Ситуація як у самій Сирії, так і навколо неї характеризується невпинним наростанням інтенсивності боїв на всій території країни і все більшим і масштабнішим втягуванням міжнародних і регіональних центрів сили. Як зазначає американський експерт з Близькосхідного регіону, президент Національної ірансько-американської ради Т. Порсі, сьогодні конфлікт у Сирії уявляє собою опосередковану війну між Саудівською Аравією, Туреччиною, Катаром, США і ЄС з одного боку й Іраном, Росією, «Хезбаллою» і режимом Асада з іншого.
Завдяки масованій допомозі зброєю і добровольцями з боку Росії, Ірану і «Хезбалли», режимові Б. Асада вдається утриматися й донині. Його останні тимчасові воєнні успіхи й велика вірогідність того, що він використав хімічну зброю проти повстанців поставила перед Вашингтоном нелегку дилему: що робити далі? Адже згідно з логікою запропонованої раніше лінії поведінки США у сирійському конфлікті використання режимом хімічної зброї означає, що він перетнув «червону межу», після чого США мають жорстко реагувати і використати увесь комплекс не лише політичних, а й воєнних заходів, зокрема введення над звільненими територіями «безпілотної зони», на кшталт того, як це робилося у Лівії; передачу сирійським повстанцям усіх видів зброї аж до безпосереднього введення американських військ до Сирії з метою її швидкого звільнення від кривавого диктатора.
Але поки що нинішня американська адміністрація не наважується на такі рішучі дії. Американці ще не оговталися від наслідків іранської авантюри і відверто побоюються бути втягненими у прямий воєнний конфлікт на Близькому Сході з усіма його непередбачуваними наслідками і витратами. У нинішній американській адміністрації визнають, що такі відповідальні кроки США мають готувати надзвичайно ретельно, за участю широкої міжнародної коаліції. У статті в The New York Times колишній посол США в Єгипті та Ізраїлі Д. Куртцер наполягає, що єдиним стратегічно розумним рішенням для США буде формування міжнародної коаліції зацікавлених країн, зокремаі Росії, Єгипту, Саудівської Аравії і Катару. «Без такої коаліції Америка повинна відкинути ідею про одностороннє воєнне вторгнення до Сирії», — підкреслив Д. Куртцер. Перш ніж прийняти рішення про початок воєнної операції в Сирії, американські дипломати повинні поставити на голосування в Лізі арабських держав (ЛАД), Раді безпеки ООН і Конгресі США питання щодо необхідності воєнної операції і про те, у якому вигляді вона повинна здійснюватися, — йдеться у статті. У першу чергу потрібно розпочати переговори з Росією, яка разом із Китаєм блокує в ООН будь-які пропозиції щодо Сирії. На думку Куртцера, росіян «більш за все хвилює можливість перемоги в Сирії джигадистів, які можуть проникнути до них через «заднє подвір’я» — до переважно мусульманського Кавказу на півдні країни». Однак «неспокій щодо хімічної зброї, який хвилює Москву не менше, ніж Вашингтон, і розслідування щодо теракту в Бостоні, яке продовжується й донині, можуть допомогти цій дипломатичній місії».
Крім того, США мають терміново залучити до переговорного процесу арабські країни — Саудівську Аравію, Катар і Єгипет, кожна з яких веде в Сирії власну гру. «Ці три країни — це ключ до дії або бездіяльності ЛАД», — впевнений Куртцер.
Також у той час, коли дипломати проводитимуть переговори з Росією і ЛАД, у Конгресі США повинно розпочатися серйозне обговорення трьох можливих сценаріїв розвитку подій: «продовження поточної політики навчання і підтримки несмертельними воєнними засобами; встановлення безпілотної зони для ліквідації переваги у воєнно-повітряних силах, якою користується режим Асада; чи організація повномасштабного воєнного вторгнення з метою зміни режиму», — вважає дипломат. «Для того, щоб проголосувати за воєнну операцію, представникам міжнародної спільноти і нашим законотворцям, більшість з яких, скоріше, обирають варіант «сховати голову у пісок», знадобиться політична мужність», — робить висновок Куртцер.
