Прийняття кримськими татарами Ісламу, яке розтягнулося майже на ціле століття (XIII–XIV ст.), внесло нові фарби у світовідчуття давнього тюркського народу. Золотоординський період кримської історії був насичений бурхливими подіями. Часта зміна правителів, міжусобні війни наклали свій відбиток на культуру і побут кримців.

Внутрішні конфлікти і війни нерідко призводили до руйнувань культурного середовища Криму. У зв’язку з цим видається цікавим зауваження, висловлене завойовником Константинополя, османським султаном Мехмедом Фатіхом (1451–1481): «У Криму 600 муфтіїв, 300 авторів і творців. У чому ж причина того, що Крим зруйнований, як серце закоханого?». Це погляд на тогочасні кримські реалії не так правителя великої імперії, як суфійського поета, шукача істини.

Суфізм, який народився більше тисячі років тому, сформувався як самостійна течія філософської думки в Ісламі. Він надзвичайно вплинув на всю літературу середньовічного Сходу. На думку Ільдара Мухамеджанова, «особливим чином суфізм вплинув на поезію. Справа в тому, що часто те, що осягали на своєму шляху суфії, висловити простою прозаїчною мовою було неможливо. Для цього були потрібні алегорії, доступні лише в поетичній формі. Тому в суфійській поезії часто трапляються сюжети про троянду і солов’я, метелика і свічки, під якими у звичайній, «мирській» поезії маються на увазі люди, захоплені плотською любов’ю. Схожість образів полягає в тому, що ті, в кому горить вогонь любові, готові на все, щоб наблизитися до предмету свого жадання, а різниця полягає в тому, що суфій відчуває любов до Аллага, в той час як предмет любові «звичайної» людини інша «звичайна людина».

Кримськотатарська поетична культура формувалася під впливом, з одного боку, тюркської народної поезії, з іншого — салонної поетичної школи дивані. У доісламський період народна поезія і народна пісенна творчість зберігалися в основному у формі усної традиції.

Кримськотатарські народні пісні як частина поетичної культури народу традиційно діляться на історичні і побутові. Колективна творчість вклала у народну поезію всі скарби культури, пов’язані з давньою традицією та ісламським вихованням й освітою. Збереглися імена деяких народних поетів середньовічного Криму. Серед них найяскравішими представниками є Мустафа Джевхері та Ашик Умер.

Становлення Золотоординської держави з його східною пишнотою, величезними містами, садами і палацами призвело до виникнення салонної поезії, на яку вплинули перська та арабська літератури. Нізамі, Румі, Сааді стали вчителями поетів епохи Золотої Орди.

Традиція «старих» мусульманських культур знайшла поживний ґрунт під благодатним кримським сонцем. Поезія Махмуда, бін Ібрагіма, Кемала Уммі ввібрала в себе традицію, додавши образи, пов’язані з кочовим світом тюркських народів Північного Причорномор’я.

Становлення Кримського ханства як незалежної держави пов’язане з ім’ям хана Менглі Гірея І (1445–1514). Однак він відомий не тільки як могутній правитель і видатний полководець, але і як талановитий поет, один із засновників кримськотатарської поетичної школи. Творчістю займалися й багато інших кримських ханів, навіть такий войовничий, як Газі II Гірей (1588–1607), автор численних «Диванів», насичених релігійно-містичним сприйняттям світу.

Нерідко повелителі причорноморських степів влаштовували справжні поетичні театральні вистави. Одну з таких вистав описав знаменитий османський мандрівник Евлія Челебі: «На світських зборах юнаки і дівчата з відбитком сонця і місяця на обличчях… співають і грають на сазах, бубнах, барабанах, чангах і ребабах відповідно до законів музики, за правилами колообігу, складають слова і виконують 12 макамів. Грають сцени, подібні сценам зборів часів Хусейна Байкари, ті, що зібралися, прикладають палець до вуст, дивуючись, і приголомшуються».

Вплив суфійської релігійно-філософської традиції тією чи іншою мірою відчувався у кримськотатарській поезії аж до самого кінця існування Кримського ханства. Релігійні сюжети, крім «Диванів», трапляються і у великих поетичних формах — поемах. Середньовічна кримська поезія була не тільки долею ханів, нею захоплювалися і представники духовного стану улему (муфтії, мудеріси, кадії), що посилювало мусульманську складову кримськотатарської поезії.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»