Нещодавно відбулася Попередню групу військових медиків новоприбулі миротворці побачили лише на аеродромі в Чакчарані. Встигли лише побажати один одному вдачі та успіхів у їхній благородній місії. На нову команду медпункту Литовської групи з відновлення провінції Гор чекало багато роботи.
Цього разу місія збільшилася на сім офіцерів. Був серед них і старший ординатор клініки торакальної хірургії Головного військово-медичного клінічного центру “ГВКГ” підполковник медичної служби Кирило Кравченко. Надаючи медичну допомогу представникам Альянсу, українці відповідали не лише за литовський контингент: адже в таборі були ще хорвати, данці, японці, румуни та велика група американців. Загалом опікувалися здоров'ям майже 250 чоловік. Влітку табір підсилювала ще сотня італійців.
Від литовців українські лікарі отримали все необхідне модерне обладнання: рентгенапарат, УЗД, стоматологічну установку, рухому лабораторію.
Двічі на тиждень консультували місцевих лікарів у чакчаранському госпіталі та проводили хірургічні операції. І практично щодня приймали місцеве населення: дорослі вели за руку діточок, а ті несли на плечах загорнутих в покривало немовлят. До речі, за афганськими звичаями саме діти наглядають за найменшими.
Цієї ротації миротворці активніше виїжджали на медичні патрулювання, які тривали не менше тижня. За менший час свою зону відповідальності не охопиш . До них і готувалися відповідно: набивали рюкзаки медпрепаратами, їжею, одягом. Один з двох броньованих “Лендкрузерів”, які нарешті були виділені командуванням ISAF для наших лікарів, завантажували, як кажуть, під зав'язку. Навіть до даху кріпили валізи, обов'язково й розкладачку, оскільки ночувати випадало просто неба.
Взимку доріг... немає. Джипи повзають днищем по мокрій глині зі швидкістю 10-15 кілометрів на годину. А від злітної смуги одна назва, тож зимою тут двигунів літака чи вертольоту не почуєш. Всі в очікуванні весни.
- Наприкінці лютого надійшов запит щодо надання медичної допомоги жителям кишлаку Сумак. А до нього - 95 км, - пригадує Кирило Кравченко. - Від спалаху пневмонії та дизентерії там почали вмирати діти. Мчали на всіх парах, навіть без попередньої розвідки. Всі зрозуміли, що дорога буде не медом мазана, адже глина ледь підсохла. Вирушали о четвертій ранку. Вже на п'ятому кілометрі джип сів на днище, але якось таки виїхав. До Сумаку прибули перед полуднем. Негайно провели епідрозвідку та визначилися в причині спалаху інфекції. Епідемія тривала півтора місяця. Причиною стало забруднене водоймище, з якого місцеві жителі набирали воду для побутових потреб.
Того разу лікарі-миротворці оглянули близько 400 чоловік. Першими пацієнтами, як правило, були старійшини. Потім жінки з дітьми. Прослухавши кожного хворого, видали препарати та пояснили що це таке. Адже багато хто з них вперше в житті бачив пігулки. Епідемію вдалося приборкати.
До речі, під час виїздів миротворці обов'язково брали з собою іграшки, зубні щітки, солодощі та воду. Адже, як правило, у кишлаках місцеві дітлахи обов'язково влаштовували “засідку” і не пропускали медичний караван, допоки не отримали подарунків.
Якось, повертаючись з п'ятиденного патрулювання через безлюдний кишлак, потрапили під обстріл камінням. Так босоногі дітлахи, привчені до презентів, продемонстрували своє обурення. З'ясовується, навіть порожні кишлаки вимагають для себе “мита”. Тому до табору прибули з двома розбитими лобовими вікнами. Старійшина та мула, щоправда, пообіцяли знайти винуватців. Але, як мовиться, “на війні як на війні”.
Загалом допомога наших лікарів щира, бо безкорисна. Окрім знань та медичного досвіду, вони передають медперсоналу чакчаранського госпіталю медичні препарати, перев'язочні та шовні матеріали, розчини тощо. Часом, кажуть, медикаменти ці можна було побачити в місцевих аптеках... Як кажуть, кому - війна, кому - мати рідна.
...Через два тижні після прибуття ввечері зателефонували з чакчаранського госпіталю: “В ДТП потрапив родич одного з місцевих медиків, зламав щелепу. Допоможіть накласти шину та зупинити кровотечу”. Це був перший екстрений випадок. Тому у медпункті відразу зібралася вся команда з 10 чоловік.