Схоже, вся нинішня американська лінія у сирійському питанні протягом останнього місяця розвивається за схемою, яку накреслив екс-посол США в Єгипті та Ізраїлі.
7 травня Держсекретар США Дж. Керрі прилетів до Москви, де відбулись його переговори із президентом РФ В. Путіним і міністром закордонних справ С. Лавровим. Перед початком переговорів зі своїм російським колегою Дж. Керрі сказав: «Росія і Сполучені Штати можуть співпрацювати у тих найважливіших викликах, які виникають перед нами, і зробити вагомий внесок щодо можливості встановлення стабільності і миру у таких точках як Близький Схід, Сирія».
Дж. Керрі та С. Лавров оголосили про скликання міжнародної конференції, метою якої буде обговорення питань щодо закінчення конфлікту в Сирії, участь у якій повинні взяти як представники сирійського уряду, так і сирійської опозиції. Повідомляють, що така конференція має відбутися наприкінці травня, однак, з урахуванням усіх труднощів з її підготовкою, захід вирішили провести на початку червня.
Починаючи від 7 травня й донині відбувається надзвичайно інтенсивний переговорний процес як між США та Росією, так і цих головних зовнішніх акторів сирійської трагедії з усіма своїми союзниками. Одночасно відбуваються не менш інтенсивні дії обох сторін воєнного і воєнно-політичного характеру.
Які ж головні цілі ставлять перед собою обидві сторони, що зіткнулися у Сирії? На нашу думку, вони зводяться до таких завдань.
З боку Сполучених Штатів ставиться завдання максимально ізолювати агонізуючий режим Б. Асада, спробувати оцінити ступінь здатності і рішучості головних американських союзників напередодні прийняття керівництвом США рішення про перехід до якісно нової фази боротьби з Б. Асадом. Спробувати оцінити готовність Росії до поступок у Сирії і з’ясувати ціну таких поступок, одночасно всіляко домагатися від Росії відмови від постачання збройним силам сирійського режиму тих видів, які здатні якісно позначатись на зміні балансу сил у збройній боротьбі. З боку Росії йдеться про створення для себе найбільш сприятливих умов, як дипломатичних, так і воєнних для того, щоб здати Б. Асада за цілком пристойну ціну. Каменем спотикання стала вірогідна передача Росії сирійському режимові такої суперсучасної зброї як 6 ракетних батарей С-300 та 144 ракети до них. Поява в руках сирійської армії подібної зброї значно ускладнить створення безпілотних зон над звільненими районами Сирії. Саме тому як і США, так і Ізраїль намагаються всіляко тиснути в цьому питанні на Росію. Під час зустрічі прем’єр-міністра Б. Нетаньяху з російським президентом у Сочі, ізраїльський прем’єр відзначив, що, якщо у Б. Асада з’являться системи С-300, які здатні перехоплювати винищувачі та крилаті ракети, то це, скоріш за все спровокує ізраїльські дії у відповідь і може сприяти «розв’язуванню війни в регіоні». Коментуючи ці висловлювання Б. Нетаньяху, заступник директора Інституту США та Канади РАН В. Кременчук заявив, що цим самим ізраїльський прем’єр попередив В. Путіна, що збройні сили Ізраїлю знищать системи С-300, якщо вони з’являться у Б. Асада.
13 травня міністри закордонних справ Єгипту, Йорданії, Катару, Саудівської Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратів, а також Туреччини провели в Абу-Дабі зустріч, під час якої заявили, що підтримують Женевські угоди 2012 р. щодо створення перехідного уряду в Сирії і підкреслили, що президенту Асаду «у якого руки в крові», немає місця у майбутній Сирії. Міністри також підтвердили «свою підтримку політичному вирішенню закінчення кровопролиття в Сирії». Виконуючий обов’язки голови Сирійської Національної Коаліції Ж. Сабра заявив, що група консультуватиметься із своїми союзниками — Саудівською Аравією, Катаром та Туреччиною щодо своєї участі у наступній мирній конференції.
