Видатний теолог і правознавець Такі ад-дін Ахмад Ібн Таймійа (1263-1328), як і інші його попередники, не є, строго кажучи, економістом у сучасному розумінні цього слова. Однак саме цей вчений висловив ідеї, які вплинули на наступних мусульманських авторів, що писали на економічні теми.
Ренат БЕККІН
Ібн Таймійа підкреслював важливість ролі держави в регулюванні економічних відносин. Як і інші мусульманські автори, що писали про державу, він розглядав у своїх роботах значення такого інституту, як хисба. Головна праця Ібн Таймійі, присвячена економічним питанням, так і називається: «Хисба в ісламі» («ал-хисба фі-л-іслам»). На думку вченого, основною метою хисби є заохочення того, що загальновідомо як благе (ал-ма'руф), і заборона того, що загальновідомо як негоже (ал-мункар), у тих сферах, на які не поширюються повноваження губернаторів, суддів чи інших офіційних представників держави.
За допомогою хисби держава може здійснювати контроль над торгівлею, промисловістю, сферою послуг, стандартизацією продукції, запобігати злочинам лихварів. Однак хисба не повинна вичерпуватися винятково економічною сферою. За допомогою даного інституту держава може стежити за виконанням віруючими релігійних обов'язків, до числа яких, крім іншого, як відомо, відноситься виплата очисного податку - закяту.
Ібн Таймійа розглядав закят як один із трьох основних джерел державних доходів разом з ганімою і фай':
1) Закят. Як і багато інших юристів, Ібн Таймійа підкреслював одну з найголовніших функцій закяту - подолання різниці між багатими і бідними. Вчений пояснював причину, через яку ставка очисного податку не може бути єдиною. Основним критерієм визначення ставок закяту є праця. Чим більше праці витрачено на одержання того чи іншого виду доходу, тим нижче повинна бути ставка очисного податку.
Ібн Таймійа досить докладно вивчав питання про те, чи можна виплачувати закят грішми. Аналізуючи точки зору своїх попередників, він зайняв проміжну позицію, вважаючи, що в ряді випадків зручніше платити натурою, але іноді перевага віддається сплаті закяту в грошовому еквіваленті. Все залежить від конкретних обставин. Так, наприклад, якщо товари, отримані у вигляді закяту, потрібно транспортувати для розподілу в іншу місцевість і забезпечити їхнє збереження, то це вимагає додаткових затрат. Очевидно, у такій ситуації краще сплачувати закят грішми.
2) Ганіма. Трактування ганіми Ібн Таймійєю мало чим відрізнялася від трактування цього джерела доходу, даного іншими юристами. Вчений розуміє під ганімою військову здобич, вилучену у немусульман після закінчення бойових дій.
3) Фай'. В поняття «фай'» Ібн Таймійа включав всі інші (крім закяту і ганіми) доходи держави, що відрізняється від класичного трактування фай' як майна, одержуваного мусульманами від іновірців мирним шляхом, а не на полі бою.
При цьому, на відміну від закяту і ганіми, фай' призначається всім категоріям населення держави і навіть більш того - наступним поколінням.
Важливо також відзначити, що, на відміну від інших мусульманських учених, Ібн Таймійа не обмежує джерела доходу держави закятом чи іншими дозволеними шаріатом податками. Він передбачає можливість встановлення інших податків. У своїй аргументації вчений критикує тих, хто вважає, що введення нових податків є недозволеним нововведенням (бід'а) і посилається на хадис, переданий Фатимою і наведений в ат-Тірмізі, що віруючі повинні виплачувати інші податки крім закяту. До цього подібну точку зору відстоював лише Ібн Хазм.
Ібн Таймійа засуджував ухиляння від сплати податку, навіть якщо цей податок несправедливий. Пояснюється це тим, що якщо хтось ухилиться від виплати такого податку, то його частка пропорційно розподілиться між іншими його одновірцями, посилюючи податковий тягар. Ученому належить наступне правило: «Навіть якщо податок в основі своїй несправедливий, особа, уповноважена збирати податки, повинна виявити справедливість у цій несправедливій справі». Він звертав увагу, що при стягненні податків не повинно бути виключень, оскільки люди важко переносять такий диференційований підхід.
