Чекав, поки трохи зійде хвиля “народного” невдоволення, пов'язаного із поверненням наших громадян з Китаю. Й уважно слідкував за дописами в соцмережах, сюжетами телеканалів, блогами лідерів думок. І мені теж стало соромно. Але не через протестувальників на Львівщині, Київщині чи Полтавщині, а через реакцію суспільства на добре зрежисовану медійну операцію. І ще - через те, як швидко більшість з нас зневірилась у собі та своїх співгромадянах, як радо ми усі засуджували і “згорали від сорому” через “бидломасу”. Прихильники “зеленої” команди з обуренням постили фотки зі Львова. Мовляв, он подивіться на ваших патріотів - вони ж неадекватні. Прибічники 25% у відповідь демонстрували скріншоти із результатами голосування у Нових Санжарах під час минулорічних президентських виборів. І виявилося, що там 80% були за Зеленського. “Ось вам і зелене бидло” - не приховували роздратування “порохоботи”.
Були ще й інші. Вони зазначали, що їм просто соромно жити у такій країні поряд із такими людьми. Ніби всі українці одностайно протестували проти літака з Уханю, і всі разом закидували камінням той автобус із прибулими.
У тому вирі взаємної ненависті, прокльонів, моралізаторства, звинувачень тощо, зовсім не чутно голоси людей, які намагаються пояснити, що саме на це була розрахована медійна операція ворога. Розділити нас, створити атмосферу взаємної недовіри, зверхнього ставлення одних до інших. Хто з найбільшим ентузіазмом демонстрував кадри зі Львівщини, Київщини, а потім - Нових Санжар? РосЗМІ. Мовляв, подивіться, якими українці є насправді - якісь дикуни та невігласи.
Ось за це мені соромно. Що ми так легко віримо в той образ, який нам нав'язують чужинці. Ніби самі не знаємо, якими ми є насправді. Вони намагаються розхитати країну зсередини, використовуючи класичний принцип: “Розділяй та владарюй”. А ми нездатні тверезо оцінювати те, що відбувається навколо, миттєво переходимо на звинувачення, осуд та вироки.
“Схід завжди був таким, але здивований, що й у Львові так багато бидла”, “патріоти показали свою справжню ідеологію “моя хата скраю”, “ось і продемонстрував наш нарід своє справжнє обличчя”, “це не держава, якийсь табір навіжених” - на ці та подібні висловлювання я раз за разом натрапляв в інтернеті. Сумно. Той, хто з якимось диявольским завзяттям придумав влаштувати це у роковини Революції Гідності, досягнув своєї мети. І він точно знається на символах і символізмі.
Останнім часом усе частіше бачу і чую скарги і сумніви людей щодо майбутнього країни, її суспільства та нації загалом. Вірус зневіри, недовіри, підозр та розчарування усе глибше проникає у наше середовище. Це використовують, намагаючись зобразити нас гіршими ніж ми є чи можемо бути. Звичайно, майже усі ми маємо ті чи інші не дуже позитивні риси характеру, й вони можуть проявитися. Але коли це організовують і скеровують у необхідному руслі, виникає багато питань. Основні - навіщо і кому це вигідно?
Я добре розумію головну мету подібних медіаоперацій. Тому навіть у ці нелегкі часи намагаюсь залишатися спокійним та зосередженим. Й усім іншим раджу те саме. Недругів таке завжди дратує та виводить з себе, а це - перший крок до перемоги.
І наостанок. На початку березня 2014 року мені зателефонував один мій знайомий, якого я знав з часів навчання в університеті. “Слухай, - сказав він без зайвих вступів і церемоній, - в мене тут в селі на Франківщині стоїть хата порожня. Там все є, меблі, посуд, але ніхто не живе. Відправляй сюди батьків, бо як в Криму почнеться щось серйозне, принаймні вони будуть у безпеці. Нехай живуть там скільки захочуть. Грошей не треба. Знаю, що тобі пропонувати марно. Але подумай. Тримайтесь там”. І повісив слухавку.
Відтоді я знаю.
Ось це - МИ, а не те що транслювали з Нових Санжар.
