Сайт міста Запоріжжя «061.ua» опублікував великий матеріал про заступника муфтія Духовного управління мусульман України «Умма», імама Запоріжжя Мухаммада Мамутова. З початку повномасштабного вторгнення РФ він також координує діяльність мечеті в Чернівцях. Наводимо найцікавіші моменти з розповіді шейха Мухаммада.
Дитинство імама минуло у кримськотатарському селищі, там розпочався його шлях духовного наставника. Мухаммад Мамутов разом з родиною залишив півострів та переїхав до Запоріжжя, де став імамом ІКЦ “Віра”. Разом з дружиною вони розвивали різні напрямки діяльности ІКЦ.
Народився імам в Узбекистані. Як і більшість кримських татар його родину свого часу депортували до Узбекистану та сусідніх районів Казахстану й Таджикистану.
У віці 6 років родині Мамутових удається повернутися на батьківщину, у Крим.
Дитинство пан Мухаммад згадує з усмішкою попри те, що воно не було просте. З раннього віку йому довелося працювати, бо після повернення в родини не було нічого за плечима, крім кусочка землі, і треба було допомагати батькам.
— У нас не було змоги купити дім. Ми придбали невелику земельну ділянку й разом з братами та батьками багато працювали, щоб побудувати житло. У кримських татар будівництво у крові, — жартує імам Мухаммад.
У його родині завжди розмовляли винятково рідною мовою, кримськотатарською, але після повернення на батьківщину у школах не дозволяли навчання кримськотатарською мовою, бо радянська влада намагалася придушувати вплив усіх релігійних організацій, і це не оминуло, звичайно, іслам.
Мухаммад Мамутов розповідає, що його батьки не були особливо релігійні, але бабуся була людиною, що попри всі заборони та утиски несла історію та релігію для нащадків:
— Саме вона попри всі заборони й терор, читала Коран, знала молитви, володіла арабською мовою та змогла передати ці знання своїм дітям.
У 1999 році одна зустріч визначила духовний шлях імама Мухаммада. До їхнього села приїхав духовний учитель з Туреччини. Турецька Республіка в той час саме розгорнула програму з відродження мови, культури та релігії кримськотатарського народу й відряджала до Криму імамів, що мали розбудувати медресе та стати в них учителями.
Навчання відбувалося в будинку культури, а вже за місяць учитель викликав батьків маленького Мухаммада і сказав їм, що їх хлопчик дуже здібний. Уже за рік він вступив до медресе в Сімферополі. Після навчання він повернувся вже в новому статусі — імам.
— У мене був вибір, і я повернувся туди, де виріс. Я знав своїх співмешканців, вони знали мене з непоганого боку. У селах тоді не було мечетей, і це була велика проблема. В основному у Криму почалося будівництво мечетей у районах, селищах міського типу, а в маленьких селах не було нічого, — розповідає шейх Мухаммад.
У Мухаммада Мамутова четверо братів. Родина Мамутових тоді придбала в селі будинок із наміром, що коли хтось із синів одружиться, то нова сім’я буде жити там. Імам запропонував батькам, поки хата стояла, зробити там ремонт у найбільшій кімнаті, щоб збирати людей на молитву.
— Я сказав батькам, що поки хата пуста, ми могли б зробити ремонт хоча б у найбільшій кімнаті, щоб збирати людей на молитву, проводити уроки для дітлахів. Брати й батьки мене в цьому підтримали. Люди дуже зраділи цій можливості. Поки ми робили ремонт, місцеві також приносили різні потрібні речі: хтось приніс килим, хтось глечики для обмивання рук.
Так завдяки спільним зусиллям у селі з'явилося місце для молитви, навчання, проведення релігійних свят. У певний момент шейх Мухаммад зрозумів, що йому ще не вистачає знань і він прагне далі вивчати релігію, щоб стати кориснішим для свого оточення.
Мухаммад потрапив до Кримського вищого медресе хафізів, а після поїхав вивчати арабську мову та читання Корану до Йорданії. Після успішного завершення курсів він отримав іджазу (дозвіл на викладання та навчання Корану інших). За короткий строк стає викладачем в медресе хафізів, де ще нещодавно був випускником, і одночасно проводить заняття в ісламському культурному центрі, куди на вихідні з'їжджається молодь з усього півострова.
