Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраід» і кримське інформаційне агентство QHA продовжують публікацію серії матеріалів на тему «Іслам сьогодні». Про те, як віра в Аллаха допомагає мусульманам гідно проходити життєві випробування читайте в інтерв'ю з активістом кримськотатарського руху Сейтумером Мустафаєвим.
Кожному з нас Аллaх дав великий дар: здоров'я, пам'ять, логіку, зір, слух... Кожному з нас Аллaх дав місце під сонцем. Кожному з нас Аллaх дав відкрите небо, здатність дихати, здатність ходити по землі. Але найголовніше, що Аллaх дав нам, - це здатність вірити.
Безумовно, віра не лише дається нам, але вона перевіряється і загартовується. Віра перевіряється часом і жертвами, вона переплавляється і зміцнюється. Випробовуючи нашу віру, Аллaх проводить свій іспит для нас, і життя людські яскраве тому підтверждення.
Пройшовши нелегкий життєвий шлях, Сейтумер Мустафаєв не лише не втратив віру в Аллаха, його віра ще більше зміцніла. Безтурботне і радісне дитинство Сейтумер-ага у 1944 році затьмарилося трагічною подією - його, як і сотні тисяч кримських татар сталінський режим позбавив можливості рости і жити у рідному Криму, насолоджуватися красотами і дарами рідного краю. 6-річним він разом з родиною був виселений із Криму. Звиклий до величі Бахчисарая, хлопчик попадає у віддалені степи Узбекистану. І на цьому біди не закінчилися, після довгих намагань матері забезпечити своїх дітей дахом і домашнім теплом, вона змушена була залишити їх у дитбудинку у Самарканді. «Я був позбавлений дитинства безповоротно», - згадує вже зараз зі сльозами на очах 72-літній Сейтумер-ага.
Убогість і безнадійність змусили кримськотатарського хлопчика у 12 років піти працювати на цегельний завод, потім на суперфосфатний завод, де він проробив усього рік. Спроба ж зустрічі з матір'ю у часи комендантського режиму спецпоселень, в умовах якого кожний житель повинен був щомісяця відзначатися у коменданта і не міг без його дозволу віддалятися на відстань більше 7 км, ледве не обернулася для Сейтумера 20 роками позбавлення волі. Хлопчик, пішовши із заводу, два роки змушений був скитаться, а через два роки його забрали в армію...
- Сейтумер-ага, відомо, що Ви є активістом кримськотатарського національного руху. Скажіть, як Ви стали на шлях здійснення національної ідеї?- Мої пріоритети визначилися вже у 1955 році, коли мене забрали в армію. Я проходив службу у Південно-Осетинській частині, і одного разу мене викликав воєнрук, який заявив наступне: «Якби я був на місці Сталіна, я б вас (кримських татар - ред.) усіх зібрав на баржі і потопив би». Ці слова зіграли провідну роль у визначенні моєї подальшої діяльності.
Після повернення з армії у Самарканд я зрозумів, що треба вступити у національний рух. Тоді у наші обов'язки входили збір підписів і грошей, які допомогли б нам повернутися на Батьківщину. Робота велася на ділянках, закріплених за кожним активістом. Щомісяця ми здавали звіти, про те, яка робота проведена, що зроблено, які наші плани. Ми бачили, як наш народ ставиться до повернення.
А у 1962 році почалося масове повернення кримських татар на свою батьківщину, у Крим. Тоді і я рвонув у Крим із двома малолітніми дітьми. Було дуже важко: нас із дітьми виганяли з готелів, працевлаштуватися було неможливо, навіть затримували і відвозили у відділення на допити. Там же у Криму активісти вирішили провести 18 травня 1968 року у Москві і на Батьківщині одночасні демонстрації. Однак незабаром мені з родиною довелося покинути Крим, і до 1974 року я проживав у Краснодарському краї. А вже після остаточного переїзду у Крим я з родиною влаштувався у с. Учь-Козь Карасубазарського (Білогірського) району. Хочу сказати, що всі ці роки наш народ відчував величезний тиск, але ми вижили.