Однак Ібн Таймійа більш докладно пише про державні витрати, ніж про доходи. Він виділяв такі пріоритетні напрямки державних витрат, як допомога бідним , спорядження армії та інші оборонні потреби, підтримка внутрішнього порядку в державі, пенсії і зарплати чиновникам, освіта та ін.
В основі розподілу державних доходів на три категорії лежить не лише походження їхніх джерел, але й класифікація бенефіціаріїв, або одержувачів даних коштів.
Ганіма і закят повинні розподілятися так, як це встановлено в Корані (див.: 8:41; 9:60; та ін.). Крім того, Ібн Таймійа вважав, що головними критеріями для одержання закяту є виконання мусульманином своїх обов'язків і підтримка ісламу (якщо мова йде про немусульман). Однак, якщо правитель несправедливий, то можна, минаючи правителя, направляти закят безпосередньо одержувачам коштів від даного очисного податку. Закят повинен виплачуватися навіть якщо в місцевості, де він збирається, немає тих, кому він призначається.
Глава держави має не більше прав на державний доход, ніж звичайний громадянин. Для підтвердження даного доказу Ібн Таймійа посилається на слова халіфа 'Умара, який порівнював правителя з особою, якій його супутники довірили в дорозі свою власність на збереження, і він не може претендувати на те, що не належить йому.
Серед інших економічних проблем Ібн Таймійа докладно вивчав питання ціноутворення і функції грошей.
При розгляді питань ціноутворення вчений оперував таким поняттям, як «справедлива ціна». Саме поняття «справедлива ціна» придумано не Ібн Таймійєю, воно згадується в хадисах. Наприклад: «За свідченням Абу Хурайри, що передав слова посланника Аллаха: “Той, хто відпускає на волю раба, яким він володіє разом з ким-небудь, повинен виплатити (співвласникові) його частку (вартості цього раба), а якщо в нього немає грошей, то раба треба оцінити по справедливості й надати йому посильну роботу (щоб він міг виплатити залишок)”» . Згадування про справедливу ціну зустрічається й у висловлюваннях праведних халіфів 'Умара та 'Алі.
Вчений розрізняє етико-правові та економічні аспекти справедливої ціни. Він використовує термін «еквівалентна компенсація», коли мова йде про етико-правові аспекти, і «еквівалентна ціна», коли маються на увазі економічні аспекти. На думку Ібн Таймійі, еквівалентна компенсація - порівняно міцний фактор, що залежить від установленого звичаю, в той час як еквівалентна - величина мінлива, залежна від законів ринку та поведінки його учасників.
Ібн Таймійа вважав, що коли все йде за законами ринку, і ціни ростуть через недостачу товарів (що викликано зменшенням пропозиції) або завдяки росту населення (що викликано збільшенням попиту), то державі не слід тиснути на ринок з метою встановлення фіксованих цін. Аналізуючи причини зростання цін, Ібн Таймійа спростовує розповсюджений у ті часи погляд, що єдиною причиною підвищення цін є змова та інші порушення з боку продавців. Він переконливо показує роль законів ринку, іменованих ним як дійство Аллаха, вказуючи на об'єктивність ринкових законів.
Ібн Таймійа розглядає працю як товар, що піддається тим же законам попиту та пропозиції. Тут він використовує термін «еквівалентна оплата праці», що може бути зафіксована так само, як і еквівалентна ціна. Наприклад, якщо люди мають потребу в яких-небудь послугах, але ті чи інші фахівці не поспішають надавати їх, то держава може встановити еквівалентну заробітну плату для того, щоб працівник не міг вимагати більшого, ніж установлена ставка, а держава не могла б зменшувати його винагороду за працю.
