В дослідженні шляхом соціального експерименту з’ясовуються особливості ставлення мешканців Києва до мусульманської спільноти. Метою експерименту є дослідження відносного рівня ісламофобії серед різних соціальних, вікових, релігійних категорій населення, а також вивчення форм прояву ісламофобії.
Автори: Студенти Києво-Могилянської Академії Коркач Дарина (політологія, 4 курс), Городиська Юлія (політологія, 3 курс), Микитяк Наталя (соціологія, 3 курс).
Закачати роботу (в PDF форматі, 260 Кб)
Закачати додаток до роботи (у форматі документа Excel, 91 Кб)
Вступ
Ісламофобія. Термін, що у пересічного громадянина викликає лиш смутні асоціації зі схожими словами: «Як Ви кажете? Яка фобія?»[1], та нагадує, скоріш, про психічні хвороби, аніж розповідає про соціальну реальність. І це не дивно, адже навіть в наукових колах термін не набув однозначної ясності, хоча, давно вже пора, адже явище, що за логікою має описуватись цим поняттям з кожним роком стає все поширенішим не дивлячись на незліченну кількість міжнародних програм з виховання толерантності. З кожним роком явище ісламофобії набуває нових форм та нових рівнів, а тому і термін забарвлюється все новішими фарбами, і це часто лиш ускладнює розуміння даного феномену, а разом з ним і уповільнює соціальні перетворення, спрямовані на боротьбу з усіма формами ксенофобії, серед котрих конкретно цей різновид актуалізується.
Ісламофобія як термін з’явився в 1997 році, коли організація Runnymede Trust опублікувала доповідь про ставлення до мусульман в багатокультурній Великобританії[2]. Професор Гордон Конвей окреслив головні аспекти та причини дискримінації мусульман в британській спільноті, і їх сукупність назвав ісламофобією, мотивуючи це тим, що в даному процесі має місце також відвертий страх перед іншим (нав’язаний, за його ж уточненням, ззовні), а не просте неприйняття іншої людини на основі несхожості.
В контексті публікації згаданої доповіді даний термін було підхоплено багатьма ЗМІ, в тому числі й українською медіа спільнотою[3]. Але засоби масової інформації в більшості випадків не концептуалізують поняття, що і призвело до його розмивання та нечіткості серед широких верст населення.
Сам Гордон Конвей, так би мовити, батько поняття, під ісламофобією розуміє страх та неприязнь до ісламу та мусульман, що притаманні всім ЗМІ та поширені у серед всіх верств населення[4]. Тим не менш, варто зазначити, що тут мова йде радше про політичний аспект питання, ніж про релігійний, і це уточнення наочно показує наскільки концептуалізація питання є розмитою та все ще потребує додаткових коментарів. На нашу думку, усталення поняття – це виключно справа часу, і уточнення даного терміну має відбуватись в рамках проведення дотичних досліджень, а не теоретичних узагальнень та семантичних пошуків. Отож саме ця причина посідає важливе місце у виборі предмету нашого дослідження, адже не теоретичні узагальнення становлять об’єкт зацікавлення, а вияви ісламофобії в режимі реального часу.
Іншою причиною, написання роботи з цієї тематики є значне поширення ксенофобських настроїв в Україні та повідомлення про злочини, скоєні на підґрунті расової ненависті. Вже в 2006-му році від рук расистів постраждали 14 чоловік, а два випадки мали летальний кінець.[5]
Ця тенденція стає все більш загрозливою для «нових» етнічних меншин, тих, котрі з’явились на території держави впродовж останніх кількох років. Становище новоприбулих національних меншин погіршується не тільки тому, що радикальні рухи правого крила в загальному активізувались, а й тому, що поява людей з новою зовнішністю є незвичним явищем навіть для пересічних громадян. До таких нових, незвичних людей для українців є, в першу чергу, мусульмани. Їх екзотична зовнішність одразу привертає до себе увагу, а статті у засобах масової інформації стосовно загрози тероризму з боку ісламських фундаменталістів безумовно накладають свій відбиток на ставлення населення до мусульман.[6] Покладаючись на теоретичні узагальнення попередників та власні гіпотези стосовно становища мусульман в Україні, в цьому дослідженні шляхом соціального експерименту ми вирішили з’ясувати особливості ставлення мешканців Києва до мусульманської спільноти.
