Питанню «вибору віри» князя Володимира Святославовича присвячена велика кількість літератури. Однак у них переважно акцентується увага на такий момент, як хрещення Русі. Щодо інших можли востей «вибору віри» (язичницької, мусульманської, іудейської, західнохристиянської), то про них автори згадують рідко. Загалом переважає думка, ніби ці можливості були безперспективні. Але це не зовсім так.
«Острів русів», що розташовувався на перехресті важливих торгових шляхів, міг би стати зародком імперської держави, котра б заступила Хозарський каганат, що почав занепадати. Походи, здійснювані русичами на Каспій, нічим не поступалися таким же їхнім походам на Чорне море. Про один із них, що відбувся десь у 912/913 р., писав арабський географ та історик першої половини й середини X ст. Ал-Масуді. Відповідно його свідчень, руси зі згоди хозарського прави теля на 500 кораблях (очевидно, човнах типу «чайок») увійшли в Каспійське море й стали грабувати мусульманське населення Ширвану, Азербайджану. Гіляну і Табаристану. Базою для них стали острови, розташовані неподалік Баку. Правитель Ширвану Алі, зібравши великий флот, намагався вибити русичів із островів, але зазнав поразки. Після цього русичі багато місяців грабували на Каспії, а потім, захопивши велику здобич, повернулися в дельту Волги. Хозарському кагану вони послали частину здобичі й він поставився до них прихильно.
Однак хозарські мусульмани почали вимагати від кагана, щоб той дозволив помститися русичам за їхні розбійні дії. Мусульмани ж в Хозарії були впливовою силою. Ними, зокрема, була укомплектована гвардія. Тому каган змушений був рахуватися з їхніми вимогами. Він погодився, щоб хозарські мусульмани помстилися русичам, однак повідомив останніх про напад, який готувався. Три дні йшла запекла битва, в якій русичі за знали нищівної поразки. Лише п'ять тисяч із них прорвалися й пішли вгору по Волзі, але й вони були перебиті буртасами й волзькими булгарами.
Важко сказати, наскільки описане відповідало дійсності. Та варто враховувати, що Ал-Масуді був сучасником тих подій. Ймовірно, русичі, котрі діяли на Каспії, зазнали серйозної поразки. Це і знайшло відображення в зазначеного автора. Не виключено, тоді частина «острівних» русів прийняла іслам.
Знищення їхнього військово-політичного утворення стало причиною того, що напади наших предків на прикаспійські території вже не мали таких масштабів, як раніше. Один із таких нападів відбувся орієнтовно в 944/945 р. Тоді русичі, заручившись підтримкою кавказьких народів, аланів та лезгинів, здійснили похід на Кавказ і Закавказзя. Своєї бази в північному Прикаспії вони вже не мали.
Прийняття ісламу «острівними русами», якщо таке було, виявилося тупиковим варіантом. Будучи затиснутий Хозарією, «острів русів» так і не зміг стати великою державою. Водночас іслам відгородив «острівних» русів від основної частини їхніх одноплемінників, які ще зберігали язичництво, а в політичному й культурному планах маневрували між християнським та мусульманським світами.
Наступна спроба ісламізації Русі спостерігалася за князя Володимира Святославовича й пов'язана з т.зв. «вибором віри». Інформація про цю подію міститься в давньоруських літописах.
Отож, звернемось до літописної розповіді. Під 985 роком в «Повісті минулих літ» читаємо: «Рушив Володимир на Болгар з Добринею, вуєм своїм, у човнах, а торків берегом [Волги] привів на конях, і так переміг болгар. І сказав Добриня Володимирові: «Оглядав я колодників, і всі вони в чоботах. Сим данини нам не платити, підемо оба шукати тих, що в постолах». І вчинив мир Володимир з болгарами, і поклялися вони межи собою, і сказали болгари: «Тоді нехай не буде миру межи нами, коли камінь стане плавати, а хміль — тонути». І вернувся Володимир до Києва» (Ця та інша цитати з «Повісті минулих літ» даються за перекладом Л.Махновця. Див.: Літопис руський. - К., 1989).
Звичайно, наведена оповідь має легендарний харак тер. Можна навіть сумніватися, чи взагалі був похід на Волзьку Булгарію. Адже про нього, наскільки нам відомо, ніде не говориться, окрім «Повісті минулих літ». Але кидається в очі велика коректність літописця щодо волзьких булгар. Булгари не розглядалися як об'єкт насмішки, подібно до інших підкорених народів. Навпаки, про них говориться з повагою: мовляв, це люди, які не будуть платити данини. Тому з ними укладається «вічний мир».
