Практично з самого початку релігійного відродження ми, мусульмани незалежної України, зіткнулися з досі незнайомою нам проблемою – внутрішнім розколом умми як на організаційному, так і на теологічним рівні. Якщо наші предки, що зберігали вірність Ісламу за часів Союзу майже підпільними методами, не знали розбіжностей на ґрунті віровчення, то нам, іще не окріпшим і не ставшим твердо на ноги, вже довелося зіткнутися з даною проблемою.
Неможливо бути «недомусульманином», «частково мусульманином», «наполовину мусульманином», «неправильним мусульманином» і т.д. Як мовиться в мудрому прислів\'ї: «Не можна бути трохи вагітною». Так і по відношенню до Ісламу – ти або мусульманин, або ні. І крапка! Але зараз ми зіткнулися з феноменом «особливих мусульман». Це ті, хто вважає істинно-віруючими мусульманами тільки себе і тих, хто входить до їх структури, розділяючи при цьому їх погляди. Всі інші для них – або «заблудлі», або взагалі «неправильні». На цьому справа не завершується, і деякі навіть дозволяють собі звинувачувати наших єдиновірців в куфрі (тобто невір’ї, відступі від Ісламу).
Стикаючись з цим, я згадую слова пророка Мухаммада (хай благословить його Аллах і вітає), які звучать немов вирок: «Якщо людина скаже своєму братові в Ісламі: «Невірний!» (кяфір) – це повернеться до одного з них (це означає, що один з них тепер дійсно є невірним (тобто немусульманином), і якщо він є таким, як про нього було сказано, означає що він заслуговує цього, інакше сказане повернеться до того, хто це сказав». (Аль-Бухарі і Муслім).
Зі сказаного пророком витікає, що при безпідставному звинуваченні віруючого у відступі від Ісламу, сам обвинувач виходить за рамки Ісламу.
Це дуже тяжке звинувачення і кидатися ним не можна. Причиною подібних звинувачень найчастіше є відмінність в розумінні віровчення. Саме ця проблема вносить найбільший розкол в ряди мусульман України. Іслам, покликаний бути єдиним монолітом з єдиним віровченням, закладеним ще за часів пророка на основі Корану і Сунни, зіткнувся з нехарактерною для нього проблемою. Залишається волати до елементарної людської совісті, богобоязливості та розуму наших мусульман – не вносити подальшого розколу в наші ряди. Не варто слідувати за тими, хто ділить нас на «своїх» «заблудлих». Сторонитися тих, хто абсолютизує свою позицію і не визнає решту мусульман. Іслам покликаний об\'єднати всіх в покірності Аллаху Всевишнього, так давайте ж повернемося до Корану і Сунни при виникненні розбіжностей, немає інших авторитетів у визначенні основ віровчення. Це шлях мусульман.
Саїд Ісмагілов