Михайло Павлович ДАШКЕВИЧ — Надзвичайний і Повноважний Посол, знаний український дипломат, що йому судилося стати першим послом незалежної України й відкривати посольства в країнах — головних гравцях у своїх регіонах. 1995 року Михайло Дашкевич очолив перше українське посольство в Японії та, до речі, активно співпрацював із «Голосом України», розповідаючи нашим читачам про перші кроки української дипломатії в Країні вранішнього сонця. А коли роботу посольства в Токіо було налагоджено, Михайла Дашкевича відрядили до Алжиру… знову відкривати посольство України. Цього літа, 20 серпня, Алжир та Україна відзначають 25-річчя встановлення дипломатичних відносин. Саме ця дата і стала темою нашою розмови з Михайлом Павловичем.
Михайле Павловичу, коли відкрито посольство України в Алжирі?
— У квітні 1994 року постало питання про призначення мене послом до однієї з держав. Міністр Анатолій Зленко запитав, у якій країні я хотів би працювати, — я назвав три близькосхідні держави, де ще не було українських посольств, першою серед них була саме Алжирська Народна Демократична Республіка. Однак мене призначили послом до Японії, і відрядження до Алжиру довелося чекати ще цілих п’ять років.
Пам’ятаєте свої перші враження після прибуття до алжирської столиці?
— Я прибув до Алжира одразу після завершення дипломатичної місії в Японії. Це сталося 1 листопада 1999 року, у день, коли АНДР відзначала національне свято — річницю Революції 1954 року. Я був один, без сім’ї, та жодного співробітника. Алжирська столиця мені здалась дуже красивим і, я би сказав, доволі екзотичним арабським містом.
З чого розпочали?
— Передусім відвідав МЗС і зустрівся з директором протокольного департаменту. Наступного дня я вручив міністрові закордонних справ Ахмедові Атафові копію вірчих грамот і спитав, коли матиму можливість вручити вірчі грамоти президентові. Міністр відповів, що протокольний департамент формує групу послів, що мають вручати вірчі президентові, і в групі очікування вже п’ять послів. У неділю, 11 березня 2000 року скликано до МЗС усіх послів, що чекали на вручення вірчих грамот, зокрема й мене… Пам’ятаю, що, на прохання президента Бутефліки, детально поінформував його про мої плани як посла України щодо розбудови співпраці з Алжиром, зокрема у військово-технічній сфері, наголосивши на нещодавньому відкритті в Алжирі представництва «Укрспецекспорту» — воно предметно вивчало потреби алжирської армії в озброєнні та військовому постачанні. Згадав і 29 сесію Генасамблеї ООН 1974 року, що в нійі, ще молодий тоді дипломат, я мав честь уперше взяти участь, і-де, пана Бутефліку, що був міністром закордонних справ Алжиру, обрано головою сесії. Я нагадав про його дуже вміле керівництво сесією, про допуск, завдяки його зусиллям, уперше в історії ООН, до участі в Генасамблеї Організації визволення Палестини (ОВП), про історичний виступ на цій сесії лідера ОВП Ясіра Арафата тощо. Підкреслив важливу особисту роль Бутефліки у вирішенні цих та інших питань порядку денного сесії, додавши, що здавна стежив за його діяльністю, ще коли він був визнаним лідером країн Неприєднання. Своєю розповіддю мені вдалося розчулити Бутефліку, і він вдався в давні спомини, пробалакавши зі мною майже годину. Пізніше, під час частих зустрічей із президентом Бутефлікою на протокольних заходах, які він влаштовував для голів держав і урядів, він завжди приділяв мені особливу увагу, неодмінно згадуючи 29 сесію ГА ООН у Нью-Йорку.
Важко було починати по суті з нуля?
— Звичайно, було не зовсім легко. Але маю сказати, що алжирці створювали всі умови, щоб наша двостороння співпраця розвивалася динамічно і без перешкод. Алжирська сторона насамперед була зацікавлена в розвитку військово-технічної співпраці з Україною. Ще навесні 2001 року відбувся перший візит до України алжирської військової делегації на чолі з начальником Генерального штабу Національної Народної армії Алжиру генерал-полковником Мохамедом Ламарі. А на 2002 рік в алжирській столиці було заплановано проведення великого міжнародного ярмарку — багато країн зголосилися взяти в ньому участь. Тоді у мене виникла ідея щодо нашої участі у цьому ярмарку… Відповідна пропозиція заздалегідь була надіслана до Києва. Наприкінці 2001 року мені вдалося встановити контакт із київським Бюро ТОВ «ЕКСПО-2000», що займалося підготовою виставок за кордоном, зокрема з Олександром Пашкевичем — він відігравав тоді в ньому головну роль. Пан Пашкевич схвалив ідею, і ми розпочали підготовку до заходу. Зазначу, що саме завдяки його зусиллям ми змогли вперше організувати українську експозицію в алжирській столиці! Перша за десятилітню історію україно-алжирських двосторонніх відносин наша експозиція мала великий успіх: у день відкриття міжнародного ярмарку її відвідав президент Алжиру Азіз Бутефліка.
На Вашу думку, що можна сказати про нинішній стан двосторонніх відносин, за 25 років після їх встановлення?
— Якщо казати про динаміку товарообігу, то протягом 25 років він поступово збільшувався, хоча в окремі роки були й певні «провали». Наприклад, 2005 року загальний товарообіг становив трохи більше ніж 623 млн доларів і виявився показово рекордним, що стало наслідком активної системної роботи з цього питання, проведеної в попередні роки з моменту відкриття в Алжирі українського дипломатичного представництва. Приємно відзначити, що в той рекордний за багатьма показниками рік Україна за обсягами постачання товарів до Алжиру ввійшла до десятки основних його постачальників, навіть випередивши Росію.
2007 року товарообіг між двома державами зменшився до 445 млн доларів, хоча, як порівняти з іншими африканськими та близькосхідними країнами, де функціонують українські посольства, цей показник навіть непоганий. Хотів би також нагадати, що з 2003 року при українському посольстві в Алжирі почала активно працювати торговельно-економічна місія, що її очолив висококваліфікований спеціаліст міністерства економіки Павло Рудобаба. На жаль, за рішенням Києва, місія припинила свою діяльність 2007 року. Можливо, це також стало однією з причин появи з 2008 року тенденції до загального падіння двостороннього товарообігу, що в 2013 і 2015 роках досяг свого мінімуму — 111,4 і 222,6 млн доларів. Однак торік двосторонній товарообіг дещо зріс — до 243,6 млн доларів.
Які чинники у двосторонніх україно-алжирських відносинах викликають нині у Вас, першого посла України в Алжирі, занепокоєння?
— Сьогоднішній Алжир є потенційно дуже важливим партнером України, бо структура алжирського попиту загалом відповідає експортній орієнтації української економіки. Через це я повністю поділяю підхід посла Алжиру в Україні пана Хосіна Буссуара щодо подальшої розбудови торговельно-економічної співпраці з нашою державою. Він поділився своїми міркуванням 7 березня 2017 року, виступаючи в Торговельно-промисловій палаті України. Тоді посол наголосив, що з огляду на те, що його країна має економіку, орієнтовану головно на нафтогазовий сектор, більшість внутрішніх потреб Алжир задовольняє імпортом. Тож алжирський бізнес украй зацікавлений в українській продукції, зокрема хоче купувати метал і вироби з нього, електричні машини та обладнання, зерно, молочну продукцію, ліки, цукор, деревину та інших товарів, що їх Україна давно експортує на інші ринки.
Виникає багато питань, передусім до української сторони, чому Алжирська Народна Демократична Республіка, за низкою показників почала втрачати ознаки нашого головного партнера в регіоні Африки і Близького Сходу? Непокоїть і те, що українське дипломатичне представництво в алжирській столиці нещодавно вперше скоротилося до мінімального рівня: тимчасовий повірений, консул та військовий аташе, а наша торговельно-економічна місія в Алжирі, як відомо, вже взагалі не працює. А хто ж тоді займатиметься тут економізацією нашої зовнішньої політики, що, як відомо, є одним із пріоритетів нашого МЗС? Зрозуміло, що самому тимчасовому повіреному це точно не до снаги, якщо взяти до уваги той факт, що військовий аташе і консул займаються зовсім іншими питаннями… При цьому не можна не помітити, що з 2014 року занижено представницький рівень нашої держави в Алжирі, а наприкінці минулого року вже було призначено другого тимчасового повіреного у справах України в цій важливій північноафриканській державі, що не може, на мою думку, не позначитись негативно з часом і на наших двосторонніх взаєминах і взагалі на обсягах двосторонньої торговельно-економічної співпраці між нашими державами.
Натомість алжирська сторона від дня заснування свого посольства в Києві була представлена на рівні послів. Крім того, як відомо, у дипломатії звичайно додержують принципу взаємності, і на це має вважати Міністерство закордонних справ!
Аналізуючи деякі, на мій погляд, останні негативні тенденції, що простежуються в підходах української сторони до розбудови відносин з АНДР, мені, як людині, що добре знає Алжир, його потужний промислово-економічний потенціал, політичну вагу на міжнародній арені, чудове ставлення АНДР до України і присвятила цьому багато років, працюючи зокрема першим послом нашої держави в Алжирі, прикро спостерігати за цими тенденціями. Але я залишаюся оптимістом!
З нагоди відзначення 20 серпня 2017 року 25-річчя дипломатичних відносин між нашими державами я вітаю з цією важливою річницею посла Алжиру в Україні пана Хосіна Буссуара і його співробітників, а також посольство України в алжирській столиці і бажаю всім вагомих успіхів у справі розбудови двосторонніх відносин на благо наших країн і народів.
Довідка:
Алжирська Народна Демократична Республіка (АНДР) визнала незалежність України 27 грудня 1991 року. 20 серпня 1992 року між нашими державами були встановлені дипломатичні відносини. 16 листопада 1992 року вірчі грамоти президентові України вручив перший посол Алжиру Бельрамуль Камерзерман, відкривши посольство своєї країни в українській столиці.
Інтерв’ю підготувала Наталя ФІЛІПЧУК
Джерело: Голос України