– Сейтумер-ага, Ви пройшли досить складний життєвий шлях. У своїх діях Ви керувалися, насамперед, національною ідеєю. Скажіть, чи підтримувався Ваш патріотичний дух релігійною ідеєю?
- Все, що робилося нами (активістами національного кримськотатарського руху), завжди робилося з ім'ям Аллаха на вустах. Адже до депортації ми, кримські татари, були особливо духовно розвиненими, ми були чистими. Навіть у день, коли наш народ виселяли з рідного Криму, наші старі і жінки кидалися у дім і брали з собою у дорогу не гроші, як робиться це сьогодні, а найцінніше, що може бути у кожного мусульманина - Коран.Так і моя мати вчинила. Зараз цій священній книзі, що залишилася мені від неї, уже більше 100 років.
От зараз особливо часто говорять: демократія-демократія. Ми мусульмани повинні запам'ятати, що у нас, у мусульман, немає такого поняття. Ми живемо з ім'ям Аллaха, ми повинні дотримуватися того, що Він говорить.
- Яку роль у Вашому житті зіграв іслам?
- Іслам у моєму житті зіграв важливу роль уже тому, що я - мусульманин, - з гордістю заявив Сейтумер-ага. - У молодості у релігійних обрядах я брав участь досить посередньо. Напевно тому, що був відірваний від Батьківщини, не міг насолоджуватися духовними силами рідного краю. А коли повернувся у Крим, я став вважати себе справжнім мусульманином.
- По вашому, як сьогодні проходить процес релігійного відродження кримських татар?- Сьогодні ситуація з релігійною самосвідомістю кримських татар кардинально змінилася. Якщо у довоєнні, додепортаційні роки ми були релігійно грамотними, то зараз нас залучають до релігії такі релігійні організації, як «Ар-Раід», Фонд «Діанет» та ін. Може, це й підживлення для кримських татар, адже сьогодні наш народ відроджується у духовному, релігійному плані, але в недостатньо повному обсязі. Найчастіше, люди, відкладаючи на другий план духовність, прагнуть до грошової наживи. Ми забуваємо, хто ми такі, де ми живемо. Але у той же час, я не вважаю, що наш народ остаточно відійде від релігії.
Щоб виправити ситуацію, ми, кримські татари-мусульмани, повинні збиратися навколо мечетей, там здобувати освіту, спілкуватися, підтримувати один одного, адже тільки у мусульман є така велика і всеохоплююча книга, як Коран. Необхідно більше уваги приділяти релігійному вихованню кримськотатарської молоді. Я вважаю, що нам потрібно розвивати свою духовність. Старим у громаді треба працювати з молоддю, наставляти на істинний шлях, молодим прислухатися до старих, переймати їхній життєвий досвід.
Так, потрібно прагнути створювати матеріальні блага навколо себе, але, у той же час, не треба забувати, що ми - мусульмани, які під час і після їжі повинні читати дуа (молитву), робити намаз, тримати Ораза, дотримуватися шаріату, надавати фінансову допомогу споруджуваним і наявним мечетям, а не розтрачуватися на те, що їх знищує. Аллах врахує нашу відданість. Загалом, ми повинні бути мусульманами не лише на словах, а й на ділі. Ось мені уже 71 рік, а й досі сам усе вирощую і подовгу працюю у городі. Я впевнений, у цьому мені допомагає Аллaх.
- Сейтумер-ага, звертаючись до мусульман Криму, щоб Ви їм хотіли побажати?- Аллах нам дав цей чудесний край. Це він надихнув нас на повернення на Батьківщину і допоміг здійснити його. Ми, мусульмани Криму, уже тому повинні дякувати Йому і не забувати про його милосердя. Давайте жити за законами ісламу.
Ми бачимо, що незважаючи ні на які життєві перипетії Сейтумер Мустафаєв зміг повернутися додому, у рідний Крим, виростити двох дітей і п'ятьох онуків, дати їм гідну освіту і професію. І в найскладніших ситуаціях йому допомагала щира віра у Всевишнього, відчуття того, що іспит, який випав на долю, треба пройти гідно.
За матеріалами QHA
Посилання на тему:
