Мусульмани Китаю – це цікава і маловивчена частина великої ісламської цивілізації. І пов'язано це у першу чергу з тим, що так до цього часу й незрозуміло, яка ж їхня чисельність, оскільки китайська влада не проводить переписів і опитувань на тему релігійної ідентифікації. І все-таки приблизна кількість відома - вчені говорять про 50 млн чоловік.
Мусульманські етноси
Мусульман у Китаї можна умовно поділити на дві групи: безпосередньо китайці, яких називають хуей, та представники декількох національностей з різним етнічним корінням (від тюрків до монголів), найбільшою з яких є уйгури.
Що стосується уйгурів, яких налічується до 8 млн чоловік, то вони становлять у Китаї національну меншість, але їхня численність змусила у свій час утворити Сяньцзян-Уйгурський автономний район, де вони й становлять більшість населеня. Етнонім уйгури дуже давній, про що свідчать орхонські рунічні написи VIII століття, і у свій час це племінне утворення зуміло навіть створити свою державу. Однак воно було розгромлене іншими тюркськими племенами, у результаті чого уйгури переселилися з району рік Селенга і Орхон у Східний Туркестан і його околиці, де також створили кілька своїх держав, які, щоправда, були вже менш могутніми. У цей часовий відрізок уйгури сповідували різні релігійні погляди, починаючи від шаманізму і закінчуючи буддизмом. Серед них також мало деяке поширення християнство несторіанського толку. До XIV століття одна частина уйгурських держав перестає існувати, не витримавши натиску інших племен, інша ж переходить у розряд васальних. До XVII століття серед уйгур остаточно закріплюється Іслам, і тоді ж відбувається формування сучасного уйгурського етносу. Незважаючи на тривале панування інших племен, яке привело до того, що етнонім уйгури практично повністю перестає вживатися, цей народ все-таки зумів зберегти свою самосвідомість і мову. Починаючи із середини XVIII століття уйгури опиняються у складі маньчжурської держави, а у 1955 році був утворений автономний район.
На становище уйгурів у Китаї, як і на становище мусульман та представників інших конфесій у цілому, свого часу впливав фактор войовничого атеїзму, що був ідеологією китайського керівництва. Однак останніми роками така політика зазнала помітних змін. І все-таки проблеми мусульман у Китаї залишаються, чим активно користуються західні країни, розпалюючи серед уйгур вогонь сепаратизму. Таким чином, як це часто буває через відсутність далекоглядної тактики і стратегії, як з боку мусульман, так і з боку тих, хто їх пригнічує, уйгури виступають у ролі розмінної карти у великій геополітичній грі між Китаєм і Заходом.
Але найбільшою групою мусульман у Китаї є не уйгури, а самі китайці. Як ми вже відзначали, самоназва цього народу - хуей (по-тюркськи їх називають дунганами). І в етнорелігійній світовій практиці вони є досить унікальним явищем. Це пов’язано з тим, що за своїм походженням вони є корінним населенням Китаю, яке відрізняється від інших китайців (назва яких хань) лише своїми релігійними поглядами. Таким чином, ханьці-мусульмани фактично сформували нову народність, прикладів чого в історії вкрай мало (можна згадати лише про боснійців).
Перші проповідники Ісламу з'явилися у Китаї ще у VII столітті і відразу знайшли серед місцевих жителів тих, хто прийняв принципи Єдинобожжя і місію Пророка (та благословить його Аллах і вітає). Природно, що в основному вони селилися вздовж різних торговельних шляхів - морських і сухопутних - що підтверджується й археологічними знахідками у вигляді надгробних каменів з написами арабською, які свідчать, що у Китаї осідали мусульмани і з Персії, і з різних регіонів Аравійського півострова. Існує один досить цікавий переказ, який, щоправда, не відображений в анналах історії. Він оповідає, що кілька сподвижників Пророка (мир йому) дісталися до цих місць і проповідували Іслам серед місцевих купців і торговців.
