Ця тема вже обговорювалася 15 жовтня на експертному круглому столі в Інституті Філософії ім Г. С. Сковороди НАН України. Фахівці висловили тоді свої думки і запропонували ряд рекомендацій для органів державної влади. Однак, судячи з усього, співробітники Інституту визнали виконану роботу недостатньою, і запропонували молодим вченим-ісламознавцям розглянути це питання на Міжнародній конференції, яка відбудеться 19 листопада. Чому дослідники вирішили привернути увагу до питань національної безпеки саме в контексті ісламу в Україні? Спробуймо з’ясувати.
Сутність людських суспільств така, що проблемні питання, замовчувані протягом багатьох років, виникають у той час, коли найменш очікувані, у хвилину смути і кризи. Як, наприклад, нинішні події в Україні. Анексія Кримського півострова, а також дивна неоголошена війна в Донбасі оголили і посилили дві, здавалося б, протилежні тенденції.
З одного боку, спостерігається зближення між людьми, які раніше один одним не цікавилися: це представники різних етнічних і релігійних груп, вихідці з різних соціальних верств, люди з різним рівнем достатку. Раптово посилився інтерес суспільства до мусульман України — у громадян інших віросповідань виникло бажання позбутися від стереотипів і зрозуміти наміри, бажання людей, які моляться за Україну не в церквах, а в мечетях.
Уперше в новітній історії країни (і, мабуть, в історії взагалі) поняття «українець» у масовій свідомості раптом перестало замикатися в рамках етнічної приналежності і православного віросповідання, а об’єднало всіх прихильників спільної ідеї — любові до своєї Батьківщини і готовності її захищати.
З іншого боку, з поглибленням кризи посилюється недовіра людей один до одного — до всіх, окрім «своїх, перевірених». Безліч українців стали вимушеними переселенцями, і не всім вдалося влаштувати своє життя й адаптуватися відразу в умовах суспільного життя в іншому регіоні. Не всі переселенці були добропорядними, тому виникла нова хвиля недовіри до вихідців з окупованих регіонів — «сарафанне радіо» в епоху соціальних мереж працює ідеально.
Зацікавленість українськими мусульманами пояснюється ще й звичайним бажанням українців-немусульман упевнитися, що їхні співвітчизники, які сповідують іслам, теж є щирими патріотами своєї землі і ніяких «сюрпризів» від них чекати не доведеться.
«Веселий Роджер» під виглядом прапора «чистого» ісламу?
В умовах неспокійної ситуації човен українського суспільства старанно розгойдують «експерти» з РФ і різноманітні діячі, які ретранслюють їх думку — або через незнання, або з корисливою метою. Сумним прикладом є наполегливі спроби зчинити паніку серед населення континентальної України розповідями про «жахливих екстремістів-радикалів», які нібито «вили свої зміїні гнізда в Криму», а після приходу РФ розбіглися і тепер є горезвісною «ісламською загрозою» для всієї України.
Представники корінного населення півострова — кримські татари — з готовністю спростовують риторику «викривачів». Магістр шаріатських наук Сейран Арифов розгорнуто відповів на репліку про «загрозу»: «Протягом 23 років деякі представники мусульман говорять про небезпеку тероризму, екстремізму, навішують ярлики: «ваххабіти», «саляфіти», «хізбуттахріровці»… Якщо в Криму зібралися терористи з усього світу, то постає запитання: скільки терактів було за більш ніж 20 років? Жодного — і слава Всевишньому! Скільки вбивств, скільки акцій громадянської непокори? Жодного факту, жодного інциденту — лише порожні «лякалки». І, навпаки, десятки випадків, коли представники інших конфесій з релігійним фанатизмом здійснювали акти вандалізму щодо мусульманських кладовищ, мечетей… Щодо «ісламського радикалізму» — мені довелося бачити людей з радикальними поглядами в тлумаченні певних релігійних моментів; можливо, хтось із них під впливом інтернету і поїхав зопалу в інші країни, купившись на заклики «допомогти одновірцям», але в Україні мусульмани ніколи, ніколи не здійснювали і не говорили нічого такого, щоб бити на сполох: «вони переїхали на континент, панікуйте і будьте пильними!»