Метою експерименту є дослідження відносного рівня ісламофобії серед різних соціальних, вікових, релігійних категорій населення; також нас цікавлять форми прояву ісламофобії. Під цим терміном в спрощеному, підлаштованому під завдання дослідження ми розуміємо різновид ксенофобії, сукупність декількох різних форм негативної реакції на іслам, а також явища, соціально з ним пов’язані.[7] В даному дослідженні ми не будемо розмежовувати політичні тенденції та релігійні аспекти переконань, що приписуються мусульманам, адже нам важливо зафіксувати реакцію людей на зовнішній вигляд, і згідно з цим потім проінтерпретувати її без попередньої специфікації в одне з двох русел. В нашому (фрагментованому) випадку до соціально пов’язаних явищ може належати гіпотетичне тримання дистанції в місцях скупчення людей, демонстративна реакція на вулицях і т.д.
Предметом цього дослідження є реакція мешканців міста Києва на представників видимих меншин за умов прямого контакту з ними.
Об’єктом експерименту є мешканці міста Києва та учасники дослідницької групи (як представники видимих меншин).
Для проведення дослідження ми користуємось методом соціального експерименту, адже вважаємо, що за умов збільшення реальних нападів та злочинів, скоєних на підґрунті расової ненависті важливо дослідити ксенофобію (та ісламофобію, як окремий її прояв) в режимі реального часу, а не лише за допомогою соціологічних опитувань. Отже, сам експеримент провадився за наступною схемою. Експериментатор (дівчина слов’янською зовнішності) переодягається в мусульманський костюм:
Абаї – довга легка тканина, що закриває тіло жінки від плечей і до п’ят.
Хіджаб – хусточка, що покриває голову жінки та дозволяє приховати волосся.
Нікаб – тканина, що закриває обличчя жінки лишаючи проріз для очей.
Весь костюм нашого експериментатора був чорного кольору.
Одягнена таким чином дівчина ходить по місту (нижче ми наведемо список місць, де проводився експеримент) і запитує у людей або ж дорогу до найближчої станції метро, або ж дізнається котра година, фіксуючи при цьому їхню реакцію та ставлення. Після чого два інтерв’юера підходять до цієї людини та ставлять декілька запитань стовно ситуації, котра мала місце бути, також фіксуючи їхні відповіді. Відповідно надалі дані зіставляються та заносяться в окрему базу.
Два запитання, котрі ми ставили респондентам були:
- Чи був у Вас страх, коли ця дівчина підійшла до Вас?
- Чи хотіли б Ви, щоб ця дівчина і надалі тут ходила?
Слід сказати, що ці запитання ставились не для того, аби отримати чіткі відповіді від респондентів на кшталт «так» чи «ні». Вони ставились для того, щоб розговорити співбесідника, а також зафіксувати перші слова, що спадуть йому на думку.
Окрім того, в кінці інтерв’ю обов’язково мав місце демографічний блок, дані котрого також заносились в загальну базу.
Для спрощення аналізу та систематизації даних ми також виставляли своєрідні оцінки респондентам за нижченаведеною шкалою:
-2 - відверта зацікавленість особою
-1 - позитивне ставлення
0 - нейтральне ставлення
1 - тримання дистанції
2 - ігнорування запитань
3 - груба відповідь (підкреслення ксенофобськості "понаїхали тут")
4 - відверта нецензурна лексика
5 - штовхання, легкий фізичний контакт
6 - агресивний фізичний напад
На основі співставлення всіх отриманих даних (демографічний блок, формальні відповіді на запитання, оцінка, характерні висловлення, місце зустрічі та враження експериментатора) ми робили висновки стовно рівня та форм прояву ісламофобії серед мешканців міста Києва. В додатках можна знайти базу з закодованими відповідями.
Місця, котрі ми обрали для аналізу, не вирізняються особливою оригінальністю, а навпаки є найбільш звичайними як для мешканців, так і для туристів. Перш за все, це були центральні райони (Хрещатик, Майдан Незалежності, вулиця Софіївська), де ми в загальному шукали реакції звичайних людей, що прогулюються містом на вихідних увечері; також це був ранній похід на ринок, метою котрого було з’ясувати особливості ставлення покупців та продавців, пересічних суб’єктів торгівельної діяльності до видимих меншин. Окрім того, в своєму дослідженні ми намагались охопити представників субкультур, тому для зустрічі з ними відправились на місце збору металістів – на вулицю Велику Житомирську. Також ми намагались дослідити ставлення до мусульман на територіях церков двох патріархатів, Московського і Київського, відповідно до цього, в рамках експерименту ми відвідали Києво-Печерську Лавру та Михайлівський собор. Натомість детальний перелік точок дослідження містить закодована база, що додана до основного тексту роботи.
Аби конкретизувати поля дослідження, ми виокремили декілька важливих аспектів:
o Ставлення киян до питання поділу суспільного простору з мусульманами після безпосереднього контакту з ними.
o Ставлення киян до мусульман за умов ринкових відносин.
o Різниця в ставленні до мусульманки з боку представників Київського та Московського патріархатів.
o Гендерні фактори та їх вплив на ставлення до мусульманки.
o Роль попереднього досвіду спілкування з мусульманами з боку респондента та його вплив на поведінку під час експерименту.
Кожен з цих аспектів ми намагались висвітлити в конкретніших питаннях шляхом висунення гіпотез в основному тексті. Всі частини роботи на початку містять гіпотези, що ми намагались перевірити шляхом соціального експерименту, аргументацію до її висунення, а також аналіз отриманих даних.
Реакція киян на зовнішній образ мусульманки
Завданням, яке передбачене нами у цьому ракурсі дослідження, є з’ясування того, що ж власне означає реакція людей на представницю мусульманської спільноти саме в такому вигляді, і проявом чого така реакція є. На початку нашою гіпотезою є те, що кияни все ж поставляться до мусульманки в такому одязі як до чогось «екзотичного», такого, що викликає лише зацікавленість. Нагадаю, що «наша» мусульманка була одягнена у класичний чорний жіночий мусульманський костюм. Тут варто зазначити, що під час консультування з представницями Центру мусульманської культури, вони сказали, «що в такому одязі самі б боялися тут ходити. В ОАЕ вони так ходили, а в Україні вони намагаються трошки «зливатися». Власне в такому вигляді мусульманки у нашому суспільстві є сформований стереотип про терористку – довгий чорний одяг і повністю закрите обличчя.
Як показують дослідження, ставлення до мусульман погіршується в тих країнах, які потерпіли від терористичних актів. Кріс Аллен у авторській статті стверджує, що після подій у США 11 вересня 2001р., «…дискримінація мусульман, яка мала більше расовий характер, перейшла у більш релігійно та культурно вмотивований».[8] Розвиток тематики бачимо у статті «Islamophobia and the war on terror»: the continuing pretext for U.S. imperial conquest» Діани Ральф , яка говорить, що насправді «війна з тероризмом» немає нічого спільного із захистом населення США безпосередньо в країні та за її межами, ця подія дала можливість розповсюдити міф про «злих мусульман терористів», і це дає змогу PANC (Project for the New American Century) втілювати в життя свій план про захист всього світу від тероризму. Врешті, боротьба з тероризмом набуває відвертого характеру ісламофобії[9].
На підтвердження цього беремо приклад країн Європи. Після терористичних актів у лондонському метро у 2005р., чи в Мадриді у 2004р. різко погіршується ставлення до цієї спільноти у цих країнах. І свідченням цього є те, що незадовго після теракту у Лондоні було у Ноттінгемі було вбито 48-річного пакистанця Камаля Раза Батта.
Друга половина ХХ ст. характеризується значним притоком іммігрантів у країни Західної Європи. Попервах зі сторони урядів країн Західної Європи цей процес стимулювався з огляду на демографічну кризу та відсутність достатньої кількості робочих рук для відновлення післявоєнного соціально-економічного життя. Дотримуючись ідеї «відкритих дверей», тодішня європейська правляча еліта розвинула і впровадила в життя ідеї економічного лібералізму, мультикультуралізму, які виражались у дотриманні принципів політкоректності у всіх питаннях, що стосувалися відносин між корінним населенням Європи та іммігрантами. Термін «мультикультуралізм» офіційно було введено в Канаді у 60-х рр. минулого століття, як ефективний засіб вирішення проблеми існування франкомовної провінції Квебек і розглядається у двох площинах – теоретичній (публічне обговорення принципів і засад) і практичній (засоби втілення в життя). Даний термін широко застосовується для означення суспільств, що складаються з декількох етносів та політики, яка характеризується визнанням культурної різноманітності суспільства при наявності єдиної політичної системи.[10] Проте, зрозуміло, що після подій, описаних вище, ідея мультикультуралізму, за формулюванням професора Яна Буруми, з боку європейців перетворилась в «форму морального расизму». Напевно теж не зовсім позитивну роль відіграють активні відкриття центрів релігійного ухилу, через які здійснюються спроби чинити політичний тиск на європейські уряди для ухвалення певних рішень; зростання політичної активності мусульманських організацій на підставі звинувачень у «переслідування ісламу» та «порушенні основних прав та свобод людини й громадянина». Внаслідок цього бачимо ряд заходів, які вживають країни: Франція - «Закон про заборону носіння релігійних символів», уряди багатьох країн вживають різких обмежуючих заходів для нових хвиль іммігрантів (яскравий приклад Нідерланди). Народна Партія Швейцарії, основним програмним пунктом якої є захист традиційних швейцарських цінностей, кожного року отримує все більшу підтримку на виборах. Разом з Партією Демократичного Союзу, Народна Партія змогла зібрати 115 тис. підписів для проведення референдуму про заборону будівництва мінаретів[11].
