24 січня Президент України Петро Порошенко в рамках 48-го щорічного засідання Міжнародного форуму в Давосі провів зустріч з Прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху.
Ця зустріч викликала у деякої частини українського суспільства і, насамперед, мусульман, побоювання — чи не позначиться вона на позиції Української держави щодо палестинського питання і статусу Єрусалима?
Варто зазначити, що протягом майже 15-річного періоду Україна двічі опинялася у складних умовах, коли потрібно було демонструвати мужність, мудрість і твердість у відстоюванні своєї позиції щодо Палестини. 23 грудня 2016 року в Раді Безпеки ООН відбулося голосування за проектом резолюції, яка містила заклик до Ізраїлю припинити будівництво поселень на окупованих палестинських територіях, що на думку РБ ООН, шкодить мирному врегулюванню на Близькому Сході. Згідно з документом, ці поселення «не мають юридичної сили і є кричущим порушенням міжнародного права». За резолюцію проголосували 14 з 15 членів Ради Безпеки, США утрималися, але документ був ухвалений. Україна як непостійний член РБ також взяла участь у голосуванні.
Прем’єр-міністр Ізраїлю був розлючений. Він зобов’язав членів свого уряду припинити контакти з представниками країн, які голосували за резолюцію. А в помсту за позицію України українському прем’єр-міністру Володимиру Гройсману було терміново відмовлено в офіційному візиті до Ізраїлю. Тільки після декількох місяців він зміг відвідати цю країну.
Обґрунтовуючи свою позицію під час голосування, Постійний представник України в ООН Володимир Єльченко зазначав: «Міжнародне право одне для всіх. Не можна крутити їм, як собака хвостом». Він підкреслив: «Ізраїльські поселення на окупованих територіях суперечать міжнародному праву, як і окупація Криму Росією». Тобто така позиція України була, передусім, обумовлена завданнями ефективної мобілізації громадської думки у визнанні нелегальності дій Росії щодо анексії Криму, що є прямою аналогією незаконних дій Ізраїлю на окупованих палестинських територіях.
Майже через рік, 21 грудня 2017 року, Генеральна Асамблея ООН на екстреному засіданні ухвалила резолюцію, яка засуджує рішення американського Президента Дональда Трампа про визнання Єрусалима столицею Ізраїлю. За документ проголосувало 128 держав-членів ООН, проти — тільки 9. Як відомо, українська делегація голосування проігнорувала. Цей дипломатичний маневр у складних обставинах дає можливість тій чи іншій стороні не викликати прямо на себе вогонь незадоволених, хоча було зрозуміло, чию сторону підтримує Україна. Постійний представник нашої країни в ООН в коментарі «Укрінформу» підкреслив, що Україна підтримала це рішення Генеральної Асамблеї ООН про статус Єрусалима. «Остаточний статус Єрусалима має бути визначений винятково шляхом переговорів відповідно до резолюцій Ради Безпеки, зокрема 476, 488, 233. Україна послідовно виступає за необхідність дотримуватися норм міжнародного права. Для нас це принципово важливо в контексті протидії агресії Росії, яка цинічно ігнорує принципи Статуту ООН».
І ось, на зустрічі Президента України та Прем’єр-міністра Ізраїлю, як сказано на сайті українського Глави, «сторони обговорили питання двостороннього порядку денного та шляхи подальшого розвитку традиційно дружніх відносин між Україною та Ізраїлем. Висловлено задоволення динамікою українсько-ізраїльського політичного діалогу на всіх рівнях. Глава держави знову запросив Біньяміна Нетаньяху здійснити офіційний візит в Україну у зручний час. Петро Порошенко висловив подяку за підтримку резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо Криму в грудні 2017 року». Далі йдеться про готовність сторін завершити переговори щодо ухвалення Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Ізраїлем. Дуже важливий наступний пасаж: «Президент України звернув увагу співрозмовника на відзначення в Україні в 2018 році 85-річчя Голодомору 1932–1933 років і додав, що в Україні очікують визнання дружнім Ізраїлем цієї трагедії геноцидом українського народу».
Формально, в наведеному тексті немає жодної згадки про претензії до української сторони змінити свою позицію з палестинського питання. Але, думаю, Ізраїль дуже цього хотів. Звертає на себе увагу і те, що низка ізраїльських аналітиків і журналістів щосили педалюють цю тему. Наприклад, є такий російськомовний ізраїльський політолог Цві Аріелі, який досить часто мелькає на сайті «Обозреватель/Obosrevatel», де позиціонує себе як «військовий інструктор» та «українсько-ізраїльський політолог». Так ось, в політичний статті «Дружба України з Ізраїлем нічого із себе не уявляє?» цей новоявлений «спеціаліст» з міжнародних відносин і політичної історії Близькосхідного регіону висловлює відкрито претензії до України в такому ключі — хочете, щоб Ізраїль визнав Голодомор геноцидом — змініть свою позицію в палестинському питанні. Для більшої переконливості і завоювання довіри українських читачів, він вводить пряму аналогію Палестинської національної автономії з горезвісними сепаратистськими псевдодержавами на окупованій частині Донецької та Луганської областей ДНР і ЛНР. Якщо перша — «створена КДБ», то друга — «ФСБ». Ось така нехитра підтасовка. При цьому ігнорується той усіма визнаний факт, що нині, на кінець 2015 року, Палестину визнали державою 136 з 193 країн, що входять в ООН, і що 29 листопада 2012 року за підсумками голосування в Генеральній Асамблеї ООН (138 — «за», 9 — «проти», 41 «утрималася») Палестина отримала статус держави-спостерігача при Організації, яка не є її членом «без шкоди для отримання прав, привілеїв і ролі Організації Визволення Палестини в Організації Об’єднаних Націй як представника палестинського народу згідно з відповідними резолюціями і практиці». Правий був директор Інституту національної пам’яті України Володимир В’ятрович, коли охарактеризував «працю» нашого «політолога» про національних героїв України як «типовий колаж правди, напівправди і брехні».
Навіть якщо припустити, що питання про зміну позиції України з палестинського питання піднімалося, впевнений, нічого з цього вийти не могло. Це питання надзвичайної важливості для України в її боротьбі з російською агресією і, що також дуже важливо, наша країна, її політичне керівництво, дипломатія посилено вчаться зберігати принциповість і твердість у відстоюванні своїх принципів. Занадто дорого нам обійшлися в минулому наша податливість і бажання всім догодити. Так що, сподіватимемося, що і в подальшому Україна збереже таку ж твердість і мудрість у відстоюванні своїх позицій, зокрема і з палестинського питання. Зрештою, видається, що й ізраїльська сторона з розумінням поставиться до такої позиції України і не буде її зводити як непереборну перешкоду для своїх відносин з нашою країною.
Україна як європейська країна, яка обрала орієнтиром європейську інтеграцію, в своїй близькосхідній політиці в цілому і щодо проблем врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту дотримується європейської платформи з цих питань, що дозволить нашій країні зіграти свою позитивну роль в їх остаточному врегулюванні.
