Зараз у сирійському Алеппо розгортається потужна катастрофа, на очах у всього світу коїться черговий жахливий злочин проти людяності. Позаяк у сучасному світі відстань визначається не географією, а щільністю комунікацій, кров і страждання мешканців Алеппо увійшли у кожен дім — ми спостерігаємо геноцид фактично в прямому ефірі. Це перший випадок в новітній історії, важливий прецедент, значення якого нам ще доведеться осягнути.
Шиїтські іранські найманці Асада разом з «Хезболлою» катують, грабують і вбивають сунітів у Алеппо під прикриттям російської авіації та наглядом російських командирів та інструкторів. Жодного стосунку до «відновлення конституційного ладу» ця каральна операція не має — це класичне залякування та терор місцевого населення, придушення радикального громадянського спротиву.
У зоні летального ризику опинилося від 60 до 100 тис. мешканців Алеппо, до 15 тис. з них фактично приречені на смерть як «посібники терористів», за визначенням Асада.
Лише протягом останніх двох діб, після захоплення більшості останніх кварталів, контрольованих повстанцями, іранські, ліванські, афганські та російські найманці, з яких зараз на 80% складається армія Асада, вбили близько 180 осіб. Це без врахування жертв невибіркового бомбардування та артилерійських обстрілів, а також тих, хто залишився під уламками зруйнованих будівель без надії на порятунок та допомогу. Позасудові страти, катування, масове насильство стосовно цивільного населення охопили вулиці Алеппо.
Ризикну припустити, якщо б не розголос у світовій громадськості, Асаду і Путіну вдалося б непомітно скоїти цей злочин — знищити кілька тисяч цивільних мешканців Алеппо під прикриттям «зачистки міста від терористів». Але навіть після того, як російські та урядові сирійські ЗМІ розтрубили про перемогу і повний контроль над Алеппо, люди у всьому світі вийшли на вулиці з закликами не допустити геноциду, розкачали соціальні мережі, розбудили своїх політиків. Засідання Радбезу ООН (як би ми скептично не ставилися до дієвості цього органу), звернення парламентів та урядів різних країн, а головне — хвиля публічних акцій, що котиться світом, змусили агресора піти на переговори про припинення вогню. Як це не дивно, але диктатори бояться міжнародного розголосу, тому їм довелося призупинити машину різанини.
Втім, не думаю, що це кардинально змінить ситуацію. Все, на що ми можемо вплинути сьогодні, — дещо зменшити кількість жертв. І навіть це — дуже багато у ситуації, що склалася.
Міжнародна спільнота не має наразі правових механізмів зупинення сирійської катастрофи. Ми проґавили ці можливості чотири роки тому, коли фактично дозволили Асаду розгорнути кампанію терору проти власної нації, коли не допомогли розрізненим силам опозиції досягти політичного консенсусу, коли глобальні і регіональні інтереси окремих світових гравців переважили інтереси захисту сирійського народу. Тепер вже запізно. Замість системних рішень ми вимушені редукувати втрати за окремими напрямами. Це теж корисна робота, але таким шляхом ідуть лише стратегічні невдахи.
Ця історія, зокрема, показує, як важливо вміти домовлятися в сучасному багатокомпонентному, динамічному соціокультурному середовищі. Саме це є ключовою засадою управління безпекою.
Соціальна компетентність — як окремої людини, так і суспільств — визначається здатністю налагоджувати та підтримувати сталі соціальні комунікації, ефективність яких вимірюється, зокрема, вмінням не повторювати чужих і своїх помилок, засвоювати історичні уроки, вчитися і розвиватися.
Альтернативою розвитку є не «стабільність», а архаїзація, варваризація і деградація. Платою за соціальну некомпетентність, за нерозвинені соціальні комунікації є соціальна нестабільність, радикалізація, конфліктність, війна і, зрештою, розпад країни і суспільства.
Неспроможність сирійської опозиції до об’єднання, до консолідації на зрозумілих для світового співтовариства принципах і засадах, сприяла тому, що антиасадівська Сирія за п’ять років революції так і не стала суб’єктом міжнародної політики, не була залучена до переговорних процесів, не розглядалася в контексті системних безпекових заходів структур.
Замість того західні країни відгукнулися на добре знайомий нам заклик «надати народу зброю для самозахисту» і ця територія кілька років активно накачувалася різноманітною зброєю і боєприпасами. Об’єктивні закони конфліктології та безпеки діють з невідворотністю
Отже, урок з сирійської трагедії дозволяє сформулювати наше завдання у сфері стратегічної безпеки — не просто накопичувати зброю, а розбудовувати сталі соціальні і державні інститути, вибудовувати стабільні багатосторонні політичні і
Нам варто розуміти, що Сирія та Україна — це два фронти однієї війни, одного ціннісного конфлікту між архаїчними диктатурами, які перетворюються на новітнє варварство, та західною цивілізацією, яка виборює право на розвиток. Те, що сьогодні відбувається в Алеппо, — помста Путіна за нереалізовані геополітичні амбіції в Україні. Ті самі мародери і вбивці, що вчора руйнували Дебальцеве, знищують сьогодні Алеппо, а їхні керівники та ідеологи мріють зробити те саме з Києвом, Дніпром, Харковом, Львовом. Тому ми маємо вчити уроки новітньої історії і накопичувати потрібний досвід, щоб не повторювати фатальних помилок.
Джерело: День
