Створена в 1250 році в Єгипті держава мамлюків однією зі своїх головних зовнішньополітичних цілей бачила боротьбу з хрестоносцями в Палестині. І хоча до середини XIII ст. їх загроза для ісламського світу не була настільки велика, як раніше, все ж султанам доводилося докладати величезних зусиль, щоб витіснити непрошених гостей зі Святої Землі.

Поява монгольських армій в близькосхідному регіоні, їх похід на Багдад викликав у хрестоносців полегшене зітхання. Вони сподівалися, що руками язичників будуть знищені їх споконвічні вороги, насамперед могутній Єгипетський султанат. Перед початком монгольського наступу дипломатами низки католицьких держав і Кілікійської Вірменії була проведена підготовча робота, щоб направити військові сили Монгольської імперії проти мусульман.

До армії монголів приєдналися ассирійські християни, князь Антіохії Боемунд і король Кілікійської Вірменії Хетум I. Після взяття Багдада (1258) армія монголів під командуванням ільхана Хулагу вторглася у Сирію, де розгромила квітуче місто Алеппо. 14 лютого 1260 року монгольсько-християнська армія без бою взяла Дамаск. У цей момент Хулагу отримав звістку про смерть великого хана Мунке.

Передчуваючи неминучість сутички за Закавказзі з правителем Улусу Джучі ханом Берке, Хулагу повів більшу частину армії з Сирії до Ірану, залишивши там лише корпус під командуванням нойєна Кітбукі. Цим скористалися мамлюки, які в битві поблизу Айн-Джалуті розбили монголів, тим самим зупинивши їх просування у Палестину та Єгипет.

Честь перемоги при Айн-Джалуті за правом могли б розділити султан Котуз і його полководець на ім’я Бейбарс. Але султан не захотів ділиться не тільки славою, а й захопленими сирійськими землями. В результаті змови Котуз був убитий, а єгипетським султаном був проголошений Бейбарс. Він вступив на престол під ім’ям аль-Малік аз-Захір Бейбарс аль-Бундукдарі ас-Саліх. Бейбарс був за походженням тюрком-половцем. Саме він став ініціатором налагодження дипломатичних відносин з Улусом Джучі. Прибулі до Єгипту за наказом Берке загони золотоординських воїнів були добре прийняті султаном. Значна їх частина походила з рідних країв Бейбарса, тому вони швидко знайшли спільну мову з мамлюками.

Інтенсивний обмін посольствами між Золотою Ордою та Єгиптом відбувався на піку конфлікту з Хулагу, в період активних бойових дій. Це, однак, не заважало главам держав приймати послів на найвищому рівні. Не стало винятком і золотоординське посольство Арбугі, Уртімура і Унамаса. У його склад Берке також включив і якогось Ібн Шихаба, учасника битви на Тереку. Він повідомив султанові аль-Маліку аз-Захіру подробиці переможного бою, тим самим давши можливість Бейбарсу оцінити бойові якості армії Золотої Орди.

Через послів правителі регулярно обмінювалися цінними подарунками. Бейбарс відправив Берке разом з посольством слона, жирафа, мавп і зебр (правда, в дорозі більшість тварин загинула). Крім цього, серед подарунків були чудові калджурські мечі, луки для метання ядер і франкські шоломи, предмети розкоші, прянощі, одяг і посуд із золота і срібла. Бейбарс також відправив Коран, за переказами переписаний праведним халіфом Османом (Усманом). Подарунки золотоординських правителів були набагато скромніші, оскільки саме єгиптяни були зацікавлені у союзі з Улусом Джучі.

З метою продемонструвати міць своєї армії аль-Малік аз-Захір Бейбарс влаштовував для послів спеціальні паради. За повідомленням Аль-Фурата у 1264 році на одному з таких оглядів «були присутні посли царя Берке; вони особисто переконалися в численності військ єгипетських, витонченості одягу їх, турботливості султана, красі піхотинців і таврованих коней… бачили рухи цих військ і влучність їх стрільби».

У 1265 році помер Хулагу, а через рік, під час чергового закавказького походу, і хан Берке. Але тісні відносини з Єгиптом тривали і за наступника Берке хана Менгу Тимура. Новий хан не мав авторитету Берке. Саме за нього почалося стрімке піднесення беклярбека Ногая, який став справжнім спадкоємцем Берке як у сфері політики, так і в релігії.

Ногай прийняв Іслам в 1271 році, про що він відразу ж повідав у розлогому листі до Бейбарса. До цього часу Ногай вже був досить впливовим, щоб вступити в дипломатичне листування з султаном. У своєму посланні до нього він закликав продовжувати спілкування у наступних пишномовних виразах, характерних для придворного етикету країн Сходу: «Та не припиниться пересилання листів (між нами). Ми з тобою як кінчики пальців на руці: діємо заодно з тими, хто з тобою згоден, і опираємося тому, хто тобі противиться».

Надсилаючи подарунки ханам Золотої Орди, правителі зарубіжних держав окремо одаровували і могутнього беклярбека. У 1282 році Ногай вже самостійно, через голову слабкого хана, відправив посольство в Єгипет. Збереглися імена послів Ногая: Сайф ад-дін Абу-Бакр, емір Сутурус і емір Нургас.

В кінці XIII ст. зв’язки Золотої Орди з Єгиптом ослабли. Це було викликано боротьбою за владу між Ногаєм і новим ханом Тохтою. Однак пізніше, за ханів Узбека, Джанібека і Тохтамиша, зв’язки з єгипетським султанатом знову зміцніли, поновилися дипломатичне листування і відправка посольств.

Особливий характер носили взаємини Золотої Орди та Османської імперії. Виниклий між ними в кінці XIV ст. союз був вимушеним заходом і спрямований проти могутньої держави Тимура. Однак маючи в своєму розпорядженні величезні військові ресурси, правителі Улусу Джучі та Османської держави недооцінили міць армій Тимура, який зміг по черзі розгромити війська хана Тохтамиша і султана Баязита II.

Про дипломатичні переговори османів і золотоординців повідомляють численні арабські джерела, такі як Ібн Дукмак, Ібн аль-Фурат, аль-Калькашанді, аль-Макрізі і аль-Асанді. Про те, що Тохтамиш і Баязид II обмінювалися також і посольствами, йдеться в листі хана Улуг Мухаммеда султану Мураду II, датованому 14 березня 1428 року.

У ньому, зокрема, йдеться: «Наші колишні брати-хани і ваші батьки, султани вілаєту Рум і старші брати неодноразово посилали один одному послів, обмінювалися подарунками і привітаннями, вели торг через купців-утраків і підтримували добрі відносини. Потім наш брат-хан Тохтамиш-хан і ваш дід газі Баязид-бек відповідно до старих добрих звичаїв обмінювалися послами, подарунками, привітаннями, і перебуваючи в дружбі і злагоді, удостоїлися милості Господньої».

Після розпаду Золотої Орди в середині XV ст. її наступником в політичному, дипломатичному та військовому аспектах стало Кримське ханство, яке на кілька століть зв’язало себе тісними узами з Османською імперією.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»