На думку істориків, саме іслам, прийшовши на Кримський півострів в ХIII столітті став фактором, що об'єднав кримських татар в єдиний етнос. Іслам в Криму поширювався поступово під впливом тюркських держав Хорезму і Волзької Булгарії. Можна говорити про те, що з цього ж періоду почалася й історія хаджу з Криму до мусульманських святинь Мекки і Медини.
У багатьох історичних джерелах повідомляється, що деякі кримські хани та члени їх сімей здійснювали паломництво до Мекки. Серед них - перший кримський хан Хаджи Герай I (1397-1466), який зійшов на престол у 1441році . Хадж він здійснив разом з одним зі своїх родичів ще до того, як став правителем держави. У 1524 році ісламські святині відвідав онук Хаджі Герая, хан Казані, а потім і Криму, Сахіб I Герай (1501-1550). У Мекку він відправився через Стамбул, тимчасово доручивши управління країною своєму наступнику Сафе Гера. Пізніше в хаджі також побував Селім I Герай (1631-1704).
Після анексії Криму Російською імперією кримські мусульмани не втратили можливості здійснення паломництва в Мекку. Головною причиною цього були умови Кючук-Кайнарджійського договору, підписаного в 1774 році між Османською імперією і Росією. Згідно з угодою мусульмани могли вільно виконувати свої релігійні обов'язки, а в Стамбулі навіть був призначений шейх-уль-іслам у релігійних справах Криму. У 1855 році в Російській імперії були введені паспорти, і мусульманські паломники, відправляючись в Мекку, мали на руках документи, які роз'яснювали причину поїздки за кордон.
У 14 томі «Зводу Законів Російської Імперії», виданому в 1890 році, в розділі «Про паспорти закордонні, пропуск через кордон і прикордонні повідомлення», говориться наступне: «Кримські татари, що відправляються на прощу повинні представити місцевому начальству запоруки товариств, до яких вони належать, що до виїзду їх перешкоди немає, що господарські їхні справи від цього не погіршаться і що внесок податей, а також виконання інших повинностей забезпечені. Місцеве начальство, засвідчуючись у благонадійності осіб, що відправляються, і в дійсності зазначеної запоруки, повідомляє про те губернському начальству, яке і видає їм закордонні паспорти на підставі статті 214».
У другій половині XIX і початку XX століття російські власті вже були вкрай заклопотані питанням хаджу. Тому Росією було вжито низку заходів з контролю і регулювання питань, пов'язаних з паломництвом. Основних причин, що сприяли введенню такого контролю, було кілька. По-перше, посилення ролі ісламського чинника у внутрішній і зовнішній політиці імперії. Кількість імперських підданих-мусульман у кінці XIX сторіччя склало 16 млн. осіб. По-друге, число бажаючих зробити хадж щороку збільшувалася і становила в середньому від 8 до 10 тисяч чоловік. По-третє, хадж перетворився на свого роду канал, через який в Росію проникали панісламістські погляди (тодішній султан Османської імперії Абдульхамід II закликав до об'єднання мусульман усього світу). Крім того, хадж став причиною проникнення в Росію рукописів і книг великих ісламських учених, що не могло не турбувати влади імперії. Ще однією причиною, через яку паломництво до Мекки привертало підвищену увагу з боку російської влади, було питання охорони здоров'я. Ця поїздка таїла в собі різні небезпеки, включаючи і ризик підхопити гострі інфекційні захворювання (чума, черевний тиф, холера та ін.)
Всі ці причини змусили царський уряд відкрити у 1890 році в Джидді російське консульство. Консулом був призначений шейх Мурад Мерзаевич - татарин за національністю. Згідно історичних документів, однією з функцій консула було призначення спеціальних керівників груп паломників, оскільки кожна група складалася з представників однієї народності. Керівників паломницьких груп по закінченні хаджу могли відправляти у відрядження в місця проживання народностей, до яких вони були приставлені, для проведення агітації та пропозиції своїх послуг бажаючим зробити паломництво. До прикладу, у 1893 році провідниками паломників - кримських татар були: в Джидді - Хамід Бахрі аль-Джідда, Мухаммад Саліх Бенгаш, а також такий собі шейх Хусейн з Тріполі; а в Мецці - Аббас Абд ар-Рафашін і чоловік з мекканскої родини Санані.
Цікавим є історичний документ, що також відноситься до 1893 року. Це щоденник такого собі Саліма Султанова з Уфи (Башкирія), який сьогодні зберігається в бібліотеці Інституту сходознавства у Санкт-Петербурзі. Ось, що написав автор на шляху до Мекки: «З нами було двоє кримських татар. Один з них захворів, і його поклали в лікарню. Тим часом другий, порахувавши, що у його товариша є тільки один вихід з лікарні - прямо в могилу, а тому він більш не потребує особистих речей, організував свого роду аукціон, на якому і розпродав усі його пожитки. Однак хворий через 13 днів видужав, а коли вийшов з лікарні, побачив, що всі його речі стали власністю інших людей. Він залишився майже голим».