У 2007 році Мухаммад знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ніярою, випускницею Кримсько-американського коледжу. Вона допомагала учням медресе з вивченням англійської мови.
Після навчання в Ємені муфтій Криму офіційно призначає його імамом в одному з населених пунктів у Джанкойському районі.
Разом з дружиною та дітьми він живе в кімнатах при мечеті, відправляє молитву, провадить навчання та просвітництво. Азан (заклик на молитву) не всім жителям села був до душі. Через це, місцеві кримчани починають надсилати скарги до сільської ради. Імам виходить на діалог і пропонує знайти компроміс, що влаштував би й мусульман з-поміж кримських татар і жителів, що не є з походження кримськими татарами. Згодом усі мешканці так звикають, що починають навіть турбуватися, коли раптом не чують молитву.
Переїзд на материкову частину України (Запоріжжя)
Мухаммад отримує пропозицію стати імамом у Запоріжжі вже через три роки.
— Це був дуже складний вибір, бо раніше ніколи не жив на материковій частині України й нічого особливо не знав про цей край, — згадує він.
Восени 2013 року родина перебирається до Запоріжжя, а у 2014 році відбувається окупація та анексія Криму.
— Наш вибір — залишатися в Україні. Ми з дружиною вирішили залишатися в Україні, бо розуміли, що нам буде складно жити й коритися тій владі. І я, і дружина, ми активні. Ми не могли б сидіти, склавши руки, а якби ми продовжили свою діяльність, то цим би завдали шкоди своїм рідним, — каже шейх Мухаммад.
Родина Мамутових певний час ще їздила до Криму, що бачитися з рідними, але такі поїздки ставали дедалі складнішими та небезпечнішими. [Російські] прикордонники почали прискіпливіше ставитися саме до правовірних мусульман, а одного разу зупинили Мухаммада та відвели на допит, зняли відбитки пальців.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ поїздки стали вже просто неможливими.
Внесок імама в розвиток мусульманської громади Запоріжжя
Певний час Мухаммад Мамутов із родиною почувалися наче не на своєму місці. Це цілком зрозуміло, адже більшу частину життя він провів поміж земляків.
На той час у Запоріжжі вже існувала певна мусульманська спільнота, але, за словами імама, все було незвично:
— Починаючи від спілкування, закінчуючи джаназою (обряд поховання. — Ред.) — все було досить незвично для нас. Проте з часом удалося адаптуватися та внести певні зміни.
За понад 10 років роботи імама в Запоріжжі в Ісламському культурному центрі «Віра» вдалося відкрити мечеть, організувати навчальний процес для дітей та підлітків, залучити більшу частину активістів до співпраці.
— До нас приходили діти, підлітки, студенти, дорослі люди, що хотіли вивчати арабську мову. Ми зареєстрували тут кримськотатарську громадську організацію, хоча й кримських татар, звичайно, ще менше, але ми зрозуміли, що в Запоріжжі та й узагалі на материковій частині України мало що знають про нашу культуру, мову, традиції. Наприклад, коли запитуєш у пересічних людей про Крим та кримських татар, то асоціативний ряд такий: море, чебуреки, пляж, відпочинок, — розповідає Мухаммад Мамутов.
Завдяки плідній діяльності та роботі з активними членами громади в Запоріжжі поступово вдалося подолати цей інформаційний вакуум через різноманітні заходи до Дня кримськотатарського прапора, Дня пам’яті жертв депортації кримських татар, інтерв’ю в медіа, співпрацю з представниками інших національних меншин.
У стінах ІКЦ «Віра» створена й жіноча громадська організація «Сафія». Жінки проводили різні просвіті заходи, а до Всесвітнього Дня хіджабу також проводили заходи, де знайомили запоріжців з національним одягом і показували, який вигляд можуть мати мусульманки в різних країнах.
Мухаммад Мамутов має велику родину, четверо дітей: двійнята Аміра та Муніра, син Мансур і наймолодша донечка Аділє. Наймолодша народилася перед початком повномасштабного вторгнення, 9 лютого 2022 року. Родина зустріла війну в Запоріжжі. Вони займалися волонтерством: роздали всім продукти в мечеті, допомагали людям, що евакуювалися до міста. Разом з активістами також продовжували надавати гарячі обіди нужденним на вокзалі Запоріжжя-2, проте після першого «прильоту» туди, щоб не наражати людей на небезпеку, мусили припинити цю діяльність.
