Щоб зрозуміти, що відбувається в анексованому Росією Криму, потрібно знати одну з головних особливостей РФ — здатність її влади задля досягнення своїх цілей обіцяти золоті гори, створювати в ЗМІ картинку красивого російського життя, не бачити проблем людей, приховувати, замовчувати, перекручувати і відверто брехати про реалії, в яких живуть росіяни і в яких сьогодні опинився Крим.
Ще задовго до окупації півострова в 2014 році російські аналітики регулярно відправляли в Кремль свої довідки про те, що найбільш серйозними та організованими опонентами вторгнення РФ у Крим (а від мрії про це ніколи не відмовлялися у Москві) можуть бути кримські татари. Приклади двовікової історії, коли Росія, тільки ступивши на півострів, почала витісняти корінний народ за його межі, — доказ тому. А депортація, організована Москвою у 1944 році, від якої досі не висохли сльози кримських татар, при всьому її бажанні не може змусити серця представників цього народу перейнятися любов’ю до Росії.
Тому цілком зрозуміло, чому найбільш серйозні проблеми з новою владою в Криму сьогодні відчуває саме цей народ
Візьмемо найсвіжіші приклади. «Верховний суд Росії» засудив кримського татарина Руслана Зейтуллаєва до 15 років позбавлення волі, звинувачуючи в тому, що він організував у Севастополі осередок забороненої в Росії партії «Хізб ут-Тахрір». Виступаючи на суді 27 липня, Руслан заявив, що РФ вихолостила саме поняття «тероризм», що на лаві підсудних сьогодні знаходяться люди, які «страждають за віру», які «нічого і ніколи не підривали, не підпалювали, нічого не захоплювали і нікого в заручники не брали». Варто пояснити, що в українському Криму партія «Хізб ут-Тахрір» не була заборонена і діяльність вірян цієї організації нічим Україні не загрожувала. У російському ж Криму за вірян сьогодні не може заступитися навіть Муфтіят, який ризикує впасти у немилість нової влади.
Як вважає один із захисників Зейтуллаєва, єдина мета судів над мусульманами в Криму (а вирок отримали вже 4 кримських хлопців, і ще 15 людей очікують рішення суду) — залякати всіх інших, зробити одностайними не тільки в тому, які молитви читати і які книги на полицях тримати, але і в лояльності та бажанні не виділятися на загальному фоні.
Окрім «Хізб ут-Тахрір», у Криму є «Справа 26 лютого» та «Справа Чийгоза». У їх рамках судять Ахтема Чийгоза, Алі Асанова і Мустафу Дегірменджи, які були учасниками мітингу під стінами кримського парламенту 26 лютого 2014 року за підтримку територіальної цілісності України. Крім них, в акції брали участь тисячі людей, зокрема й партія нинішнього «керівника» Криму Аксьонова, прихильники якої виступали за російський статус Криму. Але за заворушення, які виникли на ній, судять тільки кримських татар. Є ще «Справа Ільмі Умерова» і «Справа журналіста Семени» — їх судять за те, що вони наважуються говорити очевидні речі — Крим належить Україні.
Ці процеси потрібні для закріплення почуття страху серед нелояльного населення. Лякають людей і постійні зникнення молодих хлопців з-поміж кримських татар. Загалом, за даними правозахисників, з моменту російської анексії Криму пропали 44 кримчанина, з яких 6 були знайдені мертвими, 2 перебувають у місцях позбавлення волі, 17 знайдені, а інші вважаються зниклими безвісти. Більшість з них — кримські татари.
Показовою для ситуації з правами людини в Криму є і «Справа Володимира Балуха». Українець з Роздольненського району Криму може отримати 5 років позбавлення волі за те, що наполегливо вивішував український прапор над своїм будинком. Влада звинувачує фермера у «придбанні та зберіганні боєприпасів» — на горищі його будинку силовики «знайшли» 90 патронів і кілька тротилових шашок.
Усі ці кримінальні справи стрясають внутрішнє життя Криму. Проте насправді сьогодні вони хвилюють вже не тільки кримських татар та українців.
Як виявилося, російська влада вимагає все більшої лояльності від усе більшої кількості людей. За словами адвоката Олександра Попкова, російська «феміда» добралася і до «любителів прав людини», які активно голосували за «возз’єднання Криму з Росією». Незвиклі до брутального «закручування гайок», вони за старою традицією української вольниці намагалися збиратися на мітинги і налагоджувати «російське життя на півострові». Та не вийшло.
Наприклад, у Севастополі російська влада почала дуже жорстко придушувати протести козаків, анархістів та інших любителів «російського» півострова. Спочатку ці люди не реагували на пресинг, тому що звикли за часів України виходити з плакатами на площу, якщо щось не сподобалося. Але нова «влада» почала їх розганяти, особливо впертих — затримувати, а потім і справи заводити. Для початку — пов’язані з вандалізмом, алкоголізмом, наркотиками. Активістів так заганяли, що вони, злякавшись, згорнули будь-яку діяльність.
На відміну від них, блогер-журналіст Олексій Назімов, який очолює місцеве інтернет-видання «Твоя газета», і депутат від комуністів в Алуштинській міськраді Павло Степанченко не відступили і стали пред’являти «місцевій владі» серйозні звинувачення в корупції, спробували відстоювати і соціальні права городян, але в результаті опинилися за ґратами.
За словами адвоката Олександра Попкова, Росія не щадить навіть своїх, тому що панічно боїться «будь-якої некерованої активності народу, яка може вийти з-під контролю».