Однією з офіційних дат, що вважаються зустріччю Китаю і мусульман, є 651 рік, коли до китайської столиці Чаньань прибули посли четвертого праведного халіфа. Ісламські закони і принципи, безумовно, цікавили китайських правителів, тому що у самих основних моментах не лише не суперечили, а й навіть відповідали управлінським принципам Китаю. З іншого боку, китайські правителі були зацікавлені й у торговельних відносинах, оскільки розуміли, що торговельні шляхи прямо залежали від політики халіфату.
В історії відносин двох держав були не лише торговельні зв'язки, а й військові. Незважаючи на деякі незначні зіткнення між невеликими загонами, це не завадило військам халіфату допомогти китайським правителям у їхній боротьбі з повстаннями, найбільше з яких було підняте у 755 році. Тоді на прохання про допомогу з боку Китаю туди були послані військові загони, що відіграли важливу роль у встановленні порядку.
Однак в історії мусульман Китаю мали місце й негативні явища у вигляді погромів із розкраданням їхнього майна. І хоча деякі історики заявляють про те, що причиною цьому послужили релігійні розходження, очевидно, що це могло бути лише приводом, тоді як головним підґрунтям гонінь на мусульман варто визнати боротьбу місцевих комерційних еліт за вплив на торгові центри. Це, зокрема, підтверджується і такими історичними фактами, як погроми поряд з мусульманами представників інших конфесій (християн і іудеїв), що відбувалися у різний час у деяких містах Південного Китаю. Особливо негативним у цьому відношенні стало IX століття, протягом якого періодично спалахували подібні конфлікти. Простий народ нацьковували місцеві чиновники, яким було вигідно прибрати до рук торговельні точки не залежно від того, кому вони раніше належали. До кінця IX століття це приводить до повного спустошення південних районів Китаю, у результаті чого численні мусульманські поселення практично повністю зникають, а самі мусульмани, побоюючись переслідувань, намагаються не привертати до себе зайвої уваги, змінюючи мусульманські імена на китайські.
Ісламська спадщина Китаю
Незважаючи на подібні негативні сюжети, Іслам у Китаї зберігся, а його духовною і матеріальною спадщиною людство користується і понині. Так, наприклад, саме китайцями-мусульманами був створений один зі стилів у-шу, про що у нас, на жаль, мало хто знає. Відомо також і те, що завдяки мусульманам Китай познайомився з такими видами спорту, як гра у поло або різновид шашок - шуанлю, яка була настільки поширена, що в неї грали навіть самі імператори. Досить цікавим є і той факт, що відома усьому світу медична слава Китаю також не обійшлася без мусульманського впливу. Так, виявляється, у незліченних медичних трактатах китайських лікарів настільки багато відомостей, узятих ними, за їхніми власними визнаннями, від мусульман, що мимоволі запитуєш себе - чия ж це все-таки медицина? Деякі китайські медики, відомі своїми рукописами, проходили безпосереднє навчання у мусульман, зокрема, у знаменитого й у Європі «Разеса». Як відомо, ар-Разі вважається одним із самих унікальних медиків в історії людства і є автором цілої енциклопедії, що видавалася кілька разів як у мусульманському світі, так і в Європі. Таким чином, незважаючи на поширену думку про перевагу древньої китайської цивілізації над багатьма іншими, можна визнати й те, що деякі її досягнення мають мусульманське коріння. При цьому, звичайно ж, не можна не відзначити й ті запозичення, які прийшли в Іслам з Китаю, одним із яких стала технологія виготовлення паперу, що позбавило необхідності виготовлення дорогого папірусу і сприяло поширенню літератури, оскільки з'явилася можливість виробляти набагато більше книг, ніж раніше.
Сучасність
Сучасні мусульмани Китаю активно відроджують свою духовну спадщину, зруйновану у ході політики войовничого атеїзму. Збільшується кількість мечетей і медресе, однак ці процеси перебувають під пильною опікою держави. З одного боку, це викликано атеїстичною спадщиною, з іншого боку - влада боїться сепаратистських виступів, до яких підштовхують мусульман країни Заходу, яким вкрай вигідне зіткнення Ісламу і Китаю.
За матеріалами Іслам у РФ
Посилання на тему:
Ребія Кадір: «Китайці також є жертвами жорстокого правління компартії Китаю»
«Guardian»: Іслам у Сіньцзяні здавна був конкурентом для Китаю
