На черговому засіданні Консультативної міжконфесійної ради при Уповноваженему зі справ релігій і національностей Республіки Білорусь ще раз підтвердили заборону для громадянок цієї країни фотографуватися на документи в головному уборі, що не приховує обличчя і овал обличчя. Незважаючи на те, що за релігійними переконаннями їм не можна показуватися перед сторонніми людьми з непокритою головою.
Для віруючої жінки хустка — це не модний головний убір, який можна вдягти або зняти в залежності від настрою і обраного на сьогодні образу; хустка входить до базового мінімуму одягу для повсякденного життя. Кольори, фасони, способи пов'язування і стилізація — дійсно питання моди і примхи, але покриття голови і тіла — це бажання реалізувати своє основоположне конституційне право діяти згідно з релігійними переконаннями. А основоположні права, як відомо, можуть бути обмежені тільки тимчасово і в разі запровадження надзвичайного стану в державі.
Це питання постало знову в білоруському суспільстві після того, як журналіст Раяна Вольха Черних, мусульманка за віросповіданням, намагалася сфотографуватися для оформлення паспорта, виконавши і букву закону, і вимоги своєї релігії.
«Зрозумійте мене правильно, я поважаю свою країну, її закони. Тому, роблячи при зміні паспорта фотографію в хустці, я намагалася максимально враховувати вимоги стандарту для фото на документи: опустила хустку аж на лінію росту волосся, подбала про те, щоб чітко було видно овал обличчя... Але моє фото не прийняли».
Журналіст, захищаючи свої права, оскаржила відмову в обласному управлінні з громадянства і міграції, а не знайшовши розуміння і там — в Державному департаменті з громадянства і міграції. Чиновники посилаються на положення Інструкції Міністерства внутрішніх справ № 200 від 28 червня 2008 року і на те, що встановлені в ній вимоги є єдиними і загальнообов'язковими для виконання незалежно від релігійних переконань.
Принциповість держслужбовців щодо цього питання, можливо, викликала б менше запитань, якщо б норми регуляторних актів дійсно застосовувалися однаково до всіх. Однак у той же час православні черниц фотографуються на паспорт в апостольнику — уборі, який приховує і волосся, і вуха, і шию — і не зазнають опору з боку держави у прагненні діяти згідно зі своїми релігійними переконаннями.
«Любе дзеркальце, скажи...»
Присутній на засіданні Консультативної міжконфесійної ради муфтій Духовного управління мусульман у Республіці білорусь Алі Воронович намагався пояснити, что покриття голови перед сторонніми чоловіками — релігійний обов’язок кожної мусульманки. Такої ж думки всі вчені-богослови.
Однак чиновники обрали зручне виправдання для свого небажання вирішувати проблему дискримінації: зробили посилання на «вільнодоступне в мережі YouTube» інтерв’ю «відомого ісламознавця і сходознавця, перекладача Корану» Валерії Прохорової: «Хіджаб — це не іслам. Це ніяким чином не стосується ісламу. Це традиції, обумовлені географічним положенням, кліматом певної країни». Цей вислів і взяли до уваги: «Християнські черниці діють відповідно до своїх релігійних переконань, а для вас це не обов’язок, а елемент арабської моди. Ми не можемо потурати модницям у їх примхах».
Стиль покриття голови, справді, має регіональні відмінності, відрізняється у кожній країні — залежно від культури і кліматичних умов. Окрім того, у недалекому минулому голову покривала практично кожна білоруска — згідно з місцевими традиціями й умовами місцевого клімату.
Все-таки питання полягає не в тому, що слова Валерії Прохорової поза контекстом могли зрозуміти перекручено (адже з таким же успіхом там можна побачити заклик не намагатися пов’язувати хустку за арабським зразком, а дотримуватися традиційної для цієї місцевості стилізації), а скоріш за все у виборі «експертної думки».
Валерія Михайлівна, попри всю пошану до неї, фундаментальної ісламської освіти не має і виносити фетви (богословські рішення з певних питань) не уповноважена. Навіть за умови, якщо її трактування процитованого вислову (їй зараз пишуть звернення з просьбою прокоментувати зазначене інтерв’ю з роз’ясненням щодо правильності інтерпретації її слів) раптом дійсно збігатиметься с очікуваннями білоруських чиновників. І навіть за таких обставин до неї не звернулися з проханням чітко відповісти — державні мужі зробили посилання на хаотично знайдену в пошуковому сервері першу думку, що більш-менш збігається з їх небажанням присікати дискримінацію.
Ситуація нагадує «ворожіння на дзеркалі»: будь-яке дзеркало у відповідь на «хто на світі наймиліший» (розумніший, авторитетніший — потрібне підставити) незмінно покаже відображення автора запитання. Але ж задовільнитися такою «відповіддю» — означає приректи себе на існування у світі своїх мрій поза об’єктивною реальністю…
Залишається без відповіді запитання, чому чиновники намагаються «суто з принципу» обмежити права своїх громадян, які сповідують іслам.
Тетяна Євлоєва
