Яким був Крим у 1-й половині XVII століття. Частина друга
Каффа (Кефе кримськотатарською мовою, нинішня Феодосія) у першій третині XVII ст. була одним з найбільших міст Європи. Еміддіо Дортеллі д’Асколі, префект місії Домініканського ордену, що довгий час жив у Криму, докладно вивчив Каффу, що її населення тоді, за деякими джерелами, могло сягати 180 тис. душ. Каффу можна порівняти з такими містами XVII ст., як Лондон чи Амстердам. На той час у Відні жило не більш як 50 тис. осіб, а у Варшаві лише близько 25 тис. До речі, сьогодні у Феодосії близько 65 тис. жителів.
Етнічний та конфесійний склад тогочасної Каффи, за свідченням д’Асколі, був такий: турки, вірмени, греки, євреї. Місто, як і все південне узбережжя Криму, входило до складу Османської імперії та не підпорядковувалося Кримському ханству. Це давало султанові змогу контролювати півострів і за потреби втручатися у внутрішньополітичні справи держави. Опис Каффи, залишений домініканським ченцем, поєднує історичні відомості та особисті спостереження:
«Каффа разом із найбільшим передмістям, що зветься Топрак-кала, має п’ять миль в обводі. Тут ніби одне місто всередині другого, бо генуезці спершу збудували одне, що мало 2 милі в обводі, з добрими мурами та бастіонами, а згодом, коли навколо цього осередку населення примножилося, вони обвили місто новими мурами, як це можна бачити й тепер. Історії свідчать, що Каффа давніше звалася Феодосія, бо її збудував імператор Феодосій, але від неї не лишилося і сліду, бо як у першому місті, так і у другому видно лише генуезькі герби та імена. З боку суходолу місто оточене дуже великими ровами, проте без води, бо місцевість тут то підвищується, то знижується. Мури, що стоять за ровами, подвійні, засипані землею, з численними куртинами й бастіонами <…>.
Там є два міцні замки, обидва з одного й того самого боку міста: один над брамою до Татарії, збудований генуезцями, оточений ровами та оснащений багатьма великими гарматами — він захищає місто з моря; другий, за межами передмістя, на невеликому пагорбі, збудований турками. Він не дуже великий, круглий за обрисами, складений із саманної цегли й водночас обороняє місто із суходолу та з моря. Місто має форму півмісяця; на лівому його кінці стоїть замок, звернений до порту, хоча й відкритого північно-східним та східним вітрам, але цілком надійного завдяки мулистому дну, що міцно тримає якорі, тож жоден корабель у ньому не гине».
У своїй книзі «Опис Чорного моря й Татарії» Дортеллі д’Асколі багато уваги приділив подіям, пов’язаним із боротьбою хана Мехмеда III Ґерая та його брата, калги Шахіна Ґерая, за збереження їхньої влади в ханстві. Річ у тім, що сам д’Асколі став свідком цієї багаторічної боротьби. Цікаво, що брати Ґераї намагалися обстояти незалежність Кримського ханства, спираючись у цьому на військову силу Запорозького козацтва на чолі з гетьманом Михайлом Дорошенком. Особливу роль у цій історії відігравав очільник Буджацької орди Кантемир-мурза. Основні події розгорталися з 1624 до 1629 року: цей період сповнений інтриг, убивств і кровопролитних битв, гідних повноцінного історичного серіалу.
Кінець кінцем брати Ґераї зазнали поразки. Мехмед III Ґерай загинув 1629 року, а Шахін Ґерай утік до Персії. Султан відновив контроль над Кримом, поставивши на чолі ханства свого протеже. Розповідь Дортеллі д’Асколі про ці події цікава тим, що він сам опинився в епіцентрі політичного катаклізму: Каффа не раз зазнавала облог, а в самому місті точилися запеклі сутички між ворожими угрупованнями. Виклад цих подій у Дортеллі дещо відрізняється від реконструкції сучасними істориками, й це надає його свідченню особливого інтересу.
Окрему увагу у своїй книзі д’Асколі приділив системі керування Кримом, хоча і припустився низки неточностей, що можна пробачити європейцеві, не завжди обізнаному з тонкощами придворного життя:
«Місцеперебування хана — у Бахчисараї… Татарією керують четверо головних начальників, тобто хан зі своїми найголовнішими султанами і троє інших татарських князів, а саме: Ширін-бей, Крим-бей і Манкоп-бей, і їхні володіння та підданих призначає хан.
