Її життя нагадує політ пташки над землею. Політ, котрий гарно розпочався, але був безжалісно підтятий смертю… Активна учасниця національного руху, письменниця та журналістка Сабріє Сеутова народилася 20 жовтня 1953 року в Казахстані.
Її дитинство минуло в селищі Амангельди, що в Джамбульській області; саме туди батьки Сабріє — Сервер-ага та Юлдуз-ханум — були депортовані з Маяк-Салинського (зараз Ленінського) району Криму. Сервер-ага все життя працював у школі, викладав математику, брав участь у кримськотатарському національному русі, мати виховувала трьох дітей (у сім’ї було ще два хлопчики). Від батька Сабріє успадкувала здібності до точних наук, вона завжди швидко виконувала домашні завдання. Але саме батько радив доньці більше читати й пробувати писати вірші й оповідання. Так з’явилися перші вірші про космонавтів. Вони були надруковані в одній з центральних газет. А незабаром 12-річна Сабріє стає постійним автором газети «Ленин байрагьы» («Ленінський прапор», зараз ця газета має назву «Янъы дюнья», тобто «Новий світ»), де друкувалися її оповідання та повісті. Сервер-ага згадує, як раділа дівчинка, коли отримувала поздоровлення та листи з редакції.
Коли Сабріє закінчила школу, її родина переїхала до узбецького міста Янгіюль, що неподалік від Ташкенту. Вона потрапила на навчання до Ташкентського педагогічного інституту на факультет кримськотатарської філології. У студентські часи Сабріє активно почала брати участь у кримськотатарському національному русі. Після завершення навчання вона протягом трьох років пропрацювала в редакції газети «Ленин байрагьы», а потім в редакції часопису «Йилдиз» («Зірка»).
Протягом десяти років її роботи у цій редакції на сторінках часопису було видрукувано низку повістей, нарисів та оповідань. У 1983 році Сабріє стала членом спілки журналістів СРСР. У 1989 вийшла друком збірка її оповідань та повістей «Алем мас—мавы» («Цей блакитний світ»). Найбільш відомими творами Сабріє Сеутової є оповідання «Кене келирим» («Ще повернуся»), «Кечмишке къар ягъгъанда» («Якщо минуле вкриє сніг»), «Мумкюн олсайды» («Якщо було б можливо»), «Эля козьлю» («Кароока»), повісті «Умют нагьмелери» («Мелодії надії»), «Япракълар текюлелер» («Падає листя») та інші.
Рокова відмова
А незадовго до цього, після відомої демонстрації у Москві, де кримські татари виступили з вимогою утворення національно-територіальної автономії, трапилося те, що стало згодом причиною трагедії. Сабріє брала участь у Міжнародній конференції з прав людини. Потім відвідала американське посольство, куди передала деякі важливі документи та повідомлення. Коли вона стояла з товаришами на зупинці, не підозрюючи, що за нею стежать, під’їхала машина. З неї вийшли працівники КДБ й запропонували їй сісти в машину. Сабріє відмовилась, вони спробували застосувати силу й так брутально вдарили її по голові, що Сабріє втратила свідомість. Все сталося протягом лічених хвилин, друзі встигли лише підхопити її. Сабріє терміново відвезли до Ташкенту.
Отримана травма не минулася без наслідків, почалася «епопея» з лікарнями. Батько влаштував її до однієї з ташкентських лікарень, де попросив лікарів встановити діагноз та видати медичне свідоцтво з висновками, але цього так і не сталося. Доньку виписали, наголосивши на тому, що це симуляція. Звернулись до іншої клініки; і знову лікарі приховали наявність серйозної хвороби. Однак, за станом здоров’я Сабріє була змушена звільнитися з роботи. У 1988 році вона повернулася з батьком у Крим. Родина повернула державі квартиру у Ташкенті; активна учасниця національного руху, на той час член Спілки Письменників УРСР, протягом наступних років так і не змогла отримати житло. Змінювались керівники Республіканського комітету у справах національностей та депортованих громадян, де губилися її документи, а вона продовжувала переїжджати з квартири на квартиру, безрезультатно звертаючись до різних інстанцій. Її батько, Сервер-ага, зберіг усі ці листи, звернення та довідки, а також письмове клопотання від Мустафи Джемільова з проханням надати Сабріє Сеутовій житло. Від хвилювань та усвідомлення безвиході Сабріє перенесла інфаркт.
Тим часом хвороба прогресувала, її мучили жахливі головні болі, від чого Сабріє не раз втрачала свідомість. Їй терміново були потрібні дорога операція та лікування; операцію запропонував оплатити тодішній голова національного центру кримських татар у Нью-Йорку Фікрет Юртер. Операцію зробили у Туреччині. Спочатку видавалося, що вона пройшла успішно, але, вже в Криму, через деякий час, а саме 6 лютого 1997 року Сабріє відійшла у вічність. Багато горя довелося пережити цій молодій жінці. Вона присвятила своє життя національному рухові, так і не встигла одружитися, народити дітей. Сабріє болісно переживала байдуже ставлення до своєї долі. Вона так і померла в недобудованому будинку. Незабаром померла її мати, Юлдуз-ханум, котра не змогла витримати смерті єдиної доньки.
Професіоналізм та творчість
Активний учасник національного руху Решат Аблаєв так відгукується про неї: «Я знав Сабріє з 1982 року. Вона була надзвичайно працездатною, безвідмовно виконувала будь-які доручення, котрі давала їй ініціативна група, вона завжди володіла інформацією про стан речей та підтримувала контакти з багатьма активістами. Мені подобалось як вона висвітлювала події, як на мене, вона була високопрофесіональною журналісткою. Маючи дещо ексцентричний характер, вона завжди йшла до кінця, не думаючи про наслідки, про те, чим усе це може обернутися для неї особисто. Мені дуже шкода, що ми її втратили».
Ділиться спогадами про Сабріє і її колежанка, журналістка Зера Бекірова: «Протягом певного часу я працювала разом із Сабріє в редакції газети „Ленин байрагьы“. Вона була феноменально працьовитою… Після повернення на Батьківщину вона отримала відмову, щодо влаштування на роботу до тієї ж редакції, а вона хотіла працювати лише за спеціальністю, продовжувати писати, але, на жаль, залишилася незадіяною… Доля Сабріє була трагічною, не склалося її особисте життя. Вона віддала багато сил та здоров’я національній ідеї, про це завжди потрібно пам’ятати».
На завершення хотілося б сказати кілька слів про її твори. Перше, що впадає в око, це чистота та образність рідної кримськотатарської мови. Твори Сабріє Сеутової читаються легко і з насолодою. Також слід відзначити, що її твори несуть душевне тепло та щирі почуття. Читаючи її оповідання та повісті, ми не знайдемо в них карколомних сюжетів, банальних шаблонів та соцреалізму. Натомість, в них зображені звичайні люди та їхні справжні почуття. Саме глибока людяність та своєрідна меланхолійна замріяність і є характерними рисами творів Сабріє Сеутової.
Підготовив Юрій Косенко.
За матеріалами:
Прерванный полет. Сабрие Сеутова к 60-ти летию.
