і він відпустив Бассіма.

І. Франко не лише створив прекрасну східну казку, але й інтегрував у тканину її сюжету багато загальнолюдських ідей. Зокрема, він виступив проти поневолення простого люду та абсолютної влади монарха, а також проти класової нерівності у суспільстві. Є у поемі і дидактичний мотив — повчання про важливість праці задля отримання результату, про перемогу добра над злом, про те, що треба дбати про себе самим, а не чекати ласки згори, від царя чи влади. Не менш важливою у поемі є також тема прав і свобод людини, які потрібно виборювати.

За допомогою дрібних, але цікавих деталей, зокрема власних імен і назв, екзотичних слів, описів східних звичаїв і побуту, І. Франко надав своїй казці неповторного східного колориту. Використані ним деталі повинні нагадувати читачеві, що події відбуваються у Багдаді — столиці величного халіфату. Також письменник зробив до тексту поеми примітки і коментарі, у яких пояснив багато ісламських понять (Аллах, мечеть, муедзин, візир, каді, хаджі), які для тогочасного українського читача могли бути невідомими.

Окремої уваги заслуговує те, що у казці «Коваль Бассім» Франко показує обряди мусульманської релігії, особливо у тій сцені, коли Бассім, вчергове залишившись без роботи, думає, що йому робити:

Помаленьку чимчикує,
Щось буркоче, щось міркує, —
Аж ось глянь — свята мечеть.
«Дай ввійду, помолюсь Богу,
Щоб дав щастя на дорогу
І прогнав все лихо геть».
Увійшов, як слід обмився,
Щиро Богу помолився,
І від серця відлягло.

На основі арабської казки І. Франко створив свій власний оригінальний твір. Поєднавши східний сюжет та українські мотиви у казці тисячолітньої давнини, він зумів вказати на найболісніші проблеми українського суспільства початку ХХ століття.

Соломія Вівчар,
музей Івана Франка у Львові

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.