2 листопада 1914 року Османська імперія вступила в Першу світову війну на боці Німеччини та Австро-Угорщини. Перед цим держава вже пережила три військові кампанії (італо-турецька війна 1911–1912 рр. і дві Балканські 1912–1913 рр.), причому дві з них закінчилися для Османської імперії тяжкими поразками і втратою величезних територій в Європі та Північній Африці.
Протягом 1914–1915 рр. турецьким військам довелося битися відразу на п’яти фронтах: на Балканах, Кавказі, Персії, Месопотамії (Ірак) та Єгипті. На Кавказькому фронті вони зазнали низки болісних поразок від російської армії, але одночасно з цим успішно відбили наступ англо-французьких військ в Галліполі.
У 1916 році Південно-західний фронт Першої світової війни проходив територією України: в Галичині та Волині. 1 квітня 1916 року в Ставці головного командування російських військ відбулася нарада за участю всіх командирів фронтів, на якому було ухвалено рішення про терміни проведення літнього наступу. Командувач Південно-західним фронтом генерал О. Брусилов запропонував завдати удару в напрямку Луцька силами 8-ої армії. Цей напрямок став головним у воєнній кампанії 1916 року на Сході.
Перед початком наступу Брусилову на ділянці прориву вдалося створити 2-3-кратну перевагу в живій силі, крім того, на всю глибину фронту австро-угорських і німецьких військ було завдано потужні артудари. Під час наступу велика частина сил Центральних держав, що знаходилася перед Південно-західним фронтом, була розгромлена. Тільки полонених було захоплено близько 400 тисяч осіб.
У цих умовах Німеччина та Австро-Угорщина звернулася з проханням до османського уряду негайно їм допомогти. Турецьке командування ухвалило рішення перекинути 15-й корпус (командувач міралай Якуп Шевкі-бей) з району Галліполі на російсько-австрійський фронт. До складу корпусу входили 19-та і 20-та дивізії.
Перед початком передислокації корпус був поповнений особовим складом, озброєнням та обмундируванням. Все це було вилучено в інших частин турецької армії. Маршрут прямування корпусу пролягав через території Болгарії, Сербії та Угорщини.
5 серпня війська прибули на фронт в підпорядкування генерал-лейтенанта фон Ботмера. Їм було відведено ділянку фронту по річці Золота Липа, на південний захід від міста Бережани. Безпосередніми сусідами турецьких солдатів стали підрозділи Українських січових стрільців (УСС). За спогадами стрілецького сотника Б. Гнатевича, «турецьке військо виявилося дуже хоробрим, а його офіцери, навчені німцями, були культурними європейцями».
Росіяни перекинули на фронт проти 15-го корпусу 3-тю Туркестанську дивізію, розраховуючи, що турки не воюватимуть проти мусульман-одновірців і почнуть масово дезертирувати. Але все сталося зовсім навпаки − жителі Середньої Азії, одягнені в російську військову форму, цілими підрозділами переходили на бік турецьких військ.
За перший місяць боїв 15-й корпус втратив близько 7000 солдатів і 95 офіцерів. В кінці жовтня на ділянці, яку утримували турецькі солдати, бої стали особливо запеклими, часом противники сходилися в рукопашних боях. Починаючи з листопада 1916 року, інтенсивність боїв на Південно-західному фронті поступово знижувалась. Османські війська виконали покладене на них завдання. У листопаді Якуп Шевкі-бея на посаді командувача змінив Джеват-паша.
На початку 1917 року корпус був посилений солдатами, які пройшли спеціальне навчання. За даними американського історика Едварда Еріксона, в січні 1917 року чисельність корпусу становила 27031 осіб. У цей період на фронті не велося активних бойових дій, тому втрати турецьких військ були досить невеликі. Але у червні 1917 року російське командування почало новий наступ. Під удар артилерії потрапила 20-та дивізія 15-го корпусу. За лічені години на її позиції впало 43 тисячі снарядів.
1 липня османський корпус потрапив під газову атаку, що стало серйозним випробуванням навіть для досвідчених воїнів. Верховне командування російської армії ввело в бій свіжі резерви − війська з Сибіру і Фінляндії. Але турецькі солдати утримували позиції, відбивши всі атаки. Втрати російських військ на ділянці, яку обороняв 15-й корпус, досягли 13 тисяч осіб убитими і пораненими.
Після 11 липня порив росіян почав слабшати. 12 липня турки перейшли в контрнаступ, вийшовши на річку Збруч. До початку серпня на всій лінії фронту встановилося затишшя.
Революційна буря 1917 року гнітюче діяла на російську армію. У військах посилювалися антивоєнні настрої, кількість дезертирів безперервно зростала. Восени поразка Росії стала неминучою.
З огляду на тяжке становище османської армії на Єгипетському фронті, командування ухвалило рішення передислокувати 15-й корпус на Близький Схід. У вересні 1917 року останні підрозділи турецьких військ покинули Україну.
Загиблих на полях битв в Галичині османських солдатів та офіцерів, як правило, ховали недалеко від лінії фронту. Однак чимало військовослужбовців померло в госпіталях Будапешта, Кракова, Відня, Львова. Приміром, на турецькому меморіальному кладовищі в Будапешті поховано 480 солдатів та офіцерів 15-го корпусу. Серед загиблих були не тільки турки, але також араби і курди.
Всього з серпня 1916 року по серпень 1917 року 15-й османський корпус в боях з російськими військами втратив близько 25 тисяч осіб. На території Івано-Франківської області збереглося не менше шести кладовищ вояків османської армії. Серед них є одне офіцерське, в селі Гутисько.
До 1939 року всі місця поховань турецьких солдатів підтримувалися в належному стані. Але після приходу радянської влади багато кладовищ зруйнували або занедбали, і лише після 2000 року частина з них була відновлена завдяки фінансовій підтримці турецького уряду.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