Під час обговорення проблеми безглуздість подібних тверджень підкреслили і Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, і співробітники Інституту філософії. «Я згоден з висловленими запереченнями», — під схвальний гул учасників резюмував керівник відділу релігієзнавства Інституту філософії НАН України професор Анатолій Колодний: «Потрібно відходити від хибної риторики «мій Іслам істинний, а всі інші — екстремісти».
Однак, з якоїсь причини, саме цієї позиції вже не один рік дотримується самопроголошений «Муфтій України» шейх Ахмед Тамім, який задовго до анексії півострова багато років твердив про «загрозу радикальних ісламістів у Криму». Аналогічну версію озвучив на експертному круглому столі і голова президії РУНМОУ «Київський муфтіят» Канафія Хуснутдінов, який, з одного боку, розділяє загальне обурення через фактичну одноосібну узурпацію шейхом Тамімом права представляти інтереси мусульман на офіційному рівні, а з іншого — повністю підтримує останнього в його політиці нагнітання антиісламської істерії.
Образові шейха Таміма у блискучих обладунках сучасного Дон Кіхота, який відважно бореться з тільки йому видимими вітряними млинами, заважає не притаманний поборникові справедливості меркантилізм. «Таврійський Муфтіят», що виник на базі створеного під егідою шейха Ахмеда Духовного Центру Мусульман Криму, у боротьбі за паству щосили користується «приходом нової влади» і здійснює рейдерські захоплення релігійних споруд у Криму — продовжуючи вже силовими методами марні спроби ДЦМК послабити вплив ДУМК на півострові. Політика не лицаря, а пірата, яка з мовчазного схвалення окупаційної влади, яка побачила в «Таврійському Муфтіяті» вірного васала, напряму суперечить інтересам цілісності і національної безпеки України.
Утім, суперечка про те, яке питання є більш пріоритетним: «Хто винен?» чи «Що робити?», — навряд чи доречне. Учасники погодилися, що прояснити точки відповідальності, безумовно, потрібно, але це повинен бути окремий, детальний і предметний розбір, без переходу на неконструктивне нарікання на «недоліки пострадянської ментальності». Заступник голови ВАГО «Альраід» Ісмаіл Кади зазначив: «Якщо ми прагнемо інтеграції з Європою, то повинні розвиватися в цьому напрямку, а не постійно обговорювати недоліки радянського менталітету. Не можна рухатися вперед, якщо голова постійно спрямована назад і більше нікуди не повертається». Сьогодні перед нами постала більш гостра проблема.
«Нам будуть довго пропонувати не прогадати»
Крим і Донбас — регіони компактного проживання найбільших громад українських мусульман. Точніше, якщо говорити про Донбас — проживали. Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, донеччанин за походженням, залишався в Донецьку до тих пір, поки це не виникла небезпека для його життя і життя членів його сім’ї. У своєму інтерв’ю в кінці жовтня він розповів про масове переселення мусульман з Донбасу: «Значна частина людей виїхала в інші регіони України. Не приховуватиму: були і ті, хто виїхав до Росії, але їх на загальному тлі небагато. Це, як правило, люди, які мають близьких родичів у РФ. Переважна ж більшість мусульман Донбасу знайшла прихисток в інших областях України. Лише ті, хто не зміг з певних причин виїхати, залишилися на місці. Таких, на жаль, украй мало: мечеті і місця зібрань спорожніли. При цьому люди дійсно покинули власні оселі, а не переховуються в підвалах і бомбосховищах. Я спілкувався з парафіянами, які залишилися, розпитував їх про відсутніх — можливо, люди в біду потрапили, їм допомога потрібна? У нинішній ситуації можуть бути найгірші варіанти. Але з’ясувалося, що люди дійсно покинули регіон. Звичайно, тим, у кого були проблеми зі здоров’ям, з продуктами харчування тощо, намагалися допомогти. Шукали зниклих в усіх ДНР-овських „інстанціях“, надавали допомогу пораненим…»
Як окупаційна влада Криму, так і терористи з «ДНР» і «ЛНР» у своєму пошуку «прихильників на місцях» намагалися робити ставку на мусульман, які складали в цих регіонах досить великий відсоток населення.