Мамутовим із немовлям дуже важко було бігти в укриття кожного разу, а вже коли ворожі війська ввійшли до Василівки (Запорізька область. — Ред.), вони вирішили тимчасово евакуюватися до Чернівців.
Дорога з Запоріжжя до Чернівців через високу завантаженість була важка, зайняла чотири дні. Довелося зупинилися в одному з сіл на Вінниччині, де їм надали прихисток родина пані Валентини, розповідає імам:
— У березні 2022 року були проблеми з паливом на АЗС: черги на заправках величезні, й лише на другу добу вдалося заправити автівку. Певний час ми жили в мечеті та разом з друзями записували відео для закордонних благодійників з проханням допомоги. Ми змогли придбати матраци, постільну білизну, продукти. Жінки готували там у мечеті. Відчувалося, що це ніби одна велика родина. У цей самий час у Запоріжжі наша мечеть також стала хабом для вимушених переселенців. Ми залишили в мечеті відповідальну людину, що приймала людей, які виїздили з окупації з Херсонської, Запорізької та Донецької областей. Людям потрібне було місце для відпочинку, ночівлі. Вони залишалися на 2–3 дні та їхали далі.
Нині допомога нужденним у Запоріжжі триває. У стінах ІКЦ роздають гуманітарну допомогу нужденним, людям з інвалідністю, переселенцям та сім’ям, що постраждали від обстрілів.
На початку повномасштабного вторгнення підтримку надавали організації та окремі благодійники з Румунії, Туреччини, Німеччини. Сам імам окремо організовує збір коштів на продуктові набори, щоб підтримати людей з прифронтового Запоріжжя.
Роль імама у воєнний час: підтримка громади та капеланська місія
Через повномасштабне вторгнення значно зменшилася чисельність вірян у мечеті. Якщо у 2021 році в Запоріжжі на п’ятничну молитву збиралося загалом близько 200 людей, а на великі свята й до 400 вірян, то тепер у середньому збираються 40–50 людей, і більшість — це ВПО. У Чернівцях спільнота мусульман ще менша.
Одне з головних завдань імама під час війни — моральна та духовна підтримка прихожан. Ще на початку війни в Запоріжжі було зібрання Ради церков. Представники всіх конфесій згуртувалися: хтось зголосився допомогти громаді з продуктами, хтось організував збір одягу, хтось надав приміщення для переселенців.
— Імам в ісламі — це людина, що не тільки керує молитвою, а й веде за собою спільноту, — пояснює шейх Мухаммад. — І люди постійно в ісламі спираються на те, що імам — це моральна та духовна підтримка, його слово має вагу. Людям важливе спілкування. Тепер людям особлива потрібна духовна підтримка. Дуже багато українців відчули горе: хтось утратив близьку людину, хтось залишився без даху над головою.
Після початку повномасштабного вторгнення тисячі мусульман воюють у складі Збройних сил України. Під час війни дуже важлива капеланська робота, а Духовне управління мусульман України «Умма» наголошує, що справедливим є захист своєї держави, домівок та родин від ворога. У ДУМУ «Умма» є капелани, що працюють з військовослужбовцями. Імами-капелани працюють на передовій та проживають разом з капеланами інших конфесій.
— На передовій у будинку проживають капелани всіх конфесій. Вони всі разом роблять одну спільну справу. Там немає ніяких релігійних суперечок, є одна спільна ціль — підтримка військових. Вони також підтримують місцеве населення в тих прифронтових населених пунктах, де проживають. Наприклад, ми організовували та допомогли доставити подарункові набори дітям на новорічно-різдвяні свята, хоча це й не наші свята, — розповідає Мухаммад Мамутов.
Часом доводиться чути про нібито малу кількість кримських татар на фронті у складі ЗСУ. Звичайно, що ніхто не робив таких підрахунків, проте є досить просте пояснення, чому кримські татари подекуди мусять приховувати свою участь у війні та проводять у закритому форматі обряди поховання військових.
