Перший історичний роман кандидата мистецтвознавства Олександри Шутко «Роксолана: міфи та реалії» привернув увагу читачів як в Україні, так і поза її межами. Адже авторка, вивчаючи закордонні документи, знайшла невідомі факти з життя українки, яка мала великий вплив на життя Османської імперії.
Як повідомляє Урядовий кур’єр, романом зацікавилися у Туреччині. А під час недавнього «Книжкового арсеналу» відбулася презентація нового доробку авторки про султану-українку Надію з Поділля «Хатідже Турхан», яка відіграла визначну роль у союзі козацтва з Османською імперією.
— Моє зацікавлення історією Османської імперії, яка тісно пов’язана з українським народом, виникло під час вивчення турецької мови, — розповідає Олександра Шутко. — Відсутність віз, акційні перельоти літаками турецьких авіаліній і доволі низькі ціни в готелях та ресторанах зробили мої мрії про дослідження в цій країні реальними. Адже лише у Стамбулі зосереджено стільки історичних пам’яток часів Візантії й Османської імперії!
Щоб удосконалити турецьку, Олександра купувала багато книжок, переважно історичних досліджень, пов’язаних з Роксоланою. Прочитавши таких з десяток, збагнула, що султана була зовсім не такою, як прийнято у нас вважати.
— Вона стала Хюррем-султан, тобто впливовою й заможною мусульманкою-туркенею. І, на жаль, нечасто згадувала про своє українське походження, — констатує авторка. — Адже після викрадення турками в Рогатині красуня, потрапивши в султанський палац, отримала не тільки кохання султана, а й неймовірне багатство. Її щоденне утримання становило 2 тис. акче, тобто майже $6 тис.
Окрім грошей, султан Сулейман дарував дружині землі, села і ферми в Єрусалимі, Єгипті, Мецці, Омані, Стамбулі, які давали чималий прибуток. Вочевидь, тоді Роксолана була найбагатшою жінкою Османської імперії, але не займалася накопичуванням статків, а більшу частину доходів віддавала на благодійність. Своє майно вона заповіла спеціальним благодійним фондам спадкування — вакфам.
Завдяки цьому в Стамбулі досі функціонує мечеть Роксолани, поряд з якою вона побудувала благодійний комплекс: кухню для бідних, лікарню, школи і фонтан, а також знаменитий хамам Хюррем-султан, що навпроти Св. Софії. Чимало благодійних споруд Роксолана звела у провінціях Османської імперії. Адже дбала про народ країни, якою правила.
Цікаво, що у XVII столітті в османському палаці мешкала ще одна султана-українка Надія, тобто Хатідже Турхан. Про це Олександра Шутко пише в новій однойменній книжці. Надію 12-річною викрали з Поділля кримські татари й доправили до гарему султана Ібрагіма І (роки правління 1640–1648). Вона народила йому первістка Мехмеда, який став наступним султаном. Він очолив походи проти польської шляхти на Поділля у 1672–1673 роках, успішно проведені разом з гетьманом Петром Дорошенком. Тоді до них приєдналася і Хатідже Турхан, яка відвідувала рідні землі. Поховали цю султану в найбільшому в Стамбулі мавзолеї. На Батьківщині про неї, на жаль, майже нічого не відомо, тому письменниця вирішила популяризувати її історію, написавши роман.
Нині Олександра працює над другим томом книги «Хатідже Турхан» про реґентування цієї султани за правління неповнолітнього сина Мехмеда ІV. Водночас готує до друку книжку «Листи Роксолани: любов та дипломатія» із перекладом її любовних послань до султана Сулеймана й кореспонденції до польського короля і перського шаха. Вивчає дослідниця і листування наступниць Роксолани — султан Нурбану, Сафіє, Кьосем та Хатідже Турхан, які відомі своєю активною політикою втручання в державні справи. Тому цей період в історії Османської імперії отримав назву «Жіночий султанат».
— Зібрати й вивчити їхню кореспонденцію до королев Британії й Франції, а також дожа Венеції мені допомогли європейські дослідники, зокрема італійський історик професор Марія ПіаПедані. Вона надіслала наукові статті авторів минулого століття, яких немає у відкритому доступі, — пригадує письменниця. — Як виявилося, для науковців цивілізованих країн вважається звичним ділитися джерелами та інформацією. А нещодавно мені знадобилася стаття польського дослідника Зигмунда Абрахамовича, яка була лише у бібліотеках Варшави і Кракова. Надіславши туди лист, я отримала відповідь: можемо надіслати цю інформацію, записану на диску.
Наскільки відомо, відкритість для українських бібліотек — швидше виняток, аніж правило. Утім, з легкої руки молодих співробітників Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України кандидатів історичних наук Дмитра Гордієнка і Світлани Потапенко вдалося оприлюднити статті в українських наукових збірниках. Тож Олександра Шутко радіє, що через книжки може поділитися цікавими дослідженнями з життя відомих українок. Адже вони — частина нашої історії.
