На Волині, згідно з інформацією облдержадміністрації, нині проживає понад три тисячі тимчасово переміщених осіб із Криму та східних областей України. Усі ці люди змушені були покинути своє звичне життя й облаштовуватися в непередбачуваних умовах. Звичайно, спочатку вони могли розраховувати на опіку волонтерів, місцевої влади, однак із часом все ж довелося покладатися на власні сили, шукати роботу, аби забезпечити себе та сім’ю.
Про це пише «Волинський інформаційний портал».
Попри нарікання в соціальних мережах та в коментарях, що ці люди впали нам, західнякам, на плечі, «Волинський інформаційний портал» вирішив написати про східняків, які за короткий термін знайшли роботу та працюють на благо своєї та тієї громади, яка їх у себе прийняла.
Зокрема, інформпортал наводить історію вимушеного переселенця Сервера Зенідинова, підприємця, голови ГО «Кримські татари Волині».
Отже, Сервер Зенідинов. До Луцька з родиною Сервер Зенідинов перебрався з Криму, а точніше – Джанкойського району. Обласний центр Волині сім’я обрала не випадково – впродовж 2006–2010 років тут здобувала освіту (в нині Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки – ВІП) його старша донька. Тож про місто знали не з чуток.
«Коли донька їхала на навчання, сусіди, які зараз кричать "Крим наш", казали мені: "Куди ж ти її везеш? Там захід, там бандерівці". І це в 2006 році, коли нічого схожого на нинішні події ще не було», – пригадує Зенідинов.
Дружина цього переселенця, разом із дітьми, до Луцька приїхала ще до референдуму, в березні. Сервер – трошки пізніше, в квітні. Пояснює: сподівався, що все ще владнається. В Криму в чоловіка залишилися мама та брат, а також чимало інших родичів. Брат залишати домівку не хоче, бо боїться втратити майно. Натомість Сервер Зенідинов відмовився від свого невеличкого бізнесу та улюбленої справи – там він мав 3,5 гектара виноградників.
Сім’я поки що пускає коріння в Луцьку. «Жити ж треба», – пояснює співрозмовник і додає: як тільки Україні вдасться повернути Крим, він перебереться в рідні краї. «Ми, татари, народ стійкий: пережили депортацію, повернулись, зараз знову не найкращі часи. Але ці труднощі ми також переживемо. Хоча вважаю, що Крим повернеться не швидко. Про це кажуть всі факти», – зауважує чоловік.
Сервер Зенідинов на нинішнє життя не нарікає. Каже, що особисто його родині поталанило, бо господарі помешкання, в якому на цей час проживає його родина, від квартплати відмовилися повністю, тож сім’я оплачує лише комунальні послуги. Дивується чоловік чуйністю та добротою волинян. «Ви ховаєте своїх синів на фронті, але ще й нам протягуєте руку допомоги», – зі словами вдячності зауважує кримчанин.
«Вимагати щось у держави не можна. Вона в такому стані зараз, що потрібно самому трошки ворушитись, а не просити. Це моя позиція. Ми зараз працюємо з волонтерами, пишемо програми на здобуття грантів, щось вишукуємо. Головне – житло, тож думаємо брати земельні ділянки поблизу Луцька. Щоправда, стикаємось із певними проблемами», – зізнається Сервер Зенідинов.
«Я розумію, що забезпечити житлом переселенців влада міста просто не в силах, але допомогти із земельним ділянками, думаю, могли б. І державі легше, і нам», – додає він.
За словами Зенідинова, загалом його сім’я влаштувалася добре: найменша донька навчається в школі, син працює машиністом у Ковельському локомотивному депо. Щоправда, дружина зараз безробітна, хоча спочатку працювала на заводі «Кромберг енд Шуберт», проте, через давнішу травму руки, їй робота давалася тяжко, тож довелося звільнитися.
Сам же Сервер із нового року започаткував у Луцьку свою справу – продаж українських пробіотиків «Симбітер» (Група українських вчених розробила унікальний мультипробіотик останнього покоління «Симбітер», що не має світових аналогів за клінічною ефективністю та безпекою. Пробіотики – це препарати на основі живих клітин цілющої мікрофлори, прийом яких сприяє покращенню здоров’я людини завдяки відновленню його мікрофлори – ВІП).
«Оскільки тут землі нема, щоб займатись фермерством, але можна пробіотиками», – додає переселенець. Каже, що відкрити власну справу було не складно. До слова, реалізовувати продукцію чоловік буде в Волинській обласній клінічній лікарні.
Загалом родина вже адаптувалась. «У кінці-кінців, ми ж у своїй країні лишились, а не виїхали десь за кордон», – наголошує співрозмовник.