Ці всі беї стягують зі своїх підданих подать і десятину; судочинство цілковито в їхніх руках. Звання бея в них спадкове, але їх уважають за васалів хана, й через це той може на законних підставах позбавити їх життя та володінь, передавши останні кому забажає.
Як серед кримських, так і серед ногайських татар є багато знатних людей (баронів), що володіють селами і звуться мурзами; вони всі — шляхтичі й користуються спадковими правами. Ці князі та найголовніші мурзи виїжджають верхи з почесним почтом, де всі озброєні луками та стрілами, з хортами й соколами, бо татарське панство дуже любить полювати. До передньої луки сідла одного з начальників завжди прив’язаний тулумбас (маленька литавра/барабан), на випадок потреби заглибитися в ліс під час полювання.
У Татарії багато різноманітної дичини; там удосталь куріпок, звичайних і сірих, фазанів тощо. Татарське панство рідниться лише з панами; кожен шукає рівних собі. Татарин ніколи не одружується з рабинею, як це роблять турки, а якщо й має від неї дітей, то таких називають туманами…» (тобто невизнаними дітьми, народженими від невільної матері. — Авт.).
Намагаючись пояснити державний устрій Кримського ханства, д’Асколі використовує зрозумілу європейському читачеві термінологію — «барони», «шляхта», «князі» — хоча ці визначення не цілком передають особливості кримськотатарської суспільної та політичної системи. У Європі шляхта виникла у специфічних умовах середньовіччя й була особливим станом, що отримував за свою службу земельні володіння, які передавали у спадок. Шляхтич міг продати чи обміняти свою землю — нічого подібного в мусульманських країнах не було.
Звісно, важливу роль у політичному житті ханства відігравали впливові роди, а також беї та мурзи, але, згідно з нормами шаріату, після смерті власника успадкована ним земля ділилася між синами, дочками, дружинами та іншими спадкоємцями. Разом із землею ділилося й майно покійного. Крім того, в Османській імперії та Кримському ханстві правителі спиралися не на військову аристократію чи землевласників, а на розгалужений бюрократичний апарат. Султани й хани рішуче припиняли будь-які спроби створити військово-політичну еліту на зразок шляхти.
Грошовий обіг Кримського ханства був досить заплутаний, з огляду на те, що на півострів приїздило безліч купців із різних країн. Усі вони привозили свою валюту. Але слід віддати належне правителям Криму: вони прагнули домогтися, щоб купецтво обмінювало іноземну валюту на кримську, що давало змогу поповнювати ханську скарбницю. Часом хани не гребували псуванням монети, зменшуючи в ній вміст срібла й додаючи більшу частку міді. Про це з іронією пише д’Асколі:
«Прибутки хана від портових міст, соли та податків можуть сягати 100 тисяч реалів. Хан отримує ще дуже багато десятини із жита і пшениці, а також із невільників, що їх татари приводять з війни, — самими невільниками або грішми відповідно до їхньої вартости. А ще він карбує монету — аспри, наполовину мідні, наполовину срібні. Хани не бажають, щоб аспри падишаха (османського султана) були в обігу в Татарії, навіть у Каффі та інших підвладних йому місцях, бо в цих ханів є надлишок власних. Ще менше хан бажає, щоб вартість реала перевищувала 80 аспрів, бо його аспри не мають обігу за межами Татарії.
Купці, що приїздять із Константинополя, Азії чи Персії або їдуть туди, поступово змінюють вартість реала, підвищуючи її до 90, 100, 120 аспрів і доводячи до 160 аспрів, тобто до подвійної ціни, як ми це й бачимо нині. Товари стають дуже дорогими, а найгірше те, що під час перетоплення цих 160 аспрів не виходить вартости реала. У такому разі хан, бачачи падіння своєї монети, карбує нові аспри з іншим зображенням, а потім розсилає їх — куди 20 тисяч, куди 30 тисяч, куди більше, куди менше — до всіх головних міст за ціною 80 аспрів за грос, а натомість вимагає стільки ж реалів. За останнє десятиліття, як пригадую, аспри змінювалися п’ять разів, на велику користь ханові, але на шкоду його підданим».
Десятиліття, проведене д’Асколі в Криму, дало йому змогу глибоко вивчити півострів, на відміну від мандрівників, що не мали такої можливости. Багато його спостережень дають нам змогу по-новому поглянути на історію та культуру цієї давньої землі.










