Порушення територіальної цілісності нашої держави внаслідок окупації та незаконної анексії Криму разом з військовими діями на сході України, підтримка Росією незаконних збройних формувань розглядається Україною як пряма загроза та головний зовнішній виклик національній безпеці, подолання якого — пріоритетне завдання її зовнішньої політики [1, 38]. У вирішенні цього питання українське керівництво та дипломатія віддають особливу роль справі консолідації зусиль світової спільноти в протидії анексії Криму в рамках ключових міжнародних безпекових організацій і форумів, через співпрацю з ключовими союзниками України, насамперед США, ЄС та НАТО, зміцнюючи таким чином міжнародний режим деокупації Кримського півострова. Як зазначав Президент України Петро Порошенко, «нам потрібно ефективно використовувати наявні міжнародно-правові механізми для перетворення окупованого півострова на непіднімний тягар для Москви» [2].
Україні від самого початку російської агресії вдалося обстояти інтереси в більшості інституцій ООН, зокрема в Генеральній Асамблеї [3, 412]. Період від весни 2014 року і й донині характеризується ухваленням кількох важливих резолюцій, що не тільки чітко фіксували повагу до територіальної цілісності України, засуджували анексію Криму, а й поглиблювали уявлення світової спільноти про сутність того, що сталося з Кримом, і визначалась адекватна оцінка загарбницьким діям Росії як окупанта. Так уже 27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію A/RES/68/262, що підтвердила суверенітет та територіальну цілісність України в її міжнародно-визнаних кордонах та автоматично визнала незаконними будь-які зміни статусу Автономної Республіки Крим і міста Севастополя на основі результатів так званого «загальнокримського» референдуму 14 березня 2014 року, бо він не має законної сили [4].
За два тижні перед ухваленням резолюції на засіданні Ради Безпеки ООН був представлений проект резолюції щодо Криму. Проект визначав, що Рада Безпеки «підтверджує додержання суверенітету, незалежності, єдності й територіальній цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів», і що Україна не санкціонувала референдум про статус Криму, отже «цей референдум не може мати юридичної сили й не може слугувати основою для будь-якої зміни статусу Криму»; закликає держави, міжнародні організації та спеціалізовані заклади утриматися від будь-яких дій чи контактів, що прямо чи опосередковано визнають такі зміни [5]. За резолюцію проголосували 13 членів Ради Безпеки, Китай утримався, а Росія наклала на документ вето. Після цього українські та західні дипломати заявили про можливість голосування з кримського питання в Генеральній Асамблеї. Відповідний проект резолюції підготовлено 24 березня. Авторами документу були делегації Німеччини, Канади, Коста-Ріки, Литви, Польщі й України. Під час голосування 27 березня зі 193 країн-членів ООН 100 країн висловилися «за», 11 — «проти», 58 країн утримались і 24 не голосували [6].
Зазначимо, що резолюції Генеральної Асамблеєю ООН не є юридично обов‘язковими для держав і мають рекомендаційний характер, але заклик, що міститься в резолюції щодо невизнання зміни статусу Криму був здебільшого підтриманий на міжнародному рівні. До січня 2015 року зміну статусу Криму визнали лише кілька країн: Нікарагуа, Сирія, Афганістан і Венесуела.
Новим кроком на шляху розуміння сутності політики Росії щодо Криму стало ухвалення 15 листопада 2016 року резолюції щодо ситуації з правами людини в Криму. Спочатку проект резолюції ухвалив третій комітет Генасамблеї ООН, а згодом, у грудні 2016 року, документ ухвалили на сесії Генасамблеї. Головною особливістю документу стало те, що в ньому ООН, а отже й світова спільнота, визнала Росію за країну-окупанта, а зміни в статусі Криму назвала анексією. У тексті резолюції йдеться про засудження окупації Росією частини території України — Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, підтверджується невизнання анексії [7]. Резолюція містить детальну характеристику порушень і зловживань, що чинить нинішня окупаційна влада в Криму: позасудових убивств, викрадень, залякувань, довільних затримань, тортур і жорстокого поводження з в’язнями, порушення свободи висловлення думок, релігійної свободи тощо. Особливе занепокоєння резолюція висловлює щодо рішення Верховним Судом Російської Федерації від 29 вересня 2016 року про те, що Меджліс кримськотатарського народу — «екстремістська організація», та про заборону його діяльності [8].