Важливим кроком у напрямку реалізації плану проведення наступної конференції з сирійського урегулювання в Женеві став візит до Вашингтону прем’єр-міністра Туреччини Т.Р. Ердогана 16 травня. Туреччина на сьогодні є найбільш непримиренним ворогом Б. Асада і докладає всіх зусиль для його якнайшвидшого повалення. Керівництво Туреччини виступає за пряме воєнне вторгнення до Сирії і введення безпілотних та буферних зон не лише на кордонах Туреччини і Сирії, а й у звільнених сирійських районах. Саме цих рішень від президента США очікував турецький прем’єр. Однак, на цей час, Вашингтон ще не готовий до таких рішучих дій. Як заявив Б. Обама на зустрічі лідерів обох країн, США «не планують односторонніх дій» в Сирії. Тим не менш, американському президентові вдалося переконати турецького прем’єр-міністра погодитись із американсько-російською ініціативою щодо конференції по Сирії. У коментарії впливової турецької газети «Міллієї» стверджується, що Ердоган значно пом’якшив своє відношення щодо наступної конференції у Женеві. Анкара погодилась із цією ініціативою з умовою гарантій від Вашингтона, що сирійська трагедія не затягуватиметься на довгі місяці «в ім’я дипломатії». Т.Р. Ердоган також заявив, що він збирається найближчим часом відвідати Росію і провести переговори з сирійського питання. «Наша політика полягає не у купівлі часу для Асада, а у тому, щоб припинити смерті», — заявив турецький прем’єр газеті Ватан.
Перед своєю черговою робочою поїздкою на Близський Схід, Держсекретар США продемонстрував, що він настроєний оптимістично. «Росію і Сполучені Штати об’єднує віра у нашу спільну роботу, яка надзвичайно конструктивна і позитивна у своїх зусиллях досягти мирного рішення»,— заявив Дж. Керрі. Генеральний секретар ОНН Пан Гі Мун заявив, що Дж. Керрі та російській міністр закордонних справ С. Лавров мають діяти швидше. «Ми не можемо витратити шанс, який надано міністром Лавровим та секретарем Керрі»,— заявив генсек ООН. «Існують високі очікування щодо зустрічі і вона має відбутися якнайшвидше».
Аналітики приходять до висновку, що головним завданням Росії у сирійському питанні є її ціна сдачи Асада. Скоріше за все, як це демонструє логіка дій російської влади, Росія вимагатиме збереження за собою морської військово-технічної бази в сирійському порту Тартус. Ця база стала для Росії такою ж сакральною річчю, як і база у Севастополі, як символ воєнно-політичної присутності Росії у Середземноморському басейні. За повідомленням газети The Wall Street Journal, Росія направила не менше дюжини військових кораблів для патрулювання поблизу російської бази ВМС у Сирії. Разом із погрозами передати сирійському режимові системи С-300 і інші види сучасної зброї, все це приводить до висновку що для Росії напередодні вирішальних торгів стосовно Асада, вкрай важливо забезпечити собі максимально сприятливі воєнно-політичні умови в сирійському питанні.
Чим же закінчиться наступна Женевська конференція, якщо все ж таки відбудеться? Чи запанує мир над сирійськими оливами? Дуже б хотілось в це повірити, але... Головне очевидно після цієї конференції, що це вже буде якісно нова стадія сирійської трагедії, коли багато що повинно змінитись у позиціях всіх учасників конфлікту.
В`ячеслав Швед, провідний науковий
співробітник Інституту світової економіки
і міжнародних відносин НАН України,
віце-президент ВГО «Український центр ісламознавства».
Посилання на тему:
США: інтенсифікація близькосхідної дипломатії
Обрання глави перехідного уряду сирійської опозиції — знаменний етап всенародної революції
Сирійська трагедія: зовнішній фронт
Зміни американської позиції щодо сирійської кризи: очікування і реалії
Візит президента Ісламської Республіки Ірану до Єгипту: причини та наслідки
