Згадуючи Кримський похід

1
Командир полку імені Костя Гордієнка полковник Всеволод Петрів
01.05.2014
Оцініть статтю: 
(154 оцінки)
oleg
Зображення користувача oleg.

У квітні відзначалася чергова річниця Кримського походу військ УНР у Крим. Це одна з героїчних сторінок доби Визвольних Змагань 1917 - 1921 років. У контексті нинішніх подій в Україні, обставини та перебіг Кримського походу спонукають замислитися над такою важливою його складовою як співпраця військ УНР та кримськотатарського Курултаю. Вивчаючи історію Кримського походу, черговий раз можемо переконатися у нерозривності історичних доль українського та кримськотатарського народів, а також у тому, що співпраця між нашими народами має давні традиції...

Як відомо, у 1917 році в Україні утворилася Центральна Рада, котра проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Стосунки УНР з Росією від самого початку були дуже складними. А коли в Росії стався жовтневий переворот, більшовики майже одразу почали низку провокацій проти української влади з метою її повалення. Наприкінці 1917 року та на початку 1918 сталася перша війна УНР з більшовицькою Росією. Після укладення Брестського миру у 1918 році, на допомогу УНР прийшли війська Німеччини та Австро-Угорщини, в обмін на постачання продовольства та деякі інші преференції. Досить швидко спільними зусиллями вдалося очистити Україну від більшовицьких загарбників...


Протягом 1917 року, у Криму відбувалися аналогічні процеси національного відродження та державного будівництва. Кримьским аналогом Центральної Ради можна вважати Курултай, котрий на прикінці року створив національний уряд та проголосив створення Кримської Народної Республіки. Проте, у Криму ситуація ускладнювалася тим, що кримські татари не становили більшості населення регіону. На початку 1918 року, російські більшовики, після короткотривалих військових дій, розігнали Курултай та захопили владу, незабаром вони стратили видатного лідера кримськотатарського народу , муфтія Номана Челебіджихана. Однак, багатьом кримськотатарським діячам та військовим вдалося врятуватися. Вони пішли у підпілля, котре особливо активно діяло у гірських районах Криму. Зокрема, врятуватися вдалося й такому видатному діячеві як Джафер Сейдамет. Йшла активна робота...


Коли на території УНР більшовиків вже не було, у Криму вони усе ще залишалися при владі. Також, у Криму базувався Чорноморський флот. Український уряд поставив своїм військам завдання пробитися у Крим, очистити його від російських загарбників та встановити контроль над флотом. Це завдання було таємним, оскільки німці, тодішні союзники УНР, мали власні плани щодо Криму. Окремо слід підкреслити, що Київ з розумінням ставився до проблеми кримських татар. Коли у Криму відбувалася сесія Курултаю, на ній з привітанням виступив спеціально відряджений для цього представник Центральної Ради (про це йдеться, зокрема, у книжці Ю. Кандима "Курултай 1917 року. Як це було?"). Після повалення Курултаю більшовиками, у складних умовах весни 1918 року, у Києві не було стратегічного плану щодо Криму. Проте, було усвідомлення того, що національне відродження кримських татар є запорукою дотримання українських інтересів у Криму.


Завдання здійснити Кримський похід було покладене на "Запорожців" під проводом полковника Болбочана. Головну ж роль зіграв полк імені Костя Гордієнка, яким керував Всеволод Петрів. У наш час, ретельними дослідженнями тієї доби займається видатний історик Володимир Сергійчук. Наступна інформація подається, здебільшого, на основі його книжок та детальних спогадів Всеволода Петріва...


Отже, 20 квітня 1918 року українські війська вирушили на Крим з Мелітополя. Як пише В. Сергійчук, німці цьому не перешкоджали, оскільки вважали, що українські війська не зможуть прорвати лінію оборони більшовиків та увійти на територію Криму. Однак, українські вояки застосували тактичну хитрість і прорвали оборону більшовиків за допомогою панцирних потягів. Уже 20 квітня, вони зайняли Джанкой. З цієї хвилини німці почали чинити спротив подальшому наступу українських військ.


Полк гордієнківців одразу ж відчув велику підтримку місцевих мешканців. У штаб почали прибувати делегації з різних міст півострова. Також, у Джанкой прибула делегація від кримських татар. Українці й кримські татари швидко дійшли згоди, наслідком чого стало укладення "Заклику до татарського населення Криму", що був надрукований кримськотатарською мовою та розповсюджений серед населення. Дуже швидко українські війська дісталися гірських районів та вийшли на узбережжя Чорного моря. Штаб полку розташувався у селищі Янкой, котре перебувало під контролем прихильників Курултаю. Саме там було підписано угоду між українськими військами та кримськотатарським урядом (а саме, з підпільною Радою Міністрів). В угоді йшлося про те, що кримські татари формуватимуть національні збройні загони під керівництвом штабу полку імені Костя Гордієнка. Але, якщо кримськотатарський республіканський уряд покликав би ці загони, то вони негайно повинні були б стати під його прямий контроль. Також, в угоді йшлося про те, що коли українські вояки захотіли б перейти на службу до кримськотатарського уряду, то їм не чинилося б жодних перешкод.


У цей час, в Криму вже перебували й інші українські військові частини, зокрема у Сімферополі та Білогірську. Німці ж почали погрожувати силою, якщо українські війська не припинять наступ і не полишать Крим. Українські війська, у таких умовах, не отримували жодних чітких наказів з Києва (це також дуже нагадує недавні події у Криму). Вже станом на 25 квітня, у Янкої гордієнківці допомогли сформувати кримськотатарський загін зі 180 вояків та дві турецькі сотні. 26 квітня гордієнківці опинилися у фактичній облозі між німцями (нібито союзниками) та більшовиками, з якими відбулося декілька невеликих боїв.


28 квітня, під тиском німців, українські війська отримали наказ припинити наступ й залишити Крим. Проте 29 квітня українсько-кримськотатарські війська прийняли важкий та тривалий бій з більшовиками, що наступали з боку Севастополя. Цей бій вдалося витримати, та відкинути ворога назад. Одразу після його закінчення, у розташування частини прибув німецький посланець барон Вехерн, котрий передав, що німецьке командування вважає Гордієнківський полк за частину, яка цілковито вийшла з послуху своєму начальству. Воякам пропонувалося негайно відійти до Сімферополя, здати зброю й залишити півострів. Але Всеволод Петрів відкинув ці ганебні умови. Йому таки вдалося наполягти на своєму і німці дозволили вихід українського полку зі зброєю та усім майном. Також, цікаво відзначити, що 29 квітня кораблі Чорноморського флоту підняли українські прапори, а адмірал Михайло Саблін надіслав у Київ телеграму, в якій заявляв про визнання флотом зверхності УНР. Однак, саме 30 квітня Центральна Рада зустріла свій останній день, - у Києві стався інспірований німцями переворот, до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. У таких обставинах, М. Саблін вивів флот з Севастополя у Новоросійськ, підпорядкувавши його Росії. При цьому, службу на флоті полишила значна частина матросів, - зокрема ті, що були свідомими українцями. Подальша доля Чорноморського флоту у часи Першої світової війни була безславною. Що стосується українських військ, то наступного дня вони опинилися у Мелітополі, залишивши Крим під контролем німців, котрі привели до влади підзвітний їм уряд Сулеймана Сулькевича. Так закінчився Кримьский похід - важлива сторінка історії, що потребує подальшого вивчення та осмислення...


Юрій Косенко

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.