У місті Старий Крим 17 грудня 2021 року співробітники Федеральної служби безпеки РФ провели обшук у будинку 33-річного кримського татарина, активіста й мусульманина Нарімана Аметова у зв'язку з вибухом газопроводу в селі Перевальному, у якому звинувачують Нарімана Джелялова та брати Ахтемови. Після слідчих дій чоловіка відвезли в невідомому напрямку. Як він розповів, пізніше його катували електричним струмом у підвалі, вимагаючи дати свідчення під поліграфом і змусивши підписати невідомі папери. Потім його відпустили, погрожуючи виставити зрадником кримських татар і катувати знов, якщо він оприлюднить цю інформацію.
«Краще б вони вбили мене, бо я розповідатиму про все, що відбувається», — заявив Наріман Аметов.
«Кримська солідарність» опублікувала відео, де Аметов докладно розповів про тортури, яких зазнав. Наводимо фрагменти з цієї розповіді (розшифрувало видання «Ґрати»):
«Переді мною за півтора метра стояв стіл — радянський, лакований, старий. На ньому лежали ноутбуки, якісь папери. За столом сидів чоловік міцної статури. Він був весь у чорному, в масці й говорив чистим приємним голосом — гарно, рівно і без акценту. На руці блищав годинник. Я так зрозумів, що це головний у них, бо він давав команди решті. Співробітників ФСБ було четверо чи п’ятеро: один сидів переді мною, другий був праворуч, і ззаду, здається, ще троє. Головний почав з того, що мене підозрюють у теракті, скоєному біля газопроводу. Я відповів, що це маячня, і заявив, що проти насильства зі свого та з їхнього боку. Він відповів: „Ми теж проти насильства, але тобі доведеться все розповісти й сісти за апарат — поліграф“. Я відмовився й пообіцяв розповісти все без поліграфа, бо не довіряю апарату. Я хвилювався й боявся, вони чинили тиск — матюками, різними методами. Я побоювався, що вони можуть звинуватити мене в тому, чого я не робив. Головний сказав: „До втрати пульсу мого чи твого ти сядеш за цей апарат! Ти маєш час подумати“ Той, хто був праворуч, підійшов і знову надів мішок на голову. Як я зрозумів, вони пішли. Зі мною знову лишилися одна чи дві людини. За 30 хвилин вони повернулися. Головний спитав: „Що ти вирішив?“ Я відповів: „Я громадянин Російської Федерації і маю право відмовитися від поліграфа“. Він сказав: „Твоїх прав тут немає“.
До мене підійшов інший чоловік і голосно басовитим голосом запитав, як мене звати. Я відповів. Той сказав, що його звати Максим, і спитав: „Ти знаєш, хто я?“ Я відповів негативно. Я боявся й не розумів, що зараз відбуватиметься і звідки може прилетіти. Максим відповів мені: „Я той, хто розв'язує язики. Я машина. Я держава. Я приїхав до Криму давити таких, як ти“. Я сказав, що це неправильно, що я нічого не робив. Він сказав: „Я зроблю все, ти все розповіси, й мені за це нічого не буде“. Він висловився іншими словами, з матюками та образами, але я цього повторювати не буду.
Максим запитав: „Що ти вирішив?“ Я вимагав привести адвоката. Максим дав команду своїм співробітникам, вони притисли мене до спинки стільця. Співробітники ФСБ мене тримали, а Максим обмотував скотчем навколо стільця, ображаючи мене та лаючись. Я спитав: „Може, досить витрачати на мене скотч?". Він відповів: „Я вирішуватиму, чого досить, а чого ні! Твій час говорити скінчився!“
Під вухо мені засунули якісь ганчірки. Я відчув, що туди почали просувати дроти, відчував їхній рух по обличчю і зрозумів, що мене битимуть струмом. Максим запитав, чи я не передумав. Я наполягав на адвокаті. Він сказав: „Га, адвоката?“ І тут був перший розряд.
Він був болючий. З моїми мізками щось коїлося, але я терпів. Розряд тривав дві-три секунди, тривалий. Я витерпів і ні слова не пискнув, сказавши собі: „Я триматимусь“. Але я розумів, що довго не витримаю — залежить, скільки битимуть.
Був другий удар — його я теж витримав. Але слідом я отримав третій удар. Він був такої сили, що я не можу пояснити, що зі мною коїлося. У той момент у мене мізки попливли, я нічого не контролював. Після цього удару я закричав: „Все, все! Я сяду за апарат!“ На це Максим відповів: „Тепер я вирішуватиму, коли ти сядеш“. І завдавав ударів ще.
Я думав, що вже не вийду з цього місця. Я не розумів, що коїться з моїми мізками. Вони просто стрибали, плавали, пливли — я не можу це пояснити. Це було боляче. Таке повторювалося чотири рази, Максим не спинявся.
Після четвертого сильного удару і двох несильних вони зупинилися, і я зразу закричав: „Я візьму все на себе: все, що ви забажаєте, навіть смерть Сталіна!“ Я не можу передати словами свій стан.
