Муфтій Саід Ісмагілов - той рідкісний типаж священнослужителя, якому симпатизують не тільки одновірці, а й представники інших релігій - чисто по-людськи. Зайняв активну проукраїнську позицію з самого початку Майдану, муфтій ДУМУ «Умма» став частим гостем різних суспільно-просвітницьких заходів, теле- і радіоефірів: українці-немусульмане з інтересом відкривали для себе Іслам, вперше, здавалося б, масово усвідомлюючи, наскільки багато патріотів України сповідують цю релігію, і бажаючи краще зрозуміти своїх співвітчизників-мусульман.
Багаторічна робота Саіда-хазрата по налагодженню міжрелігійного діалогу в тісній співпраці з представниками інших конфесій виявилася на загальному огляді. Саме тому дуже багато українців (при чому далеко не тільки послідовників Ісламу) з ентузіазмом сприйняли включення пана муфтія в першу п'ятірку кандидатів в народні депутати від партії «Україна - Єдина Країна». Передвиборна гонка і стала темою нашої бесіди.
Як Ви опинилися в складі партії «Україна - Єдина Країна»?
Якщо бути точним, я не «опинився в складі» - я безпартійний. Балотуватися разом з партією «Україна - Єдина Країна» мене запросили. Концепція цієї політичної сили нового типу спочатку передбачала, що в ній повинні бути представлені громадські діячі, які добре знаються на якійсь сфері суспільного життя - юристи, літератори, журналісти і так далі. Їм не вистачало людини, яка добре розбиралася б в питаннях релігії, міжрелігійного діалогу, а також була добре знайома з питаннями, що стосуються національних та релігійних меншин України - і тоді вони звернулися до мене з пропозицією приєднатися і балотуватися в Парламент у складі їхнього списку. Я ретельно ознайомився з програмою партії, з людьми, які її представляють, порадився з одновірцями - і дав згоду.
Які саме пункти передвиборчої програми стали ключовими в прийнятті цього рішення?
По-перше, це загальна спрямованість цієї політичної сили; її демократичний, помірно-патріотичний характер, без крайнощів і радикалізму. Ми збираємося відстоювати інтереси народу України, не декларуючи обов'язковий вектор «на Схід» або «на Захід». Зрозуміло, що ми маємо на увазі зближення з Європою - однак таке зближення повинно бути на партнерських засадах, це не повинна бути васальна залежність для України. Якщо Європа стане розглядати нас як рівноправних партнерів і її лідери не розглядатимуть наші відносини тільки як можливість диктувати Україні свої умови - адже інтереси нашої країни повинні бути понад те, що нам намагаються нав'язати, - неважливо, хто намагається і звідки.
Крім того, враховуються інтереси всіх етнічних і релігійних груп, адже неможливо побудувати сильну державу, спираючись на виключно якийсь один етнос. Це, мабуть, вийшло тільки у Японії - але японське суспільство розвивалося в зовсім інших історичних умовах, і моноетнічність є їх прямим наслідком. У нас же ситуація кардинально відрізняється.
Україна повинна розуміти, що її громадяни - люди різної етнічної та конфесійної приналежності, і враховувати це - дуже важливо. Бо, наприклад, є партії, які наполягають виключно на інтересах етнічних українців - проте як же бути тим, хто етнічними українцями не є, але вважають себе частиною цієї країни, частиною української нації; всім серцем люблять Україну і стоять на захисті її інтересів? Це і татари - як кримські, так і казанські, - і росіяни, і євреї, представники кавказьких та середньоазіатських народів, білоруси, поляки... Втім, перераховувати можна довго: адже в Україні проживають представники 134 етносів! У всьому цивілізованому світі поняття «нація» і «етнічна приналежність» давно розділені; пора це зробити і нам.
Ну і ще два дуже важливих моменти: це боротьба з корупцією і реформа збройних сил; створення резервної армії за швейцарським зразком. Вирішення цих проблем на сьогоднішній день є пріоритетним, і, я б сказав, це питання нашого виживання.
Чи є інші духовні особи в партійному списку, крім Вас?
Ні. Але, припустимо, в першій п'ятірці у нас є буддист, мусульманин, греко-католик, православні - тільки єврея не вистачає для повного комплекту. *сміється*
Уже встигли спрацюватися з однопартійцями?
Так, адже фактично всі є учасниками Майдану, і перша десятка в списку партії добре знайома один з одним ще з тих часів. Звичайно, допомагали один одному, і часом ця допомога була буквально життєво важливою. Наприклад, наш № 1 в списку, Максим Музика, ще під час подій Майдану в Києві подарував мені свій бронежилет, який згодом врятував моє життя вже в Донецьку. З Данилом Яневським познайомилися в день розстрілу протестувальників на Інститутській - мене якраз тоді запросили на «Громадське ТБ» як духовну особу, озвучити прохання про негайне припинення братовбивства... Рішення загальних проблем в критичні моменти, коли люди об'єднані спільною ідеєю, зближує з неймовірною силою.
