Найгірший варіант − якщо Крим стане замороженим конфліктом, − Мустафа Джемілєв

Про кращий шлях звільнення окупованого Криму, неприйнятність воєнного варіанту, переговори з турецькою владою, нелогічну поведінку Володимира Путіна та інше розповів народний депутат, один з лідерів кримських татар, Уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв в інтерв’ю виданню OnLine.ua.

Який варіант з Кримом був би найгіршим для кримських татар?

− Найгірший для нас варіант − це якщо Крим стане на багато років замороженим конфліктом на кшталт Нагірного Карабаху, Придністров’я, окупованих регіонів Грузії. Соціальне становище людей через санкції погіршуватиметься, ділової активності та прибуткового туризму практично не буде, значну частину кримських татар витіснять, будь-яке інакомислення придушуватиметься, а якщо ще їм вдасться, як у Північній Кореї, перекрити і заглушити всі джерела інформації ззовні, то не виключається, що населення, яке залишився в Криму, зазомбується.

Але і варіант воєнного звільнення для кримських татар є неприйнятним, тому що з початком активних воєнних дій окупанти насамперед проводитимуть етнічні чистки.

Ще в перші дні окупації ми мали інформацію, що у підлеглих ФСБ бандформувань під назвою «Кримська самооборона» є списки осіб, які мають бути вбиті або викрадені за початку якихось масштабних військових зіткнень. Це переважно члени центрального і регіональних меджлісів, активісти Національного руху. Тому основний розрахунок − на посилення санкцій проти окупанта, щоб змусити його добровільно і безкровно покинути окуповані території.

РФ зможе вийти з-під санкцій і не деокупувати Крим?

− Таке навряд чи може статися, хоча російське керівництво і розраховує на це. Якщо подібне станеться, то буде завдано дуже серйозний і непоправний удар по світовому порядку. Але в багатьох країнах, в їх урядах і парламентах, є недалекоглядні люди, які керуються одномоментними і меркантильними міркуваннями. Ні для кого ж зараз не секрет, що російські емісари по всьому світу витрачають величезні гроші російських платників податків на підкуп окремих політиків, депутатів і навіть цілих партій. Втім, таке практикувалося і раніше, наприклад, після накладення санкцій на СРСР за окупацію Афганістану, але це не допомогло, і Радянський Союз разом з усім «соцтабором» благополучно розвалився. Вважаю, що те саме відбудеться і цього разу, але тільки в значно більш стислі терміни, тому що епоха нині більш динамічна, та й РФ − вже далеко не СРСР.

Як можна проаналізувати поведінку турецької еліти стосовно Криму? До введення російської авіації в Сирію вона була дуже обережна, а потім, особливо після збитого російського літака, почала займати більш жорстку позицію. Як кримським татарам орієнтуватися і досягати своєї мети в таких політичних іграх великих держав?

− Туреччина намагається проводити політику, яка б не ускладнювала стосунки з іншими країнами, особливо з сусідами, не завдала б шкоди її економіці, але в той же час відповідала б статусу незалежної демократичної держави, яка твердо стоїть на принципах дотримання міжнародного права. Але це їй не завжди вдається. Підтримка культурних зв’язків з тюркськими народами в усьому світі, надання їм посильної допомоги у вирішенні тих чи інших проблем теж є частиною політики турецького керівництва. Туреччина не визнала законність анексії Криму, проголосувала на Генеральній Асамблеї ООН за резолюцію від 27 березня 2014 року з вимогою відновлення територіальної цілісності України, але не приєдналася до санкцій проти агресора та окупанта, які могли б прискорити відновлення суверенітету України над Кримом.

Всі представлені в парламенті політичні партії Туреччини, за винятком курдської «Народно-демократичної партії», цілком підтримують цілісність України, але курдська, як і наша комуністична, орієнтується на Москву і ще на деякі сили в світі, які її фінансують. І як тільки ускладнюються відносини між Анкарою і Москвою, відразу починає активізуватися військове крило цієї партії − марксистська терористична організація «PKK». Особливо вона активізувалася після вторгнення Росії до Сирії і збитого над повітряним простором Туреччини російського військового літака.

Крім того, в Туреччині діє, хоча і не настільки масштабно, як у нас в Україні, досить розгалужена російська розвідка.

Є багато бізнесменів, чий бізнес орієнтований на Росію, які теж намагаються не зіпсувати відносини з РФ, хоча ці старання часом приносять шкоду національним інтересам Туреччини.

Кримськотатарська діаспора в Туреччині досить значна, за деякими оцінками, до 5-ти або більше мільйонів чоловік, але переважна їх більшість давно втратили будь-які зв’язки з Кримом, а особливих почуттів до Криму у них не спостерігається. Проте в Туреччині існує близько півсотні кримськотатарських організацій, які намагаються підтримувати контакти з історичною батьківщиною і робити щось для її блага. Саме їх, напевно, сміливо можна назвати проукраїнським лобі в Туреччині. Всі вони без винятку виступають проти окупації Криму і досить часто беруть участь в різних акціях з вимогою вивести російські війська з Криму.