Потому мене запитали: „Ти сядеш на поліграф?“. Я відповів ствердно. Вони сказали, що можна було цього й минути. А я спитав: „Де той чоловік, що був у чорному?“. Він відповів: „Я тут“. Я сказав: „Ти ж казав, що проти насильства“. А він заявив: „Я також казав, що ти сядеш за поліграф“.
Я зрозумів, що Максим не „розв'язує язики“, як він сам висловився. Він змушує сказати цьому язику те, що їм треба. Я був готовий взяти всю провину на себе — все, що вони захочуть. Хотів би я подивитись на нього, якби він сидів за цим апаратом», — з жахом згадує події 17 грудня Наріман Аметов.
«Після ударів струмом, коли мене ще не розв'язали, підійшов чоловік і наказав сказати пароль від мого телефону. На це я відповів: „Не скажу, бо для вас там нема нічого цікавого“. Але він наполягав і погрожував, що удари продовжаться. Тоді я назвав пароль. Після цього співробітники ФСБ канцелярським ножем розрізали скотч, посадили мене за стіл, дали ручку й папір і наказали підписати документи. Я не розумів, що відбувається. Я підписав документ про те, що я не маю претензій чи про щось таке. На той момент мені було байдуже — я був готовий підписати все. Я писав криво-косо, не контролював руку, а вони з цього сміялися. Вони диктували мені текст за літерами, інакше в мене не виходило. Вони посміхалися: „Ти чого тупиш?“ Я почувався овочем: усе тіло було скуте, але головне не це… Найголовніше те, що мій мозок був весь стиснутий. Я не можу передати те, що коїлося, це мене не відпускало. Я написав два папери. Не знаю, що в них було, але мені було байдуже. Це все я підписував під примусом. Потім мені сказали сісти за поліграф, але попередили, що треба заспокоїтися. „Віддихайся, прийди до тями“, — сказали вони.
З мене зняли мішок, посадили зліва від столу. Співробітники ФСБ сиділи праворуч. Прийшла інша людина в масці. Я так розумію, що це був психолог, що приєднав апарат. Він підклав мені під стегна круглі пластини з проводами. Чоловік у масці затягнув дроти мені на тулубі й руках, сказав не ворушитися, дивитися прямо, головою не мотати, ногами не тупотіти, дихати рівно. Це було важко зробити, але я намагався.
Мене приєднали, я більш-менш заспокоївся. Людина в масці, яку я вперше побачив, пояснила, як це працює: на її запитання я мав відповідати лише „так“ чи „ні“. Він спитав як приклад: „Ваш рік народження 1987-й?“. Я відповів: „Так“. Своє прізвище я також підтвердив, як і те, що народився в Ленінському районі Криму. Він переконався, що я зрозумів принцип роботи й наголосив: „Ти завжди відповідаєш правду“.
Після цього він спитав мене, чи привозив я телефон з України, чи знайомий я зі співробітниками органів України, чи передавав я щось з України до Криму. На це все я відповів „ні“. Потім знову спитали, чи моє прізвище Аметов, і на це я відповів ствердно. Запитували, чи їздив я до Сирії, чи хотів би я бути там.
Загалом я провів на апараті години півтори. Уже не пам’ятаю всіх питань, але я відповів на всі.
Психолог зняв з мене апарат і пішов. Повернувся головний, що весь у чорному, і наказав зачитати текст з аркуша на камеру. Я промовив, що до співробітників ФСБ претензій не маю, жодних дослідів наді мною вони не проводили й не били, нічого такого.
Прийшов якийсь співробітник ФСБ і сказав: „Ти сказав правду. Ти ніде не замішаний, не засвічений. Ти чистий“. І додав, що нібито я їм більше не потрібний.
Але вони попередили: якщо я заявлю про тортури, про те, що відбувалося тут, у підвалі, вони оприлюднять папір про співпрацю з ними, що я підписав. „Ми покажемо це кримському народу, якщо ти розповіси про те, що сталося через своїх татар, і зробимо тебе зрадником, у тобі розчаруються. Після цього за певний час ти пропадеш неофіційно, а наші методи ти знаєш“, — заявили вони. Я сказав: „Добре, я не казатиму“.
Але вони зробили помилку. Краще б вони вбили мене, бо я розповідатиму про все, що відбувається», — каже на відео Наріман Аметов.
Як пізніше повідомила «Кримська солідарність», родичі кримського татарина, що заявив про тортури, публічно вимагають покарати винних.
Аметов підтримує співвітчизників, що їх судять у Криму та Росії за участь у партії «Хізб ут-Тахрір» та в політичних справах, відвідує судові засідання.
За його словами, у нього не вперше виникають проблеми із ФСБ. 2014 та 2016 року в нього вже проводили обшуки.
Як каже Аметов, співробітники ФСБ погрожували йому в'язницею, запрошували на неформальні бесіди, схиляли до співпраці та хотіли, щоб він у ролі засекреченого свідка давав свідчення у справах «Хізб-ут-Тахрір».
У вибуху газопроводу ФСБ звинуватила українські спецслужби, а виконавцями диверсії назвала заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джеляла, а також братів Асана та Азіза Ахтемових. Усі троє перебувають під арештом і не визнають вини.
