3 березня 1924 р. Кемаль Ататюрк підписав указ про скасування халіфату, який уособлював для умми, хоча й з багатьма застереженнями, політичну проекцію Ісламу і колишній символ єдності. Відразу ж після цього найбільші улеми назвали підписання указу катастрофою і заявили, що мусульмани ніколи не підтримають такий несумісний з основами Шаріату крок.
До речі, дана фатва ще в силі. Тобто де-факто з погляду Шаріату скасування халіфату нелегітимно і недійсно.
В тому ж 1924 р. почалася низка міжнародних мусульманських конгресів з проблеми досягнення згоди в нових умовах. Багато говориться про необхідність відновлення халіфату. Паралельно з цим вирують народні маси, незадоволені діями Ататюрка.
Але здавалося, що все це останні подихи «хворої людини». Таке визначення, дане російським царем Миколою I Османській імперії, все більше поширювалося на весь ісламський світ. Раніше, ще в XIX ст., Гегель пророкував, що мусульманська цивілізація, вичерпавши весь свій запал, впаде в глибокий багатовіковий сон.
Однак 28 серпня країна, яка сама менше сотні років тому добровільно і без серйозного протистояння відмовилася від Ісламу як від стрижня всіх сфер життя, вибрала своїм президентом «ісламіста» Абдуллу Гюля. Вперше в історії Туреччини главою держави став представник проісламської партії.
Чітко, впевнено, майстерно, поетапно, без крові та гучних скандалів на весь світ Партія справедливості і розвитку (ПСР) знову проголошує Іслам основою турецької державності. Все більше серйозних спостерігачів у світі схиляються до висновку, що прихід до влади «симпатичних ісламістів» Гюля та Ердогана - це всерйоз і надовго.
Що показово, перемога Гюля у світовому інформаційному просторі була сприйнята в цілому стримано, без моторошних натяків і валу традиційних обвинувачень, - що саме по собі вже успіх. І це в країні, яка колись сама скинула з себе «тягар халіфату».
ПСР демонструє новий підхід, новий погляд, новий формат сучасної ісламської політики. Але, немає сумнівів, що це нове обличчя - обличчя Ісламу.
Ісламський світ у своїй історії не раз глибоко і якісно змінювався. Під ударами монголів-язичників упав колись процвітаючий Аббасидський халіфат. Але, пройшовши смугу турбулентності, ісламський світ відновився вже в новій якості. Він був іншим, але поза всяким сумнівом, що він залишався самим собою.
Так, вже через кілька десятиліть після Гегеля Артур Тойнбі був змушений констатувати не лише те, що ісламська цивілізація як така «не спала», а також і те, що «у світлі попередньої історії досить необачно підписувати смертний вирок такій живучій установі, якою є халіфат... Потенціал його виявився настільки великим, що він не тільки пережив століття, але й двічі відроджувався з небуття».
Сьогодні ісламський світ, з величезними зусиллями, спотикаючись і набиваючи ґулі, також виходить із двохсотлітньої кризи, із чергової смуги турбулентності. Ще на початку XVIII ст. Османська імперія перевершувала Захід за всіма основними показниками, але вже до середини століття катастрофічно відставала, поки на початку XX ст. не наступив повний колапс. Існують всі підстави вважати, що ця криза, яка триває у всьому мусульманському світі близько 300 років, підходить до кінця.
Досвід ПСР викликає зараз величезний інтерес майже у всіх країнах ісламського світу. Навіть «класики жанру» - єгипетські «Брати-мусульмани» заявляють про необхідність осмислювати і переймати турецький досвід. Що там казати, ряд політичних організацій у протилежних кінцях ісламського світу - Марокко та Індонезії - практично запозичили як «знак якості» назву ердоганівської партії.
Конструктивний підхід, а не войовничий бунт, творення і прогрес, а не руйнування і демагогія, еволюційний розвиток і поетапне реформування, а не революційний хаос, - такий шлях, що узгоджується з принципами Ісламу, дуже чітко відповідає очікуванням основної маси населення мусульманських країн і умми в цілому.
Процес пробудження вступив у стадію певної зрілості. Ми – очевидці того, як ісламський світ знаходить себе в новому світлі, як і колись, залишаючись самим собою.
Абдулла Ренат МУХАМЕТОВ
За матеріалами Іслам.ру