В партійному списку я присутній з вересня, і з самого початку був присутній на робочих зборах і з'їзді партії, брав участь у прес-конференціях та опрацюванні програми, спілкувався з колегами в кулуарах... Можу сказати, що першу тридцятку кандидатів з цього списку знаю досить непогано; хоча, як я вже казав, - з кандидатами з першої десятки нас пов'язують співпраця і взаємовиручка ще з часів Майдану, тому я з упевненістю можу покластися на цих людей.
Переїзд з Донецька в Київ теж пов'язаний з необхідністю брати участь у передвиборній гонці?
Не зовсім. Мені довелося виїхати з родиною через мою активну проукраїнську позицію, участь в Євромайдані і так далі - загалом, мій «послужний список» виглядав для «активістів ДНР» вельми непривабливо і «непатріотично». Ми залишалися там до кінця серпня, але коли почали пропадати навіть самі «безневинні» проукраїнські активісти - учасники молитовного марафону, а також священнослужителі - довелося виїхати, звичайно. Собою я ризикувати можу, але про безпеку родини подбати був зобов'язаний. Ну і участь в передвиборній гонці все одно змушувала регулярно мотатися в Київ.
Зараз як муфтій ДУМУ «Умма» координую допомогу переселенцям із зони АТО та Криму. На жаль, ми не володіємо можливістю надати цим людям житло - але допомогу грошима, продуктами, речами, при необхідності релігійною літературою - надаємо.
Жителі Донбасу стрімко покидають території, контрольовані терористами. Куди їдуть мусульмани регіону, в якій країні бачать своє майбутнє - в Україні чи РФ?
Велика частина виїхала в інші регіони України. Не стану приховувати: були і такі, хто виїхав до Росії - але їх на загальному тлі небагато. Це переважно ті люди, у яких в РФ є якісь не зовсім далекі родичі. Переважна ж більшість мусульман Донбасу переїхали в інші області України, ну і хто не зміг з якихось причин виїхати - залишилися на місці. Залишилося вкрай мало: мечеті та місця зібрань пустують. При цьому люди саме виїхали, а не просто сидять в підвалах і бомбосховищах: я спілкувався з рештою парафіянами, розпитував їх про відсутніх - бути може, люди в біду потрапили, їм допомога потрібна? У нинішній ситуації можуть бути самі жалюгідні варіанти. Але в переважній більшості випадків виявлялося, що люди покинули регіон. Звичайно, тим, у кого були якісь проблеми зі здоров'ям, з продовольством і так далі - старалися допомогти в міру сил. Шукали зниклих по всім ДНРовским «істанціям», надавали допомогу пораненим...
Володієте Ви інформацією з гуманітарної ситуації в регіоні?
Основні продукти харчування у людей є. Ось грошей практично немає на руках - на контрольованих терористами територіях. З медикаментами великі проблеми, дуже складно дістати... А елементарні продукти харчування - макарони, крупи, хліб - у людей є.
Це з якихось запасів?
Ні, привізні, гуманітарна допомога. Що-що, а продукти товариші терористи дозволяють завозити - їм же теж щось їсти треба, та й голодні бунти їм не потрібні...
А опалення? В соціальних мережах тиражується інформація, що обігрівати багато об'єктів попросту неможливо, так як неконтрольовані обстріли так званих «ополченців» зруйнували тепломережі...
Опалення включили, хоча тепло не скрізь - у деяких районах дійсно через руйнування ділянок теплотрас його увімкнути без нормального відновлення цих ділянок навряд чи вийде. Я не фахівець, звичайно - але щось дуже сумніваюся. А так в багатьох будинках опалення є, так що населення, що залишилось, замерзнути на зиму, дасть Бог, не повинно.
Дасть Бог, Україна стабілізує ситуацію на Донбасі і поверне контроль над АРК. Є у партії «Україна -єдина Країна» якась програма патріотичного виховання населення звільнених територій, щоб вони припинили ностальгувати за «Совком», за Росією, і нарешті усвідомили, що живуть в Україні?
Звичайно є. По-перше, потрібно відключити всяку зовнішню пропаганду, щоб люди трошки заспокоїлися і озирнулися по сторонам, побачили: те, про що мовить російське телебачення, зовсім не відповідає істині. Ну і звичайно необхідно займатися вихованням, прищеплювати українські національні цінності - шляхом долучення до культури, традицій, історії, мови. Але все це (до речі, відповідно до норм Ісламу) повинно відбуватися повільно, поступово; шокова терапія в таких випадках недоречна і викличе лише відторгнення. Українізація повинна бути поступовою і м'якою.
розмовляла Тетяна Євлоєва