19 грудня 2017 року Генеральна Асамблея ООН проголосувала за новий проект резолюції щодо прав людини в Криму. Це третя резолюція ООН щодо Криму, починаючи від березня 2014 року. Характерно, що в кожному новому документі поглиблюється усвідомлення світовою спільнотою незакінченості анексії Криму Росією, з’являються нові, чіткіші позиції щодо головних завдань світової громадськості в боротьбі за повернення Криму Україні. Найголовніше — те, що в новій резолюції ситуація визнана за міжнародний збройний конфлікт, що триває — саме цього не було в попередньому документі. На практиці це буде означати, що ті жителі Криму, що стали жертвами окупації, зможуть сподіватися на ширший інструментарій міжнародно-правових механізмів захисту [9]. У заяві МЗС України щодо ухвалення резолюції ГА ООН «Стан з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» 19 грудня 2017 року зазначено, що «широка підтримка нашої позиції в питанні Криму свідчить, що міжнародна спільнота надіслало чіткий сигнал російській окупаційній владі — питання Криму не закрито <…> Наступним кроком, — сказано в заяві, — має стати деокупація півострова. Основа сьогодні вже закладена» [10].
Рішення Генеральної Асамблеї, інших підрозділів і структур ООН стали могутнім поштовхом у посиленні протидії анексії Криму з боку інших провідних міжнародних інституцій.
Активно відгукнулася на події в Криму Рада Європи. Її Парламентська Асамблея оперативно відреагувала на початок російської агресії. Уже 7 березня 2014 року Постійний комітет ПАРЕ висловив повну підтримку територіальній цілісності України та засудив дії Кремля. У заяві наголошувалося, що дії російських військ у Криму та потенційна загроза їхнього поширення на інші українські території — це пряме порушення принципів міжнародного права, закріплених у Статуті ООН та Гельсінських угодах [11, 14].
Знаковою стала й ухвалена ПАРЕ Резолюція «Останні події в Україні: загрози функціонуванню демократичних інституцій» №1988 від 9 квітня 2014 року. Асамблея рішуче засудила дозвіл Ради Федерації РФ на застосування військової сили в Україні, російську військову агресію та подальшу анексію Криму як явні порушення міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Гельсінських угод, Статуту ОБСЕ та основних принципів Ради Європи.
ПАРЕ зазначила, що жоден із аргументів, використаних Російською Федерацією, щоб виправдати свої дії, не ґрунтуються на фактах і доказах. Не було встановлено ні ультраправого контролю над центральним урядом у Києві, ні безпосередньої загрози для прав російської етнічної меншини в Україні, зокрема в Криму. З огляду на те, що ні сепаратизм, ні ідея входження до складу Російської Федерації не були поширені й не мали широкої підтримки серед населення Криму перед російською військовою інтервенцією, асамблея визнала, що прагнення до відокремлення та інтеграції до складу Росії було спровоковане, підбурюване владою Росії під прикриттям військової інтервенції. У Резолюції ПАРЕ зазначено, що так званий референдум у Криму 16 березня 2014 року — неконституційний, згідно з конституціями Криму та України, а повідомлення про явку та його результати — неправдоподібні. Результати референдуму й незаконна анексія Криму Російською Федерацією не мають юридичної сили й не визнаються Радою Європи. Вважаючи на денонсацію Росією угод з Україною 1997 року про розміщення Чорноморського флоту в Криму, Асамблея закликала Росію вивести свої війська з півострова [12, 211].
Водночас у рамках ПАРЕ Україна та її союзники мусили давати відсіч тим проросійським силам і політикам, що намагалися проводити лінію на фактичне примирення з російською анексією Криму. Так, 10 жовтня 2017 року президент Чехії Земан під час свого виступу назвав анексію Криму «завершеною справою» та запропонував Україні домовитися з Росією про компенсацію. «Рішуче відкидаю твердження тих, хто каже про Крим як про „завершену справу“. Трибуна ПАРЕ була створена не для закликів торгуватися територіями за гроші, нафту чи газ. Ця трибуна була створена для захисту наших основ, наших цінностей і наших принципів… Така необхідність настала сьогодні», — заявив у відповідь президент України Петро Порошенко під час виступу на засіданні ПАРЕ в Страсбурзі 11 жовтня [13].