А яка позиція президента Туреччини Реджепа Тайіпа Ердогана?

− Свою позицію стосовно російсько-українського конфлікту, окупації Криму Реджеп Тайіп Ердоган чітко висловлював як під час свого візиту в Україну, так і під час недавнього візиту нашого Президента до Туреччини. Вона цілком на боці України, але діяти він змушений з урахуванням факторів, про які я вже говорив. Під час кожного свого візиту до Анкари я намагаюся зустрітися з ним та інформувати про ситуацію, в якій опинився наш народ після окупації, і ще не було випадку, щоб він відмовився від зустрічі. Але, правда, далеко не всі мої прохання поки зміг задовольнити. Наприклад, прохання перекрити Босфор для проходу військових кораблів Росії в Чорне море, вивести турецькі кораблі до берегів Криму, повністю приєднатися до західних санкцій проти окупанта тощо.

Наскільки політично єдині тюркські народи і країни? Це якось відчувається, чи це історична та культурна спадщина і все?

− Як відомо, режими в незалежних тюркських державах досить своєрідні, в багатьох далеко не демократичні і вельми відрізняються від ситуації в Туреччині. В Узбекистані і Туркменістані режими дуже схожі на радянський, а то й гірше, в Киргизії і Казахстані дещо м’якше і ще м’якше в Азербайджані. Тому і взаємини не зовсім рівні. Узбекистан навіть відкликав всіх своїх студентів з Туреччини, щоб вони там не заразилися демократичними ідеями. Показовим було голосування тюркських країн на Генеральній Асамблеї ООН з питання невизнання кримського референдуму і вимоги забезпечити територіальну цілісність України в 2014 році. Туреччина та Азербайджан проголосували в підтримку України, Казахстан та Узбекистан утрималися, Киргизія і Туркменістан зі зрозумілих причин взагалі були відсутні.

Про тюркські народи в Російській Федерації як про самостійні одиниці говорити не доводиться, тому що там жорстке підпорядкування Кремлю. Втім, Татарстан там стоїть дещо окремо та іноді дозволяє собі незалежні кроки. Наприклад, після інциденту з літаком, коли з Кремля пішло жорстке розпорядження всім російським регіонам припинити будь-які зв’язки з Туреччиною, у керівництва Татарстану вистачило сміливості не підкоритися наказу і сказати, що Туреччина − це родинна і братська країна, а тому переривати зв’язок вони не будуть.

Зараз є небезпека того, що російські спецслужби спробують пов’язати національний рух і салафітів, щоб загнати кримських татар в організації, які дуже легко піддати репресіям?

− Така небезпека є, і заборона Меджлісу якраз є одним з кроків в цьому напрямі. Адже ними передбачається, що місце Меджлісу займуть ручні псевдокримськотатарські організації, а серед цих ручних можуть бути і такі, яким дадуть завдання провокувати міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти для подальшої масштабної розправи з усіма кримськими татарами.

Чому, на ваш погляд, Росія дуже часто намагається не гасити конфлікти на колишньому пострадянському просторі, а навпаки? Вони в Абхазії, Осетії, в Вірменії, в Придністров’ї, Криму та на Донбасі. Якою буде їхня роль в Центральній Азії − теж питання.

− Ми завжди намагаємося пояснити дії кожної держави, виходячи із стратегічних інтересів цієї країни. Але логіка кремлівських керівників, мабуть, зовсім інша, а їх інтереси значно розходяться зі справжніми інтересами і вигодами Росії − як держави, так і його населення. З точки зору інтересів Росії, раціональної логіки в діях Путіна я не бачу. На зміну марксизму він взяв на озброєння крайній російський націоналізм, ідею «збирання російських земель» і відродження в тій чи іншій формі колишньої імперії. Це допомагає йому в зміцненні особистої влади, але веде країну до дуже великих і драматичних потрясінь, а можливо, і до її розпаду. Кремлівській пропаганді вдалося так зомбувати населення країни, що її більшість щиро радіє, коли Росія здійснює бандитські набіги на чужі країни і відхоплює частини їх територій, не розуміючи, чим це, в кінцевому рахунку, може обернутися для самої Росії. Це добре розуміють на Заході, і там начебто вже про всяк випадок готують спецзагони, які в разі загрозливих катаклізмів повинні взяти під контроль ядерні об’єкти, а також розробляють плани надання гуманітарної допомоги з метою мінімізації можливого потоку біженців.

Скільки кримських татар зараз в Узбекистані, і скільки може повернутися в Україну?

− Точних даних немає, але передбачається, що в Узбекистані ще залишається близько 70-ти тис. кримських татар, і приблизно стільки ж в інших частинах колишнього СРСР − в Киргизії, Таджикистані, Краснодарському краї РФ тощо. До окупації щорічно до Криму поверталися приблизно по 1,5 − 2 тис. осіб, але зараз і цей слабкий потік зупинився − їхати на окупований півострів у них немає бажання, та й влада практично не дає дозволів на в’їзд. А їхати в материкову частину України ми не закликаємо, оскільки є проблеми облаштування, забезпечення роботою тощо.