У минулому році результати опитувань громадської думки показали, що близько половини респондентів в Іспанії та Німеччині мають негативну думку про мусульман. В Іспанії цей показник піднявся на 15 пунктів, до 52 відсотків, з 2004 року. На червневих виборах до Європейського парламенту, партійна Вілдерса завоювала 17 відсотків голосів виборців у Нідерландах. Антиімміграційна Британська національна партія, яка попереджає "повзучу ісламізацію" британського суспільства, виграла свої перші два місця. В Австрії Права партія свободи майже подвоїла свою частку голосів на 13 відсотків[12].
Очевидно, що Україна не може бути відсторонена від подій навколо, і так чи інакше досвід інакших країн формує певне ставлення до цього. Політика інших Європейських країн теж має вплив на формування певної суспільної думки щодо проблеми. Постає питання: проявом якого ставлення є реакція на представницю мусульманської спільноти, враховуючи (на щастя) відсутність попереднього терористичного досвіду України і те, що справді немає такого активного потоку імміграції представників ісламу?
28 липня 2005 року, одразу після терактів у Лондоні, в приміщенні агентства новин УНІАН відбулася прес-конференція представників МАОО „Арраїд” під назвою „Мусульмани проти терору”. Відповідаючи на запитання журналістів, чи змінилося ставлення до мусульман, які проживають в Україні, після терактів, що відбулися у Великобританії і Єгипті, доктор Ашур відповів, що мусульмани живуть в Україні протягом сотень років. Після трагічних подій, що відбулися в США 11 вересня 2001 року, були побоювання щодо фактів дискримінації мусульман в Україні, однак „такі побоювання не виправдалися”, так само як і після останніх трагічних подій у Великобританії і Єгипті[13]. Ми вважаємо, що відсутність в України досвіду тероризму власне і є тим фактором, який «амортизує» ісламофобські настрої населення. Тому реакція на вигляд мусульман буде проявом цікавості та екзотичності.
Для зручності, щоб не виникало великої «прогалини» між двома крайніми точками, які ми вибрали для підтвердження чи спростування гіпотези, маю на увазі, сприйняття як екзотичності та ісламофобія (боязнь через вигляд, що викликає уявлення про тероризм), ми додаємо ще дві проміжні альтернативи – сприйняття як культурного різноманіття та відраза до зовнішності. Слід зауважити, що до уваги береться певне оцінкове судження про зовнішність мусульманки (позитивне чи негативне), тому альтернативи, що відображатимуть нейтральну позицію, ми включаємо. А пояснюємо це тим, що всім респондентам задаються два питання, які для нас носять більш загальний характер, а насправді слугують для того, щоб респондент власне сказав те, що йому в першу чергу спадає на думку. Тобто крім відповіді «так», «ні» респонденти додавали свої коментарі (які власне й складають найбільшу цінність для нашого дослідження). Тобто зрозуміло, що якщо коментар не примусовий, а іде від респондента за власним бажанням, то він носитиме певний оцінковий характер, саме тому нейтральна позиція щодо зовнішності як така – відсутня.