На думку правозахисників, Москва на все, що відбувається в Криму, дивиться «крізь пальці», надавши карт-бланш місцевим силовикам і політикам. А у російського суспільства немає жодного інтересу до політичних справ у Криму. На найбільш масових телеканалах журналісти вміло створюють красиву картинку «щастя», що звалилося на півострів, повернення в «рідну гавань». Судячи з того, що «своїх» в Криму стає все менше, в картинку вже мало хто вірить.
В цілому російські адвокати (а сьогодні в окупованому Криму легально можуть працювати тільки вони) заявляють про абсурдність висунутих обвинувачень проти журналістів, мусульман, правозахисників, блогерів і намагаються відстоювати закон, не особливо сподіваючись на справедливий результат справи.
Підсумок трьох років окупації сумний — навіть якщо людина не цікавиться політикою, живе у далекому глухому селі, не ідентифікує себе з якоюсь релігією, партією або національністю, негативні зміни в житті в Криму починають наздоганяти її.
Зміни, насамперед, в економіці. За України будь-який житель півострова, де б він не жив, міг відчувати себе частиною світу, Європи, країни. Сьогоднішній Крим перетворився в острів з повільним Інтернетом, дуже поганим мобільним зв’язком, нестабільною енергетикою, невирішеною проблемою водопостачання та інфраструктурою, яка все нижче опускається та відлякує навіть найбільш невибагливого російського курортника.
Що курортний сезон 2017 року в Криму провалений, сьогодні визнає й офіційна «влада». Два останні тижні вони по-різному намагалися пояснити це.
Наприклад, в «уряді» Криму заявили, що Україна, боячись успіхів кримської курортно-туристичної індустрії, заборонила своїм громадянам їхати сюди на відпочинок. Більш того, за словами «голови Держкомнацу» Заура Смирнова, українська влада оголосила про «туристичну блокаду російського півострова» і дала вказівки прикордонній службі створювати штучні перешкоди всім українцям, які хочуть виїхати на відпочинок в Крим. При цьому нескладний моніторинг показав, що адмінмежа між Кримом і Херсонською областю перевантажена як раз в російському сегменті. Люди стверджують, що збираючи та випускаючи таким чином більш-менш численні групи людей, російські прикордонники створюють «картинку» вдалого сезону для телебачення.
Можливо, хтось із кримських чиновників забув, а хтось взагалі був не в курсі, що слоган «заборонити» в українській суспільній свідомості є неприйнятним в принципі. Крім того, цього року туристичні об’єкти в Херсонській області та Одесі в явному виграші перед кримськими. Тут на користь відпочиваючих і цінова політика, і відсутність військових вертольотів над головою, і чисті пляжі, і можливість без остраху розмовляти рідною мовою, чи то російською, чи то українською.
Багато хто навіть у самій Росії вважає, що аналітичні здібності кримських чиновників використовуються явно не в тому напрямі. Ті російські туристи, які цього літа прибули в Крим, заявляють, що ціни на продукти на півострові вище, ніж у дорогій Москві.
«Згідно з даними Федеральної служби державної статистики, в Севастополі вартість мінімального набору продуктів приблизно на 200 рублів вище, ніж у Південному федеральному окрузі і по Росії в цілому», — свідчать місцеві ЗМІ.
Наведемо нещодавно промоніторені ціни на одному з сімферопольських ринків (йдеться винятково про кримські продукти, які не потребують транспортування з материка). Персики — 100–120 руб., черешня — 150 руб., помідори — 60–100 руб., перець — 60 руб., огірки — 60 руб., зелень — 40 руб. за пучок. Найдешевші сири — 300 руб./кг, молоко — 40–50 руб. і вище, морозиво — від 60 руб. Одноденні екскурсії туристичними маршрутами — у середньому 2000 руб., квитки у Парк левів — 950 руб. дорослий, 450 дитячий.
Щоб коротко розповісти, що стоїть за цими цифрами, уточнимо, що в часи українського Криму російські туристи любили приїжджати сюди саме через доступні подорожі та розваги, а також дешеві продукти, ціни на які були не вище, ніж в материковій Україні. А в наведеному списку українські ціни будуть в два, а десь і в три рази нижче за нинішні кримські.
Дехто з чиновників озвучує думку, що високі ціни на товари в Криму пов’язані з відсутністю великих торгових мереж і, відповідно, слабкою конкуренцією та низьким обсягом пропозицій на ринку товарів.
«У Севастополі немає великих торговельних мереж, відповідно, обсяг пропозицій і рівень конкуренції нижче. Чому вони до нас не заходять? Насамперед, бояться санкцій», — пояснила «влада» Севастополя ціни на продукти, які аж зашкалюють.
Але визнати, що усі ці та багато інших дір кримської економіки є наслідком агресивної системної політики Росії щодо Криму, вони або не можуть, або бояться.
Саме агресія Росії стала причиною бід півострова. Щодо РФ, яка не рахується з цивілізованим правопорядком і думкою світової громадськості, вводяться все нові і нові санкції. Поведінка її в Криму не подобається нікому — це свідчить й історія з турбінами Siemens, які обманним шляхом намагалися доставити на півострів з Краснодарського краю, і відмова від вояжів у Крим світових зірок, і нові кримінальні справи Генпрокуратури України проти колишніх українських прокурорів, суддів і чиновників. А це означає, ситуація економічної, соціальної та культурної окремішності Криму має, нарешті, стати питанням номер один у світі.
Джерело: Укрінформ
Руслан Баталов
