Під час своїх подорожей Евлія Челебі побував на Кавказі, у Грузії та Вірменії. Цей регіон у середині XVII ст. був поділений між Османською імперією та сефевідським Іраном (Сефевіди — шиїтська династія тюркського походження. — Авт.). Грузія, що складалася з багатьох ворожих князівств, мала вкрай строкатий національний і релігійний склад.
Перебуваючи в різних областях Грузії, Челебі неодмінно зазначає, які народи населяють певний регіон, але тільки в тому разі, як ідеться про християн. Якщо у князівстві переважала людність, що визнавала іслам, то всіх жителів він називав «мусульманами», не розрізняючи їх за національною ознакою.
У період подорожей Челебі Західна Грузія, а саме регіон понад Чорним морем, була у складі Османської імперії. Султанський уряд створив на цій території два вілаєти: Чилдирський та Гюрджистанський. Чилдирський вілаєт мав традиційну для імперії структуру: санджаки, зіамети й тимари. Цими адміністративними одиницями звичайно керували урядовці, призначені зі Стамбула.
Зовсім не так — у Гюрджистанському вілаєті. Це була своєрідна держава в державі. Вілаєтом керували грузинські князі та царики, що їх Челебі прямо називає гяурами; деякі з них лише формально визнавали владу султана. Грузини мали обов’язок платити данину, але робили це дуже неохоче, часто повставали зі зброєю в руках проти стамбульського уряду. Це все призводило до того, що османи мусили посилати військо для приборкання бунтівного вілаєту. Один з розділів книги Челебі цілком присвячений одному з походів проти гюрджистанців.
Під час подорожей на Схід Челебі відвідав Анатолію та Іран. У той час Анатолія була малозаселеною місцевістю. У горах блукали загони розбійників, і подорожнім доводилося пересуватися від однієї фортеці до другої.
Найважливішою османською фортецею на Чорному морі був Синоп. Це давнє місто мало багату історію, пов’язану з морськими походами. У III ст. Синоп і все південне узбережжя Чорного моря зазнавали нападів германських племен готів, що тоді жили на території сучасної України. За п’ять століть готів змінила Русь, що робила морські рейди навіть на Константинополь. А вже у XVI–XVII ст. запорозькі козаки билися з османським військом, штурмуючи могутні давні фортеці Анатолії. Описуючи Синоп, Евлія Челебі повідомляє і про недавні історичні події — їхні сліди ще було видно на стінах Синопської фортеці:
«Відстань від Синопа до Стамбула — 500 миль, а до Самсуна — 4 переходи. Потужна фортеця розташована трьома ярусами на високому пагорбі, вона збудована з каменю, має за периметром 6100 бійниць, усередині — цитадель з кількома баштами, всі ворота залізні, двостулкові. Жителі міста мають хатт-і хумаюн на те, щоб убити коменданта, якщо він відійде від фортеці на відстань гарматного пострілу, тож комендант не сміє відійти від фортеці ні на крок. [А причина ось у чому:] за часів султана Ахмед-хана козаки захопили цю фортецю внаслідок раптового нічного нападу, використавши приставні драбини. Великого везіра Насифа-пашу стратили за те, що він не повідомив падишаха про взяття фортеці кафірами. Згодом фортецю звільнили, у її Нижньому укріпленні розмістили 50 капу-кулу, [привезли] багато кантарів пороху, [встановили] великі й малі гармати. Відтоді щоночі аж до світанку по 200 воїнів зі своїми белюкбаші та чавушами несуть дозорну й караульну службу. І ця сторожа з барабанами й ріжками повсякчас вигукує: „Не дрімає сторожа всередині фортеці!“ — і від бійниць проголошує: „Аллаг єдиний!“ Таким чином щоночі сторожа готова до бою. І хоча кафіри не раз брали місто в облогу, щоразу їх відбивали залпами гармат. Слава Всевишньому, від часів Мурада IV вони не приходили».
Згідно з новими дослідженнями, Челебі щонайменше тричі побував в Анатолії. Найяскравішою та найзахопливішою була його друга подорож, насичена незабутніми подіями й пригодами.
«Друга подорож відбулася на початку осени 1646 р. та завершилася наприкінці літа 1648 р. Її опису присвячено розділи IV–XII цього видання. За ці два роки Евлія Челебі встиг побувати головним муедзином і секретарем митниці в Ерзурумі, брав участь у каральній експедиції проти непокірних курдів прикордонних османсько-іранських районів, як член дипломатичної місії об’їхав міста Північного й Південного Азербайджану, Західної та Східної Вірменії, проїхав зі сходу на захід цілу Грузію, самовільно взяв участь у битві з козаками в Гонії та в нападі турецького загону на Західну Грузію, виконував обов’язки податкового інспектора у Східній Анатолії та, нарешті, був за посередника та зв’язкового між командувачем урядових військ і бунтівними феодалами Центральної Анатолії. За цей час перед очима Евлії Челебі розгорнулася різноманітна та строката панорама країн, міст, племен і народів, калейдоскоп подій, що їх допитливий турок намагався описати відповідно до свого розуміння обов’язків мандрівника та історика», — сказано в сучасному академічному виданні.
Одним з найважливіших міст Анатолії в XVII ст. був Трабзон (за часів Візантійської імперії — Трапезунд). До складу Османської держави Трабзон увійшов лише 1461 р. Його ісламізація за часів Челебі ще не була завершена. Завдяки запискам турецького мандрівника ми можемо зрозуміти окремі етапи цього процесу.
«Мечеть Середньої фортеці. З давніх часів тут була надзвичайно ошатна церква. Потім, після завоювання [міста] августійшим Фатіхом, її перетворено на соборну мечеть. Усередині [вона] сповнена світла. Міхраб і мінбар її старовинної роботи. Зі східного боку [до мечеті] притикає майданчик для владик-султанів. Дерев’яні частини [мечеті] збудовані з кипарисових, горіхових і самшитових дощок. Вона має витончений мінарет. З чотирьох боків двору [мечеті] розташовані келії медресе. Отже, у фортеці містяться лише ця та ще Нова мечеть — інші розташовані за стінами [фортеці], у західній частині Трабзона. У західному передмісті є чотири мечеті, а у східному — дві. Соборна мечеть Середньої фортеці відмінної будови й надзвичайно оздоблена; це чарівна мечеть з одним мінаретом.
Соборна мечеть Хатуніє. Вона в західному передмісті, збудована великодушною матір’ю [султана] Сулейман-хана I [Кануні]. Це блискава мечеть. Вона має дуже солідний вакф. Так, місцевість, відома під назвою Полатанепазари, — один з вакфів цієї мечеті. Їй належить ще багато інших упорядкованих вакуфних селищ. Під куполом, суцільно оздобленим поливою, щовечора світяться лампади. Попід стінами в один ряд [викладено] чорні поліровані камені. Одна лава — з білих полірованих каменів. Точна дата завершення будівництва цієї мечеті — 920 (1514) рік, що позначено літерами у слові „фетеммет“ — „скінчено“.
Єні Джамі (Нова соборна мечеть). У давнину була церквою. Потім її перетворено на соборну мечеть, бо вона стояла в мусульманському кварталі. Вона простора, стоїть на височині».
В останньому випадку варто звернути увагу на зауваження Челебі про те, що мечеть Єні Джамі, що давніше була церквою, містилася в мусульманському кварталі. За відсутности християнських вірних будівлю церкви вирішено передати мусульманам.
Окрім мечетей у Трабзоні було багато інших установ, пов’язаних з ісламом, про що Евлія Челебі дуже докладно розповів у другому розділі книги, присвяченому подорожі до Анатолії.