Отже, наші градуйовані критерії:
ü Екзотика
ü Культурне різноманіття
ü Відраза до зовнішності
ü Ісламофобія
Тепер, щодо самих результатів. По-перше, слід зазначити, що найчастіше про зовнішність власне згадували люди молодого віку 20-30, незалежно від того, чи це чоловіки, чи жінки. Але саме ця вікова категорія виявилась найактивнішою стосовно коментарів до зовнішності мусульманки. Серед жінок поширеними є сприйняття як екзотики чи культурного різноманіття, а серед чоловіків – відраза до зовнішності.
Отже, ось які висловлювання на нашу думку розподіляються за цими категоріями.
Екзотика:
1. «Маш! Посмотри!», - ч.,40.
2. «Она, наверное, красивая очень».-ж.,14.
3. почали сміятись.-ч.,21-30 – з інтонації сміху зрозуміло, що вони такого ніколи не бачили.
4. «Круто!!!»-ж.,11-15.
5. «Дивилась на неї виключно з цікавості», «Люда смотри, я ще такого не бачила!».-ж.,50.
6. "She is sexy","I love such costumes they’re sexy", "I am for muslims" - ч.,21-30.
Культурне різноманіття:
1. «Нам подобається культурне різноманіття. Тероризм – не проблема України. Ми цього не боїмось» -ж,ч.,21-30.
2. «Хай будуть, такие же люди, просто культура другая» - ж.,25.
3. «Я таких людей обожнюю. Я люблю гостроту життя». –ч.,53.
4. «По ній не видно, що вона мусульманка. Хіба що, по костюму…»- ч.,19.
Відраза до зовнішності:
1. «Они как смертники».- ч.,25.
2. «Страху нема, а от відраза є». «Нінзя», «алькаїда»- ч.,26
3. «Пусть ходит, но лучше бы она переоделась, а то ходит, как призрак».-ж,ч., 28-23.
4. «Хай тільки платок зніме, бо наче терористка якась»-ж.,36.
Висловлювань, які б говорили про те, що через зовнішній вигляд у людини виникає боязнь і врешті її крайній вияв стосовно мусульман – ісламофобія – серед наших нотаток ми не виявили.
Щодо першої категорії, то ми бачимо, що насправді немає певного домінування чоловіків чи жінок у такому типі реакції, є незначна різниця між кількістю жінок та чоловіків у наступних двох категоріях, де більше чоловіків, ніж жінок висловили свої ставлення у підтримку позиції «культурного різноманіття». Аналогічно за наступним критерієм, хоча варто зазначити, що лексика, яку використовували чоловіки, була набагато агресивнішою (навіть стосовно зовнішнього вигляду), ніж та, яку використовували жінки.
Як бачимо, більшість відповідей стосувались власне екзотичності вигляду мусульманки. Тобто можемо зробити висновок, що наша гіпотеза знайшла своє підтвердження у даному полі дослідження.
[1] Такі вирази дійсно мали місце під час нашого польового дослідження, під час бесіди з респондентом.
[2] The Runnymede Trust. Islamophobia: A Challenge for Us All. – Online report 1997, Summary. - http://www.runnymedetrust.org/uploads/publications/pdfs/islamophobia.pdf
[3] Щука Р. Європейська ісламофобія. – Дзеркало тижня, № 22 (701) 14 — 20 червня 2008. - http://www.dt.ua/3000/3050/63200/
[4] Там же.
[5] Ліхачов В. Ксенофобия в Украине: текущая ситуация и тенденции. - «Форум націй», Газета Конгресу національних громад України. – Лютий, 2008. - № 69. - http://forumn.kiev.ua/2008-02-69/69-09.htm
[6] Гімадутін І. Iнший погляд на події в Криму. - «День» щоденна всеукраїнська газета, 7 листопада 2009, № 202.
[7] Islamophobia Watch. Documenting the war against Islam. - http://www.islamophobia-watch.com/islamophobia-a-definition/
[8] Allen Chris. Communities under presuure. From Race to Religion: the New Face of Discrimination. - p.49-65.
[9] Zarembka Paul. The hidden history of 09-11-2001.Islamophobia and the «war on terror: the continuing pretext for U.S. imperial conquest», р. 261-300.
[10] Глод Оксана. Антиімміграційний рух як радикальна відповідь на сучасні виклики країнам Західної Європию - http://natoua.org/news.php?nid=35.
[11] Там же.
[12] «Why fears of a muslim takeover are all wrong».
[13] «Мусульмани України рішуче засудили нещодавні теракти», 29.07.2005, http://risu.org.ua/ukr/news/article;6432/