Чітку позицію щодо анексії Криму та російської агресії проти України зайняв Європейський Союз. Уже 1 березня 2014 року Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки Кетрін Ештон засудила рішення Кремля застосовувати військову силу на території України, назвавши його «необґрунтованою ескалацією напруженості». Її наступниця Федеріка Могеріні попри деякі вагання так само дотримувалася цієї лінії [14, 413].
Позиція держав ЄС на рівні актів Євросоюзу була висловлена в Резолюції Європарламенту щодо тиску Росії на країни «Східного партнерства» та, зокрема, дестабілізації Східної України від 16 квітня 2014 року. У резолюції підкреслюються незаконність і нелегітимність референдуму, організованого 16 березня 2014 року в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, проведеного під контролем російських військ попри міжнародне засудження, а також те, що російська влада й законодавці визнали анексію Криму всупереч міжнародному праву. Європарламент рішуче підтвердив свою підтримку суверенітету, територіальної цілісності та політичній незалежності України [15]. 11 серпня 2014 року Євросоюз запровадив торгівельні санкції щодо товарів, виготовлених у Криму та Севастополі через незаконну анексію Криму та Севастополя [16]. Також запроваджені заборони на здійснення інвестиційної діяльності європейцям і європейській компаніям у ЄС, на купівлю нерухомості, підприємств у Криму, на фінансування кримських компаній, надання туристичних послуг у Криму чи Севастополі тощо. Щоразу, коли Росія під час різних форумів, зокрема зустрічей у рамках ООН, ОБСЕ, Ради Європи, СОТ, посилається на Крим і Севастополь як частину Російської Федерації, ЄС робить заяви у відповідь, щоб нагадати світові, що Євросоюз не визнає незаконної анексії цих територій [17]. 21 червня 2018 року Євросоюз укотре продовжив дію санкцій як частини відповіді Брюсселя на агресію Москви та незаконну анексію Криму й Севастополя [18].
Протягом усього часу перебування на посаді очільника зовнішньої політики й політики безпеки Євросоюзу Федеріка Могеріні висловлювала неприйняття незаконної анексії Криму, не раз відкрито висловлювала свою позицію. Так, під час свого першого офіційного візиту до Москви у квітні 2017 року, по двох роках серйозного ускладнення відносин Євросоюзу з Росією, вона заявила, що Євросоюз хоче кращих відносин, але не може вдавати, нібито Москва не здійснила анексію Криму [19]. Однією з найкритичніших до політики Росії в Криму стала заява Могеріні з нагоди четвертої річниці окупації Криму, в якій вона засудила порушення Росією міжнародного права та висловила тверду підтримку територіальній цілісності України. У заяві зазначалося, що по чотирьох роках окупації півострова ситуація з правами людини погіршилась. Особливе занепокоєння викликає порушення прав кримських татар, що великою мірою потерпають через переслідування їхніх лідерів і членів їхньої громади, закриття кримськотатарських медіа та заборони Меджлісу [20].
Того ж дня, 16 березня 2018 року, вісім міністрів закордонних справ європейських країн — Данії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Швеції та України — виступили зі спільною заявою, різко засудивши анексію Криму, що триває, та підкреслили: «Те, що сталося з Кримом, — не справа самої України. Це стосується всіх нас — ось чому ми ніколи не забудемо й не відмовимося» [21].
Велике значення для мобілізації всього потенціалу Євросоюзу з протидії російській агресії проти України та анексії Криму мали рішення саміту ЄС-Україна, що відбувся в Брюсселі 9 липня 2018 року. У спільній заяві саміту, підписаній президентом Європейської Комісії Юнкером та президентом України Порошенком викладена розгорнута позиція Євросоюзу щодо анексії Криму: «Ми підтверджуємо наше чітке засудження безумовного порушення суверенітету та територіальної цілісності України актом агресії збройних сил Росії, починаючи від лютого 2014 року. Ми продовжуємо засуджувати незаконну анексію Криму та Севастополя з боку Російської Федерації; засуджуємо проведення російських виборів на незаконно анексованому півострові та погіршення ситуації з правами людини на цій території. Ми також засуджуємо побудову мосту через Керченську протоку без згоди України, а також подальшу мілітаризацію півострова та Чорного і Азовського морів. Ми рішуче налаштовані повною мірою дотримуватися своєї політики невизнання, зокрема за допомогою накладання обмежувальних заходів.».
Також у Заяві була висловлена вимога негайно звільнити всіх незаконно ув’язнених і репресованих українських громадян у Криму та Росії, зокрема кримськотатарських активістів О. Сенцова, В. Балуха, О. Кольченка, С. Клиха, О. Шумкова та Р. Сущенка [23, 3].
Президент Євросоюзу Д. Туск, підбиваючи підсумки останнього саміту ЄС-Україна, зазначив, що ЄС і далі безумовно підтримує територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України: «Наше невизнання незаконної анексії Криму та Севастополю лишається твердим, і наш список заборон продовжений після проведення виборів російського президента в Криму та будівництва Керченського мосту без згоди України» [23].
Таким чином у документах 20 саміту ЄС-Україна сформульована найрозгорнутіша та систематизована позиція Євросоюзу щодо незаконної анексії Криму в контексті нинішніх реалій.
Активну роботу з мобілізації світової спільноти в боротьбі проти анексії Криму Україна здійснює з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), що так само твердо стоїть на боці України. Так, уже 2 березня 2014 року Північноатлантична рада засудила дії Росії в Криму, назвавши їх порушенням міжнародних правових норм, зокрема Будапештського меморандуму та українсько-російського Договору про дружбу та співпрацю 1997 року. Протягом 2014‒2018 рр. НАТО неухильно поглиблювало застосування дипломатичних та інших інструментів проти анексії Криму [24, 412‒413]. «НАТО ніколи не визнає незаконної анексії Кримського півострова Російською Федерацією», — відзначив Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у виступі на зустрічі Комісії НАТО-Україна у Києві 10 липня 2017 року [25]. На останньому саміті НАТО в Брюсселі 8‒11 липня 2018 року була опрацьована розгорнута позиція Північноатлантичного Альянсу щодо анексії Криму з урахуванням набутого досвіду та висновків після лютого 2014 року. Основні положення цієї позиції зводяться до кількох пунктів.
У декларації саміту визначено, що євроатлантичне безпекове середовище стало менш стабільне та прогнозоване внаслідок незаконної анексії Криму та дестабілізації Східної України [26].
Підкреслюється незмінність рішучої підтримки територіальної цілісності й суверенітету України в її міжнародно визначених кордонах [27].
Зазначається, що російська мілітаризація Криму створює подальшу загрозу незалежності України та руйнує стабільність ширшого регіону [28].
Декларація рішуче засуджує порушення прав людини та дискримінаційну практику російської влади в Криму щодо різних етнічних, політичних, релігійних груп і вимагає негайно звільнити всіх в’язнів і репресованих громадян України як у Криму, так і в Росії [29].
Для зміцнення національної безпеки України, зокрема в справі мобілізації протидії світової спільноти анексії Криму та повернення окупованих територій Східної України, вирішальне значення має сьогодні позиція Сполучених Штатів Америки як найважливішого та найвпливовішого союзника України. Попри сподівання Кремля, що прихід до Білого дому президента Дональда Трампа сприятиме тому, що світ, фактично, заплющить очі на агресію Росії та анексію Криму, позиція США не тільки не змінилась, а й стала хребтом, що навколо нього будується вся система організації опору головних міжнародних безпекових структур і окремих країн анексії Криму. Зустріч президента США з президентом Росії в Гельсінкі 16 липня 2018 року викликала досить серйозні побоювання, що нечітка позиція Трампа негативно вплине на подальше вдосконалення механізму спільних дій світової спільноти. На брифінгу в Києві 19 липня 2018 року голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров висловив своє розчарування поведінкою Дональда Трампа на цій зустрічі. Чубаров повідомив, що нині готується проект резолюції Генеральної Асамблеї ООН у контексті актуалізації кримської тематики в міжнародних документах. «Треба перейти на якісно новий рівень, щоб резолюції спрацювали вже конкретно на ситуацію в Криму. Поки ми не знайшли такого механізму, не пройшли цей рівень, тому певною мірою роздратовані результатами останньої зустрічі Трампа з Путіним», — відзначив голова Меджлісу [30]. Однак рішуча позиція Конгресу та Сенату США, впливових республіканських конгресменів, американських спецслужб кінець кінцем призвела до появи такого вкрай важливого документу як «Кримська декларація» — 25 липня 2018 року її оголосив Державний секретар США Помпео. У документі сказано: «Вдершись в Україну 2014 року, спробувавши анексувати Крим, Росія намагається підірвати фундаментальний міжнародний принцип, що його поділяють демократичні держави, та згідно з яким жодна країна не може змінити кордони іншої силоміць. Держави світу, зокрема й Росія, погодилися з цим принципом у Статуті ООН, узявши на себе зобов’язання утримуватися від погроз силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави. Це — основний принцип, стверджений у Гельсінських угодах», — зазначив він [31]. Така безкомпромісна оцінка російської агресії проти України та анексії Криму крізь призму принципових позицій Гельсінських угод дозволяє зробити висновки, що США разом з усією світовою спільнотою будуть і надалі наголошувати на принципах і дусі Гельсінських угод 1975 року. Далі в документі висловлена головна думка, що розкриває сутність довгострокової стратегії США щодо анексії Криму, виходячи з так званого «балтійського прецеденту» в історії американської дипломатії:
«Як ми це робили в Декларації Веллса 1940 року, Сполучені Штати знову підтверджують свою політику щодо відмови визнавати претензії на суверенітет над територією, захопленою силою, з порушенням міжнародного права. У згоді з союзниками, партнерами й міжнародною спільнотою США відкидають спробу Росії захопити Крим» [32].
Тобто в зазначеній декларації є пряме посилання на інший історичний документ — Декларацію Державного секретаря США Веллса 1940 року, що не визнала окупації трьох балтійських країн Радянським Союзом. Доктрина Веллса не змінила долі країн Балтії, ще протягом 50 років вони лишалися в складі СРСР. Пряме посилання в тексті «Кримської декларації» на Декларацію Веллса дозволяє зрозуміти, що США розраховують на досить довгий історичний період перебування Криму в складі Російської Федерації за аналогією долі країн Балтії — доки докорінно не зміниться ситуація в самій Росії або навколо неї.
Високо оцінив «Кримську декларацію» президент України Порошенко: «Вітаю історичну заяву Вашингтону про невизнання спроби анексії українського Криму російським агресором. Достойна відповідь гібридним провокаціям Кремля після Гельсінкі. Щиро вдячний Адміністрації Президента Дональда Трампа за безкомпромісну позицію щодо підтримки територіальної цілісності України в міжнародно визнаних кордонах» [33].
Важливо, що «Кримську декларацію» буквально тут же підтримали провідні європейські країни та інституції: Швеція, Латвія, Чехія. Норвегія, Велика Британія, Німеччина, Польща, Італія та Євросоюз. В оприлюдненій декларації МЗС Польщі наголошується, що в порозумінні з союзниками та партнерами Польща «не визнає нелегальної анексії Криму Росією та зобов’язується дотримуватися цієї позиції до моменту відновлення територіальної цілісності України» [34]. Буквально наступного дня після оприлюднення «Кримської декларації» Комітет Сенату США з міжнародних відносин ухвалив двопартійну резолюцію, що засудила незаконну окупацію Криму Росією. Резолюція закликає уряд США спільно з ЄС і НАТО, міжнародною спільнотою зробити пріоритетним зусилля з недопущення подальшої консолідації незаконної окупаційної влади в Криму. Документ вітає санкції США, накладені на Росію через Крим, і закликає уряд Америки заохочувати нові санкції з боку Європейського Союзу. Законодавці також закликали уряд США «оголосити державною політикою довічне невизнання нелегальної анексії Криму Російською Федерацією, подібно до того, як 1940 року в Декларації Веллса США відмовилися визнавати анексію країн Балтії Радянським Союзом» [34].
