Депортація кримських татар 1944 року стала трагедією для десятків тисяч людей. Втрата батьківщини, звичного середовища існування, висока смертність в місцях висилки — все це поставило на грань повного вимирання невеликий за чисельністю народ.
Спроби виселити татар з Криму були й раніше. Відразу після захоплення Росією півострова в 1783 році уряд Катерини II вжив низку заходів зі зменшення чисельності корінних жителів Криму. Зокрема, проводилося насильницьке захоплення землі, з якої силою зганяли кримських татар. Крім цього, російські козаки забирали худобу, тим самим відбираючи у населення засоби до існування.
Особливо варто відзначити релігійну політику Російської імперії в Криму. До анексії півострова мусульманська громада мала в своєму розпорядженні понад 1600 мечетей. Завойовники, витісняючи кримських татар, захоплювали також і культові споруди. Частина з них була зруйнована, деякі використовувалися як православні церкви. Оскільки релігія в той період була основним маркером національної ідентичності кримських татар, то опинившись під національним і релігійним тиском, корінне населення почало масово емігрувати до Османської імперії.
Розуміючи, що заселити та освоїти Крим Росія не може, царський уряд дещо послабив тиск на кримських татар. До початку Кримської війни (1853–1856) кримські татари продовжували чисельно перевершувати всі інші етноси, що населяли півострів. Після висадки
Розгром російської армії породив в уряді Олександра ІІ бажання помститися «зрадникам», якими були призначені кримські татари. Нова хвиля утисків стала причиною чергового виселення мусульманського населення з Криму. У період з 1854 по 1862 роки Таврійську губернію покинули понад 192 тис. кримських татар, в результаті чого обезлюдніли 784 аули. Внаслідок еміграції корінного населення Крим зазнав величезних економічних втрат, особливо постраждало сільське господарство. «Стада верблюдів майже зникли; де колись ходило тридцять отар овець, там ходить одна; де були фонтани, там тепер порожні басейни; де була багатолюдне промислове село, — там пустир», — так описував наслідки колоніальної політики Росії на півострові Є. Марков.
Але і цього уряду Російської імперії здалося мало. У 1860 році
Про причини еміграції татар Тотлебен писав: «У 1856 році в Криму поширилася звістка про намір уряду виселяти татар з Криму у внутрішні губернії, слідом за цим в Мелітополі було засновано нову єпархію, і краєм поширилися чутки про перехрещення татар в християнську віру… Нарешті переселення ногайців з Кавказу, які проходили через Керченський півострів, а в Керчі і Феодосії сідали на кораблі, викликало у татар бажання піти за своїми одновірцями в Туреччину».
Тотлебен у своїй записці повністю спростував домисли про масовий перехід татар на бік противника під час військових дій в Криму. Він також зазначив, що «татари за своєю природою добрі, дуже чесні і завжди з досконалою покірністю підпорядковувалися всім вимогам і розпорядженням уряду». Граф рекомендував російському уряду «зупинити переселення татар», вважаючи за неможливе замінити їх переселенцями з внутрішніх губерній країни, оскільки останні нездатні займатися садівництвом і землеробством у такому специфічному регіоні, як Крим.
Згідно з Тотлебеном, до 1860 року три чверті кримських татар вже покинули батьківщину, і для запобігання економічній катастрофі необхідно припинити видачу татарам закордонних паспортів. «Якщо уряд мав причини побоюватися татарського населення в Криму в разі нової війни або вважати татар нездатними для розвитку успіхів землеробства, то наміри уряду нині вже справдилися виходом майже трьох чвертей усього населення і тим, що мала частина його, яка залишилася і займається переважно садівництвом, цілком корисна і навіть тяжко замінна», — зазначав російський сановник.
Російський уряд відмовився від ідеї повного виселення татар. Але він не прислухався і до думки Тотлебена щодо припинення видачі закордонних паспортів татарам. Третя хвиля еміграції кримських татар завершилася в 1862 році. Але слідом за нею (згідно з Г. Бекіровою) пішла четверта (1873–1877 рр.), п’ята (1892–1894 рр.) і шоста (1901–1904 рр.). Це призвело до того, що вже на початку ХХ століття кримські татари перетворилися на національну меншину на своїй історичній батьківщині.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