Однією з особливостей хаджу кримських мусульман було те, що нерідко після здійснення паломництва вони на кілька років осідали поблизу ісламських святинь в Єрусалимі, Мецці і Медіні. У цих містах донині можна зустріти сім'ї з прізвищем «Кирмій» (з арабської «кримський»), а в Єрусалимі існує цілий район, який називається Басім Кримський.
У 1898 році в хадж був відправлений військовий офіцер, мусульманин Абдулазіз Дульчін. Він повинен був підготувати для уряду докладний звіт про стан паломників з Росії та інших країн, а також надати інформацію про економічні та військові можливості цих держав, вивчити їх географічне і політичне положення і навіть ситуацію в області охорони здоров'я. Абдулазіз Дульчін був обраний не випадково. Він був військовою людиною, знав кілька мов (турецьку, фарсі, англійську та інші) і служив у мусульманських регіонах Росії. Тому він був добре обізнаний про традиції та звичаї народів, що проживали в цих регіонах і мав зв'язки з видними російськими та ісламськими особистостями місцевого рівня. Все, що він написав, згодом було зібрано в книгу «Секретна подорож російського офіцера Абдулазіза Дульчіна в Священну Мекку 1898-1899 р.р.»
До кінця XIX століття було три маршрути, по яких російські мусульмани могли потрапити до Мекки. Перший пролягав через Кавказ, Іран і Ірак, і користувалися ним дагестанці, чеченці, черкеси. Другий маршрут був зручний в основному для жителів Бухари, Туркестану і Киргизії. З Самарканда і Бухари вони відправлялися в Афганістан, щоб потрапити в порт Мумбай в Індії, звідки по морю добиралися до Джидди або Янбу. Третій маршрут брав початок в Одесі та Сімферополі, іноді у Феодосії, звідки мусульмани по Чорному морю переправлялися в Стамбул, а потім через Суецький канал в Джідду або Янбу. Останній шлях вважався найлегшим і найкоротшим. Ним користувалися татари Казані і Криму, мусульмани, що проживали на території України, а також прочани з Росії, Литви, Польщі та деяких країн Середньої Азії. На цьому маршруті проводився жорсткий паспортний контроль, а мандрівників перевіряли на наявність інфекційних захворювань.
Історики відзначають, що багато паломників з Росії воліли користуватися старими турецькими, іранськими, бухарським і навіть китайськими паспортами. Причини для цього було дві. По-перше, в той час в Російській імперії процедура отримання паспорта супроводжувалася довгою бюрократичною тяганиною. А по-друге, влада періодично забороняла здійснення хаджу у зв'язку з небезпекою зараження інфекційними захворюваннями. Російським мусульманам було заборонено виїжджати до Мекки в період з 1892 по 1895 рік, а також з другої половини 1896 по 1900 рік.
З приходом радянської влади для більшості мусульман, включаючи і кримських татар, не тільки стало нереальним здійснити хадж, - через жорстку державну антирелігійну кампанію стало неможливим здійснювати обов'язкову щоденну і щотижневу релігійну практику.
У 1932 році Радянський Союз відвідав король Фейсал ібн Абдулазіз, який на той час обіймав посаду міністра закордонних справ Саудівської Аравії. В ході візиту він підняв питання про хадж і заявив про готовність королівства щорічно приймати від 10 до 15 тисяч російських мусульман з повним забезпеченням їх потреб. Однак ця пропозиція не знайшла жодної підтримки у радянських властей.
У 1945 році в Радянському Союзі практика паломництва мусульман була відновлена, але в хадж щорічно відправлялося всього лише 20-25 осіб. Таке становище зберігалося до 1989 року.
За майже півстоліття паломництво здійснили 850-900 мусульман - мізерні цифри в порівнянні із загальною кількістю мусульман у всьому СРСР. У 1990 році в аеропорт Джидда на радянських літаках «Аерофлот» прибуло відразу 1525 паломників.
Сьогодні, після здобуття Україною незалежності та повернення кримських татар на рідні землі, щорічно десятки з них відправляються в хадж і сотні в умру. А такі кримськотатарські прізвища, як Аджі-Османов, Аджі-Асанов, Аджі-Аміт та інші, нагадують їх носіям про дідів і прадідів, яким одного разу випала можливість відправитися в Мекку до найбільших святинь ісламу.
Амін аль-Касим
Ділявер Сейдахметов
Матеріали по темі:
Новини:
Українські прочани вилетіли до Медіни прямим чартерним рейсом
Українська делегація у складі понад 160 прочан вже готова вирушити до Мекки
Українські мусульмани готуються до паломництва в Мекку
Статті:
Введення в хадж для віруючих інших релігій
Мусульманське життя за умов тоталітаризму
Іслам на українських землях. Вивчення історії