Таким чином від початку анексії Криму до сьогодні українській дипломатії вдалось в основному забезпечити координацію основних міжнародних організацій, передусім США спільно з ЄС і НАТО в протидії анексії Криму. США стали центральною ланкою такого міжнародного союзу.
Досягнуто принципових результатів. По-перше, в найважливіших документах США, Євросоюзу та НАТО не допущено фіксування анексії Криму як доконаного факту. Зафіксовано терміни «спроба анексії», «намагання анексії», що підкреслює: питання не вирішене, не закрите, анексія не завершена, а не просто не визнана. Це дозволяє значно посилити зусилля міжнародної спільноти проти анексії Криму, вивести їх на якісно новий рівень.
По-друге, останній документ США, а саме «Кримська декларація», що її фактично одностайно підтримали Євросоюз і НАТО, дозволяє цим структурам, так само як і Сполученим Штатам, оголосити державною або міждержавною в форматі ЄС і НАТО політику довічного невизнання нелегальної анексії Криму — на кшталт відомої Декларації Веллса 1940 року.
Зазначені здобутки дозволяють створити ефективний формат міжнародно-правового механізму для неухильного посилення тиску на російську владу, щоб змусити її повернути Крим Україні.
Однак маємо визнати, що поки Україна не повною мірою використовує наявний потенціал деяких напрямків співпраці з міжнародною спільнотою. Треба створити ефективний механізм постійної співпраці проти агресивних дій Росії в трикутнику Україна-Москва-Грузія, тобто тих пострадянських країн, що зазнали територіальних утрат від ворожих дій Російської Федерації. Доцільно також активізувати діяльність України в Організації за демократію та економічний розвиток — ГУАМ, щоб задіяти її голос і можливості в протидії анексії Криму.
Незважаючи на певні кроки, зроблені в напрямку мобілізації світової ісламської спільноти, Україна ще не досягла приєднання на правах спостерігача до Організації ісламська співпраця, щоб повніше використати її потенціал у боротьбі за повернення Криму та захист прав кримськотатарського народу.
Негативно позначається на мобілізації міжнародної спільноти й відсутність офіційної ретельно виробленої державної стратегії повернення Криму. Напевно, таке повернення — довгостроковий процес, і потрібна повсякденна робота над цим завданням, зокрема на міжнародному рівні, з головними союзниками та партнерами України.
В’ячеслав Швед, канд. іст. наук,
завідувач відділу історії Азії та Африки ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»
Джерела та література
1.Аналітична доповідь до Щорічного послання Президента України до Верховної Ради України «про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2017 році». — К.: НІСД. 2017. — 928 с.
2.Україна має зміцнювати міжнародний режим деокупації Криму. Президент України Петро Порошенко закликав міжнародну спільноту зробити Крим непіднімним для Росії. 02. 07. 2018 URL: https://ua.interfax.com.ua/news/political/515220.html
3.Світова гібридна війна: український фронт: монографія / за ред. В. П. Горбуліна. — К.: НІСД, 2017. — 496 с.
4.Резолюция ГА ООН 68/262 о территориальной целостности Украины. 27 марта 2014 г. URL: http://www.un.org/en/ga/search/view_doc.asp?symbol=A/RES/68/262&Lang=R
5.Проект резолюции СБ ООН о крымском референдуме/документS/2014/189/ 15. 03. 2014 URL: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=S/2014/189
6.General Assembly Adopts Resolution Calling upon States Not to Recognize Changes in Status of Crimea Region. General Assembly Plenary. 27 March 2014. URL: https://www.un.org/press/en/2014/ga11493.doc.htm
7.Ibid.
8.ООН признала Россию страной-оккупантом. Полный текст резолюции. 15 ноября 2017 г. URL: https://gordonua.com/news/crimea/oon-priznala-rossiyu-stranoy-okkupantom...