До понять «еквівалентна ціна» та «еквівалентна оплата праці» тісно примикає поняття «еквівалентного прибутку». Ібн Таймійа тут опирається на хадис, у якому сказано, що продавцеві заборонено збагачуватися за рахунок обмеженого в коштах покупця. У зв'язку з цим торговець не повинен одержувати за рахунок нужденної людини прибуток більший, ніж за рахунок інших покупців, використовуючи його нестаток і залежний стан. Наприклад, прочанинові, який збирається здійснити хадж, потрібен спеціальний одяг (іхрам). Він не може обійтися без нього і так чи інакше повинен його придбати, але торговцеві заборонено використовувати цю залежність і призначати завищену (несправедливу) ціну.
Ібн Таймійа вважав, що фіксування цін - це надзвичайний захід, необхідний тоді, коли учасники ринку (насамперед, продавці) поводяться несправедливо, - особливо, якщо мова йде про життєво важливі товари. На думку вченого, існує два способи фіксування цін: справедливий і дійсний (законний) і несправедливий і недійсний (незаконний). Однак у будь-якому випадку, перш ніж здійснювати політику фіксування цін, державі необхідно всебічно обговорити зазначену проблему з учасниками ринку (щоб урахувати їхні інтереси).
Ібн Таймійа категорично засуджує монополію, так само як і монопсонію, однак, на відміну від деяких мусульманських економістів і правознавців, він не забороняє покупцям купувати товар у монополістів. На думку Ібн Таймійї, така заборона привела б до проблем, однією з яких є дефіцит товарів. Однак, якщо товар був придбаний покупцем за надмірною ціною, то він вправі розірвати договір.
При розгляді функцій грошей Ібн Таймійа чітко виділяє дві найважливіші: міри вартості та засобу обміну. Він докладно розглядав питання, пов'язані зі зниженням вартості грошей. В епоху, коли жив Ібн Таймійа, широко практикувалося те, що мусульманські правознавці називають торгівлею грішми. Для виробництва грошей мамлюкські султани не тільки користувалися міддю, що була в наявності держави, але й імпортували її з інших країн.
Вивчаючи питання грошового обігу, Ібн Таймійа прийшов до висновку, що карбування нічим не забезпечених грошей приводить до наступних наслідків: люди починають втрачати довіру до валюти, що, у свою чергу, породжує інфляцію; не вкладаються довгострокові контракти; люди, що одержують фіксовану заробітну плату, втрачають доходи; порушується стабільність у внутрішній і зовнішній торгівлі і т.п. В результаті вчений висловив ідею, яка багато віків потому знайшла своє відображення в тому, що було названо Законом Грешема: погані гроші витісняють з обігу хороші (тобто монети з металу, що знецінився, витісняють в обігу монети з іншого металу в умовах біметалізму).
Ібн Таймійа описує ситуацію, коли паралельно з монетою, що знаходиться в обігу, випускається інша, виготовлена з нерівноцінного металу, що в результаті приводить до поступового витиснення останніми більш коштовних монет. А монети з більш коштовного металу, які починають розглядатися як товар і вже не можуть використовуватися по тій вартості, яку вони уособлювати раніше, поступово перетікають у країни, де витісняють місцеву, слабшу валюту. В результаті люди будуть одержувати менше грошей за товари, які вони придбали по вищій ціні. Товари починають дешевшати. В такий спосіб Ібн Таймійа розкрив одну з найважливіших складових Закону Грешема, вказавши на витікання грошей за кордон, не згадавши, однак, про такі способи їхнього вилучення з обігу, як нагромадження та переплавлення.
1. Хисба - контроль за дотриманням норм шаріату в різних сферах громадського життя. У вужчому значенні: контроль за торгово-ремісничою діяльністю (якістю товарів, правильністю мір і ваг і т.п.), а також поведінкою людей у громадських місцях.
2. На відміну від багатьох учених і суфіїв, Ібн Таймійа не ідеалізував бідність.
3. Сахіх аль-Бухарі. Короткий виклад/ Пер. з араб. В.А. Нірші. - М., 2002. - Т. 2. - С. 48.
4. Під виразом «зменшення кількості товару» Ібн Таймійа розумів те, що в наші дні називається зменшенням пропозиції. В той же час «ріст населення» означає в термінології Ібн Таймійі зростання попиту.
5. Ібн Таймійа визнавав за державою право купувати в продавців товари першої необхідності за справедливою ціною.
За матеріалами ІсламНьюз