Таке шанобливе ставлення до волзьких булгар з боку давньоруських літописців є зрозумілим. Булгарська держава була значною потугою, контролюючи поволзькі шляхи торгівлі, так само, як Київська Русь контролювала шлях із «варяг у греки». У певному сенсі можна сказати, що Русь та Волзька Булгарія стали своєрідними близнюками, спадкоємцями Хозарського каганату.
Як свідчить «Повість минулих літ», у 965 р. князь Святослав розгромив хозарів. Володимир теж ходив на них, про що писав Яків-мніх у творі «Пам'ять та похвала Володимиру». Можливо, саме Володи миру належала остання крапка в справі ліквідації Хозарського каганату. Він іменувався каганом, як і верховний правитель Хозарії, про що свідчив Іларіон у «Слові про Закон і Благодать».
Волзькі булгари, які входили до складу Хозарії, теж внесли свою лепту в розклад цієї держави. Вони прийняли іслам, ставши ніби в опозицію до влади хозарських правителів, котрі дотримувалися іудаїзму. Після розпаду Хозарського каганату завершилось формування незалежної Булгарії на Волзі.
Булгари, без сумніву, були зацікавлені в поширенні своєї релігії серед русичів, бо отримали б могутнього союзника. Не даремно в «Повісті минулих літ» після опису походу Володимира на булгар йде розповідь про те, що булгари запропону вали йому прийняти мусульманство. Саме вони започаткували процес «вибору віри» Володимиром. І саме до них спершу князь посилає «добрих мужів», щоб розвідати, якою є їхня віра. Такий факт «першості» є промовистим. Він свідчив: іслам був цілком реальною альтернативою візантійському християнству. На користь цього говорять й інші моменти літописної легенди про «вибір віри».
Ось як, наприклад, розповідається про приїзд булгар до Володимира: «Прийшли болгари віри магометанської, говорячи: «Ти князь єси мудрий і тямущий, а не знаєш закону. Увіруй-но в закон наш і поклонися Магомету». Володимир запитав: «Яка є віра ваша?» І вони сказали: «Ми віруємо в бога, а Магомет нас учить, наказуючи робити обрізання, а свинини не їсти, і вина не пити, а по смерті з жінками чинити похіть блудну. Дасть Магомет кожному по сімдесят жінок красивих, вибере одну красиву, і складе красу всіх на [неї], і та буде йому за жону. Тут же, сказав він, належить чинити всякий блуд. Якщо ж на сьому світі хто буде убогим, то [таким буде] й там. Якщо ж багатим він є тут, то [таким буде] й там». І багато іншої облуди [вони говорили], що про неї й писати не можна сорома ради. Володимир же слухав їх, бо сам любив жінок і многоблудство, і вислухав [це все] з насолодою. Але се було йому не до вподоби: обрізання, і про їду свинячого м'яса, а про пиття — особливо. Він сказав: "Русі веселість — життя, ми не можем без цього бути».
Звісно, дана оповідь має легендарний харктер. Володи мир у ній виглядає карикатурно-анекдотично. Загалом у «Повісті минулих літ» проглядається негативне ставлення до цього князя. Він засуджується за вчинки, несумісні з християнською мораллю. Літописець і на цей раз зумів вколоти Володимира. Мовляв, князь готовий прийняти іслам, аби чинити «похіть блудну» (хай навіть після смерті). Але він відмовляється від цієї віри, бо треба робити обрізання, а ще іслам забороняє вживати свинину й спиртне. Ці чинники (зокрема, заборона на спиртне, на чому робився наголос) не були серйозною перепоною прийняття мусульманства. Наприклад, спиртне вживалося в тодішньому мусульман ському світі. Пригадайте хоча б поезії Омара Хайяма, у яких звучить гімн вину.
Із вищенаведеної оповіді Володимир постає як блуд ник, п'яниця, який до того ж любить поїсти. Це повне заперечення християнського морального ідеа лу. Але відкинемо карикатурно-анекдотичні моменти, викликані неприязню літописця до Володимира. Важ ливо інше: літописець визнав, що Володимир готовий був стати адептом ісламу. У наступних випадках, коли він приймав німців-католиків та іудеїв, у нього такого бажання не виникало. Принаймні, так випливає з літописних оповідей.
Тому в «Повісті минулих літ» бачимо гостро критичне ставлення до мусульманської релігії, чого не скажеш про ставлення до інших неправославних конфесій. Уже в розповіді про свою віру, яка ніби звучала з уст булгар, включені моменти, котрі спотворюють вчення мусульман. Мовляв, мусульмани вірили, що соціальний статус людини на цьому світі буде відповідати його соціальному статусу в потойбічному житті. Таке явно фальсифіковане тверд ження мало на меті зробити іслам менш привабливим у очах простолюду порівняно з християнством, яке трактувало потойбічне життя людини в іншому (можна сказати — демократичному) плані.