9.Печончик Т. Новая резолюция ООН по Крыму: 10 изменений, важных для Украины. 19 декабря 2017. URL: https://www.eurointegration.com.ua/rus/articles/2017/12/19/7075262/
10.Заява МЗС України щодо ухвалення резолюції ГА ООН «Стан з правами людини у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)» 19 грудня 2017 р. URL: https://mfa.gov.ua/ua/press-center/news/62006-zajava-mzs-ukrajini-shhodo...
11.Світова гібридна війна: український фронт.
12.Задорожний О. В. Анексія Криму – міжнародний злочин. Монографія Укр. асоц. міжнар. прав, Ун-т міжнар. відносин, Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка — Київ: К. І. С. 2015. — 576 с.
13.Порошенко відкидає твердження про Крим як про «завершену справу». 11 жовтня 2017 р. URL: https://ukrainian.voanews.com/a/poroshenko-krym-zeman/4065782.html
14.Світова гібридна війна: український фронт
15.European Parliament resolution on Russian pressure on Eastern Partnership countries and in particular destabilisation of eastern Ukraine (2014/2699(RSP)) 14. 04. 2014 URL: https://mfa.gov.ua/en/news-feeds/foreign-offices-news/21744-rezolyucija-...
16.European Union Sanctions in Respect of Crimea and Sevastopol 11. 08. 2014 URL: http://www.nepia.com/news/circulars/european-union-sanctions-in-respect-...(1)/
17.Незаконна анексія Автономної Республіки Крим і міста Севастополь. Інформаційна довідка. Брюссель, 12/12/2017 URL: https://eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-homepage_uk/37472/%20Незаконна%20анексія%20Автономної%20Республіки%20Крим%20і%20міста%20Севастополь:%20Інформаційна%20довідка
18.EU extends sanctions on Russia over Crimea annexation, June 21, 2018. URL: https://www.politico.eu/article/crimea-russia-eu-extends-sanctions-over-...
19.Хотин Р. Могеріні у Москві: ЄС і Росія погодились не погоджуватися у питанні України. 24 квітня 2017 р. Радіо Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/28449448.html
20.By International Law, Crimea is Ukraine. 16. 03. 2018. URL: https://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/41530/international-law-crime...
21.Four years on – but we will not forget illegally-occupied Crimea. Brussels, 16 March 2018. URL: https://euobserver.com/opinion/141353
22.Joint statement following the 20th EU-Ukraine Summit Brussels, 9 July 2018 URL: https://www.consilium.europa.eu/media/36086/joint-statement-eu-ua-summit...
23.Remarks by President Donald Tusk after the EU-Ukraine summit. 09. 07. 2018 URL: http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2018/07/09/remark...
24.Світова гібридна війна: український фронт.
25.NATO on Ukraine’s side, never to recognize Crimea annexation – Stoltenberg. 10 July 2017. URL: https://www.unian.info/politics/2020199-nato-on-ukraines-side-never-to-r...
26.Brussels Summit Declaration, 11 Jul. 2018 URL: https://www.nato.int/cps/en/natohq/events_156556.htm
27.Ibid.
28.Chairman’s statement on NATO-Ukraine following the meeting of the North Atlantic Council with Georgia and Ukraine at the Brussels Summit, 12 Jul. 2018. URL: https://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_156623.htm?selectedLoc...
29.Ibid.
30.Результаты встречи Трампа с Путиным в разрезе крымской тематики вызывают раздражение – Чубаров. 19. 07. 2018. URL: https://interfax.com.ua/news/political/519341.html
31.Crimea Declaration Press Statement Michael R. Pompeo, Secretary of State, Washington, DC July 25, 2018 URL: https://www.state.gov/secretary/remarks/2018/07/284508.htm
32.Ibid.
33.Порошенко подякував США за «Кримську декларацію» та невизнання спроби Кремля анексувати український Крим. 26. 07. 2018. URL: https://ua.interfax.com.ua/news/political/520810.html
34.Declaration on non-recognition of Crimea annexation. 25 July 2018 URL: https://www.msz.gov.pl/en/news/declaration_on_non_recognition
35.У Сенаті закликали США, ЄС та НАТО не допустити консолідації окупаційної влади у Криму. 26 липня 2018 URL: https://ukrainian.voanews.com/a/senat-rezoluziya-krym/4501233.html