Привезли афганця на ношах з перемотаною нашвидкоруч головою. Горло кровоточило. Роздуте обличчя і шия та симптом “окулярів” свідчили про перелом основи черепа.
Наші лікарі зрозуміли: потерпілий був у комі. Зробили рентген та взялися за ультразвук. Раптом у постраждалого зупинилося дихання. Була восьма вечора. До речі, якщо хворий помирає на території натовського табору, це відразу створює проблеми. Оскільки процедура видачі тіл мусульманів досить марудна і довга. А за афганськими звичаями покійного треба поховати до заходу сонця.
У реанімаційній палаті інкубація не допомагала - серце пацієнта зупинилося. Підполковник медслужби Кирило Кравченко миттєво скальпелем розрізав горло, ввів у трахею трахестому. У потерпілого відразу відновилося дихання, запрацювало серце. Реанімувати афганця вдалося дивом. Далі за справу взялися афганські колеги.
- Взагалі-то його потрібно було доставити до госпіталю в Герат або Кабул. Адже він потребував повноцінного обстеження та оперативного втручання на головному мозку, - пояснює підполковник Кравченко. - В умовах чакчаранського госпіталю це зробити неможливо. Потім ми їздили туди на перев'язки у палату, де він лежав без свідомості. Довкола нього зібралися родичі, по черзі качали мішком АМБУ (апарат штучної вентиляції легенів - Авт.) повітря в його легені та по-своєму молилися. Але потерпілий, на жаль, через п'ять днів помер.
Навіть якщо за договором наші лікарі відповідають лише за військовослужбовців Альянсу, відмовитися від нього було неможливо. Задля приязного ставлення місцевого населення до місіонерів повинна надаватися максимальна допомога навіть там, де це незручно чи небезпечно. Правила ISAF. Інша річ - транспортування літаком цивільних хворих. Але й тут миротворці намагалися максимально йти назустріч. У таких випадках доводилося проходити великий ланцюг узгоджень із командуванням ISAF. 400 км до Кабула або 370 до Герата літаком долалися оперативно. Це ж не три доби бездоріжжям, яке важкий пацієнт не витримає.
В іншому випадку постраждалому пощастило більше. Десятирічного Расула, який впав з осла, привезли до табору вже без свідомості. Обстеження виявило невтішний діагноз - забій головного мозку. Він потребував негайної евакуації до нейрохірургічного відділення госпіталю в Гераті або Кабулі. Цивільних літаків не було. З Герата також надійшла відмова, адже там були на той момент свої об'єктивні проблеми. Лише завдяки нашому миротворцю підполковнику Петру Малєєву, який відповідав за цивільну співпрацю в провінції Гор, протягом доби вдалося організувати оонівський вертоліт, на якому хлопчика перевезли до місця призначення. Фактично своїм життям Расул зобов'язаний українцям.
Передивляючись особисті фотографії підполковника Кравченка, зупинився на тій, що нагадувала фільм жахів: афганський селянин лежав на операційному столі, а в його обличчі стирчав серп.
- Цей афганський селянин не поділив із сусідом земельну ділянку, - пояснює
миротворець. - Сварка переросла у бійку і сусід ударив серпом по обличчю. Так
він виглядав, коли його привезли до госпіталю в Чакчарані. Удар виявився по
м'яких тканинах, без пошкодження головного мозку. Тож ми надали лише
консультативну допомогу, місцеві лікарі впоралися у цьому випадку самостійно
і врятували потерпілого.
Миротворчі будні українських лікарів сповнені несподіванок та насичені непередбачуваними та неординарними ситуаціями. Та вони працюють за будь-яких умов та у будь-який час. І беруться до справи, коли пацієнт балансує на межі иття та смерті. Такий професіоналізм цінується не лише натовськими військовими, а й місцевими мешканцями. А найголовніше - вони довіряють українцям.
Вадим КОВАЛЬОВ
За матеріалами сайту Української Спілки ветеранів Афганістану
Посилання на тему:
Новини
Українські військові лікарі надали медичну допомогу афганцям
Українські і датські миротворці побудували мечеть у таборі біженців в Афганістані
Українські миротворці мають поважати релігійні традиції місцевого населення – державна Стратегія
Українські військові лікарі надали медичну допомогу афганцям
Огляд преси