Кримських татар спершу намагалися мотивувати різноманітними привілеями в обмін на визнання ними легітимності російської влади. Після невдалої спроби налагодити співпрацю, замість «пряника» застосували «батіг». Лідери кримськотатарського національного руху і власники незалежних ЗМІ одразу стали персонами нон-грата на рідному півострові і не можуть потрапити додому. Син Мустафи Джемілєва викрадений і вивезений на територію Росії. Почали зникати люди, зокрема молоді чоловіки кримськотатарської національності. Згодом їх знаходили мертвими, зі слідами тортур (зафіксовано 18 таких випадків); одного юнака з ледве вираженими ознаками життя знайшли і помістили в реанімацію. У мечетях, медресе і будинках кримських татар проводяться незаконні обшуки. Україна, на відміну від Російської Федерації, ніколи не запроваджувала абсурдні заборони на фундаментальні праці ісламських богословів (наприклад, академічний переклад Корану Ельміра Кулієва (пізніше ця заборона була знята) або збірник хадисів імама Аль-Бухарі), і тому «заборонену літературу» можна знайти практично в кожному будинку і, тим більше, у кожній мечеті.
Люди в паніці масово спалюють релігійну літературу, що негативно впливає на процес духовного відродження півострова.
Увесь мусульманський народ, який не в повному складі нещодавно повернувся з депортації і розпочав облаштувати побут на землі своїх батьків, раптово опинився-де-факто в складі іншої держави — правонаступника і спадкоємця їх катів — і люди не можуть знову все кидати і переїжджати в континентальну Україну. Деякі, втім, так і зробили, але здебільшого кримські татари залишилися в своїх будинках. Зовсім не через відсутність патріотичних почуттів до України, а у зв’язку з небажанням знову залишати рідну землю «ввічливим людям» з північних країв.
Щодо Донбасу, то там мусульмани, за влучним висловом доктора філософських наук Олександра Сагана (провідний науковий співробітник відділу релігієзнавства Інституту філософії НАН України, модератор експертного круглого столу), «проголосували ногами», тобто масово покинули регіон.
Самопроголошена «нова влада», звичайно, робила спроби якщо не здобути прихильність мусульман, то хоча б збити їх з пантелику (наприклад, у мережі Інтернет якось з’явилося повідомлення про «муфтія ДНР», хоча сам «новоспечений муфтій» дізнався про це лише з телефонної розмови зі здивованим знайомим, і не був причетний до цієї історії) — однак їх спроби у цьому напрямку не були системними.
Задовольнившись загальними поясненнями про те, що ми одружуємо, розлучаємо, ховаємо, читаємо проповіді і здійснюємо молитви, вони поїхали. Ніяких натяків або відкритих пропозицій співпрацювати з їхнього боку не було. Я не знаю, чи був це одноразовий візит, або нам варто чекати „гостей“ і надалі. Після свята Курбан-Байрам (прим. авт. — 4 жовтня 2014 року) вони телефонували, попередивши про свій візит з метою розмови, але бесіда так і не відбулася, ніхто не з’явився. Що відбуватиметься далі — прогнозувати складно».
Імам Соборної мечеті Луганська Мухаммед аль-Устаз сказав, що представники «ЛНР» до них інтересу не проявляли, але от мечеть зазнала руйнування внаслідок потрапляння снарядів важкої артилерії, якими щедро обсипали околиці чи то сепаратисти, чи то російські військові.