— У кожному місті можна побачити в соцмережах публікації про загибель захисника, де збираються провести його в останню путь у певний час, у певному місці. Кримських татар не проводжають з такими почестями, все робиться приховано, бо у них залишилися родичі в окупованому Криму. Якщо люди не бачать наших поховань, то це не означає, що їх немає, — наголошує імам.
Від сімейних цінностей до громадської активности: історія родини імама
У суспільстві існує стереотип, що мусульманські жінки повинні коритися чоловікові, не мають прав та свобод. Хоча в останні роки представництво жінок у релігійному та громадському житті мусульман збільшилося.
— Насправді немає жодних правил чи обмежень, і кожен має особистий вибір. В останні роки збільшилося представництво жінок у релігійному та громадському житті мусульман України, але чи є воно достатнім — питання дискусійне. Моя дружина — громадська активістка, вона займається просвітніми, волонтерськими проєктами. Вона була така активна ще у Криму. Після закінчення університету рік працювала у школі. За освітою вона викладачка, може бути перекладачкою. У нас четверо дітей, і вона мені дуже допомагає, а я підтримую все, що вона робить. У нас у родині так заведено, що ми відкриті, завжди ділимося одне з одним почуттями, думками, планами. У мене нема такого, що я беру на себе роль голови родини й сам реалізую свої плани. Ми завжди радимося і спільно все організовуємо, — розповідає імам.
Мухаммад Мамутов каже, що найголовніше — приносити користь суспільству, й вони з дружиною хочуть показати приклад для своїх дітей:
— Нам не вистачає в Чернівцях кримськотатарського середовища. Ми є частина українського суспільства, поважаємо й любимо українську мову, історію, діти досліджують зараз історію Буковини, але для нас також надзвичайно важливо далеко від батьківщини зберегти кримськотатарську мову, традиції та культуру. Вдома ми спілкуємося винятково кримськотатарською мовою, діти читають книжки, ми десь щось виправляємо. Діти більшу частину дня проводять у школі, й це також має вплив. Наприклад, у Києві, де більше кримських татар, є курси: вони збираються, собою, ходять одне до одного в гості — це дає можливість зберігати нашу ідентичність.
Про прояви ксенофобії та її подолання
На жаль, у суспільстві, що демонструє високий рівень солідарности й толерантности, ще залишаються прояви ксенофобії та ісламофобії.
Родина Мамутових не раз стикалася з цими проявами, а сам Мухаммад Мамутов особисто з цим зіткнувся 2022 року в Чернівцях. Його син загубив на автобусній зупинці наплічник із планшетом. Поруч вони побачили чоловіка з таким самим наплічником, а тому звернулися до нього з запитаннями. Він розцінив такі дії як агресію та вдарив, повалив на землю імама. Набігли перехожі, що не давали піднятися, тримали на землі, штовхали, одна жінка навіть намагалася ключами поцілити в око. У цей час присутні кричали образливі слова («чорний», «циган» тощо) та звинувачення на кшталт «понаїхали».
— Вони не знали, хто я. А коли вже приїхали поліцейські, то до натовпу підійшов один священник, що я його бачив на спільному заході. Він мене впізнав та саме він повідомив, що я імам, у мене є певна репутація, я не міг таке зробити… Поліцейські розібралися в усьому. Я перепросив, бо подумав, що ця людина могла забрати речі дитини. Поліцейські були зі мною досить ввічливі, вони в усьому розібралися. Сама ситуація неприємна, ксенофобська, цей натовп мав багато ненависти, [показав] зневажливе ставлення.
Імам також розповідає, що бувають випадки й на рівні влади, якщо хтось із посадовців робить щось не так, то ЗМІ зазвичай акцентують саме на його протиправних діях, проте якщо цей посадовець має, наприклад, кримськотатарське походження, то про це обов’язково зазначають і таким чином переносять цей негатив загалом на його національність. Такі дії дуже сприяють спецслужбам країни-агресора, що намагаються посіяти ворожнечу на ґрунті расової, національної та релігійної нетерпимости.
Дискримінація за національною ознакою, ксенофобські настрої та стигматизація досі присутні на досить високому рівні в українському суспільстві.
— Їх подолання вимагає часу та системного підходу, що поєднує освіту, громадську активність і міжкультурний діалог. Тому ми маємо працювати й разом подолати ці виклики, — підсумовує імам Мухаммад Мамутов.