Не обійшлося без релігійного рейдерства і на території Донбасу. Наприклад, Саід Ісмагілов скористався нагодою й досить дипломатично звернувся «до всіх мусульманських організацій з просьбою не захоплювати нерухомість». Муфтій ДУМУ «Умма» повідомив про випадки в Донбасі, коли деякі люди пропонували великі суми грошей громадам мусульман за перехід до іншого релігійного об’єднання. «Підкуп і спроба рейдерських захоплень є неприйнятними», — підкреслив він. Чи було це зверненням до когось з присутніх, або ж просто інформацією для ознайомлення для всіх через відсутність адресата, відомо лише Саідові-хазрату.
Висновки за результатами роботи заходу
З метою узагальнення висновків вищезгаданого круглого столу учасники заходу розробили ряд рекомендацій — як для органів державної влади, так і для колег-релігієзнавців. Останнім, наприклад, запропонували об’єднати свої зусилля в діяльності щодо здійснення експертизи богословської літератури, щоб продемонструвати світові всю абсурдність внесення богословських праць у «списки забороненого». У теологічних трактатах будь-якої конфесії можна знайти пасажі, які в сучасних правових реаліях легко витлумачити як заклики до екстремізму. Але на цих працях виросли сотні поколінь людства, на них побудована сучасна людська цивілізація — їх не можна засуджувати і забороняти.
Крім того, живий інтерес викликала пропозиція відновити роботу Ради духовних управлінь України. Адже у Всеукраїнській раді церков і релігійних організацій представлені не всі релігійні об’єднання країни, а діючі члени блокують вступ в організацію нових учасників, оскільки зміна розстановки сил і поява альтернативних представників тієї ж конфесії є не вигідною для них. Директор департаменту з питань релігії і національностей Міністерства культури України Володимир Юшкевич цю ідею підтримав і пообіцяв посприяти її реалізації.
Професор Колодний запропонував не залишати без уваги необхідність публічно визнати той факт, що Україна — не тільки християнська держава, і більше публічно обговорювати діяльність інших релігійних груп країни. Зокрема, не нав’язувати якусь одну думку про віру в Бога, як це в будь-якому випадку буде відбуватися на тих же уроках християнської етики.
Олександр Саган попросив неодмінно внести в експертну записку проблеми, спричинені Таврійським Муфтіятом: «Вони намагаються підмінювати релігію політикою (негативна позиція) і бойовими підрозділами за релігійним принципом (є неприйнятним). На мою думку, будуть провокації з метою створення умов для панування міжрелігійної ворожнечі і загострення протистояння між різними релігійними центрами і в майбутньому — протистояння між мусульманами і християнами. Тому наше завдання полягає у тому, щоб цьому запобігти. 24 вересня Радбез ООН прийняла резолюцію, що зобов’язує держави припиняти вербування громадян для участі в НВФ, у тому числі і за кордоном. Тому ми теж зобов’язані це присікати».
Він акцентував увагу присутніх на тому факті, що в українській уммі існують дві особливі групи: кримські татари і українці-мусульмани. Це два корінні народи, у яких немає іншої Батьківщини і немає іншої долі. «Для нас, українців-немусульман, теж важливі добросусідські відносини з мусульманською уммою для подальшого спільного комфортного проживання».
Учасники круглого столу розробили аналітичну експертну записку, яку оголосили наступного дня на прес-конференції в агентстві «УКРІНФОРМ».
Які актуальні проблеми у сфері національної безпеки держави і діяльності мусульманських організацій знайдуть молоді вчені-ісламознавці, і які запропонують заходи щодо їх подолання — побачимо після конференції. Якщо, звичайно, хтось здійснюватиме розробку цієї непростої теми: кінець-кінців, організатори заходу — Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, Духовне управління мусульман України «Умма», Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраід», Українська асоціація релігієзнавців, Український центр ісламознавчих досліджень — запропонували й інші питання, такі як сучасні тенденції розвитку ісламу в Європі і Україні, міфи і реалії сприйняття ісламу в Європі, а також становлення і розвиток ісламознавства в Україні.
Втім, основний тягар вирішення вищезазначених проблем у будь-якому разі ляже на молоде покоління. Сподіваємося, що це покоління спроможне їх вирішувати — для початку, хоча б теоретично.
Тетяна Євлоєва
для «Іслам в Україні»
